Українська література XIX століття - Г. П. Калантаєвська - 2016

Поетична спадщина М. Старицького - Український театр і драматургія 70-90-х років ХІХ ст. як мистецьке явище. Творчість М. Старицького

М. Старицький збагатив українську літературу перекладами, переспівами та оригінальними поезіями. Віршувати він почав із середини 70-х років, публікував поезії, починаючи з 1865 року в журналах „Правда”, „Нива”, „Зоря”, „Літературно-науковий вісник”, „Дзвінок”, „Молода Україна” та газетах „Буковина”, „Діло”, „Руслан”, у різних збірниках, антологіях та альманахах. М. Старицькому належать такі поетичні збірки: „З давнього зшитку. Пісні і думи” (1881, ч. 1), „З давнього зшитку. Пісні і думи”(1883, ч. 2), „Поезії М. Старицького” (збірка підготовлена автором у 1903 році і видана після його смерті дочкою Людмилою у 1908 р.).

Свої поетичні, прозові та драматичні твори М. Стрицький часто друкував під псевдонімами Гетьманець, Карпівець, М. Петрович, Подолянин, Сіроманець, М. Стариченко та ін.

Поезія М. Старицького висловлювала почуття кращих українських інтелігентів свого часу. Вона багата тематикою і торкається найпекучіших проблем авторової сучасності. Один із найсильніших мотивів лірики М. Старицького - мотив слов'янства, пов'язаний із національно-визвольною війною сербів і болгар проти турецького панування у 2-й половині 70-х років ХІХ століття. Поет переклав низку сербських дум і пісень і в 1876 році видав їх окремою книжкою „Сербські думи і пісні”. Цій проблемі він присвятив і оригінальні поезії („Смерть слов'янина”, „Слов'янська доля”), в яких розмірковує про історичну долю слов'ян, звертається до них із закликом до згоди, братерства, єднання („До слов'ян”), до спільної боротьби проти ворога („На прю!”).

Суто народницькою є і тема звернення до сучасників, заклику до невпинної творчої праці на користь народу („Нива”); мотив докору за байдуже, хижацьке ставлення до природи, недбале господарювання („За лихими владарями”). Однією із провідних тем є також турбота про долю рідного слова, просвіти народу („До Шевченка”, „Темрява”, „Сиділи ми, каганчик миготів”, „Ой знущались з мого слова”). Автор також розвінчує, таврує державну ідеологію, обурюється політикою духовного й економічного визиску народу. З глибоким ліричним почуттям написано М. Старицьким низку поезій про знедолених у місті й селі („Швачка”, „Край коминка”, „Місто спить”), про трагічну заробітчанську долю, коли кращі роки життя молодь змушена марно проводити в пошуках порятунку від голодної смерті („Весна”). Необхідно пам'ятати, що співчуття знедоленим як суто народницька тема тісно пов'язана у поезії М. Старицького із почуттями інтимними. Так, у поезії „Як часом у тебе заграє...” ліричний герой запитує у коханої про те, чи згадає вона у розкошах рідний край і чи поспівчуває голоті:

Чи ти між тієї пишноти

Розкішних осяяних заль

До рідного краю й голоти

Сховаєш на серденьку жаль?

Найпрекраснішою частиною лірики М. Старицького є його любовна поезія: у ряді творів автор відображає то палкі почуття й переживання закоханого юнака, який чекає побачення з коханою у весняному саду („Виклик”, „Ждання”), то виразні байронівські мотиви розчарування в житті й коханні, застереження подруги перед пізнанням сутності світу („До подруги”). Часто в ліриці М. Старицького натрапляємо на такі мотиви:

- туги й безнадії у бідності, ностальгія за кращим минулим („І знов нудьга”, „Нема правди”);

- заклики до молоді працювати й жити для батьківщини („До молоді”):

Хай всяк жене, а ви любіть

Свою знесилену родину –

Й за неї сили до загину

І навіть душу положіть!

- передчуття смерті і на його тлі - роздуми про пережите, підсумок безрадісного життя („Коли засну навіки в домовині”);

- любов до України („До України”);

- роздуми про призначення поета („Поету”).

Яскравою сторінкою в поетичній творчості М. Старицького були переклади й переспіви зі світових літератур. Перекладами він почав свою літературну діяльність, намагаючись розширити виражальні можливості української мови, збагатити літературу новими темами. Рідною мовою він переклав твори Шекспіра, Байрона, Гете, Гюго та ін., сербський епос, а також для російської аудиторії М. Старицький перекладав поезії Гребінки, Лесі Українки, інших авторів. Загалом він переклав понад двісті творів.

Дослідженню творчості М. Старицького, зокрема його поезії, присвятив свою розвідку „Михайло П. Старицький” І. Франко. Він зазначав, що поезія М. Старицького відзначалася прагненням вийти за межі епігонства, наслідування творчості Т. Шевченка, бо якщо епігони намагалися дивитися на світ очима співучого селянина, підкреслювали селянську наївність, писали про зорі, вітер, хмари і горе поета, то М. Старицький виступив у поезії як інтелігент і звернувся до таких самих інтелігентів зі словом про свої почуття і погляди: „Це вперше заговорив українським поетичним словом російський інтелігент... Настрій нашого поета сумний, думи важкі, але шукаючи їх причин, ми віднайдемо їх не в якихось місцевих обставинах, не в поетових особистих пригодах, а в настрою всеросійського інтелігента того часу”. М. Старицький, на думку І. Франка, - не рівня поетичному талантові Шевченка, але його заслуга в тому, що він не одягає маски „мужичого” поета.

Серед недоліків І. Франко відзначає наявність подекуди пафосності, „вірші, хоч старанно змайстровані, пливуть важко, тої легкості й грації, якою визначаються твори першорядних ліриків, у нього нема”. Лірика М. Старицького - здебільшого поетичний рефлекс громадської думки, тому вона має й документальну цінність.