Оповідання та повісті І. Франка: економічно-суспільна, родинно-побутова, психологічна, філософська, історична проблематика творів - Проза і драматургія Івана Франка

Українська література XIX століття - Г. П. Калантаєвська - 2016

Оповідання та повісті І. Франка: економічно-суспільна, родинно-побутова, психологічна, філософська, історична проблематика творів - Проза і драматургія Івана Франка

Важко навіть визначити, який талант був у І. Франка розвинений краще: поетичний чи прозовий. Як прозаїк він теж у ранній творчості дотримувався методу критичного реалізму - всебічно і реально передати злиденні умови життя селян, робітників, їхніх родин, дітей, спонукаючи читача обурюватись умовами такого життя. Народ, зазначив С. Єфремов, став об'єктом белетристичного дослідження І. Франка, „народ не як стан селянський, а як соціальна категорія, що містить у собі всіх „у поті чола” трудящих, усіх, хто працею пучок чи голови хліб насущний собі здобуває. Про інтереси цих у поті чола трудящих людей завжди пам'ятає Франко, їхньою долею найдужче він клопочеться. У своїх белетристичних та поетичних творах Франко малює, з одного боку, життя цих трудящих людей, з іншого - ті підступи, з якими приходять до них дармоїдні класи, ту страшну, безмежну експлуатацію, якою висмоктують вони кров і піт і життя саме в трудящих. Усі Франкові повістки, що вийшли книгою „В поті чола”, всі „бориславські” оповідання й повісті („Полуйка”, „Ріпник”, „На роботі”, „Навернений грішник”, „Вівчар”, „Яць Зелепуга”, „Boa constrictor”, „Борислав сміється” та ін.) і багато з його поезій – це частини однієї великої картини безталання, вбожества і темноти народної... Франко особливо любить спинятись на контрастах соціальних і психологічних, ... і справді тут він майстер неабиякий.”.

Першою повістю стала повість „Петрії і Довбущуки” (1875), першою збіркою оповідань - „Баляди і розкази” (1876). Ще за життя І. Франка вийшли збірки оповідань „Борислав”, „Навернений грішник”, „Галицькі образки”, „В поті чола”, „Полуйка і інші бориславські оповідання”, „Сім казок”, „Добрий заробок”, „Малий Мирон”, „На лоні природи”, „Маніпулянтка”, „Місія. Чума. Казки і сатири”, „Батьківщина”, „Рутенці” та інші.

Основні мотиви оповідань письменника такі:

- нестерпні умови існування і виснажливої роботи бориславських ріпників;

- остаточна фізична й духовна деградація робітника в таких нелюдських умовах;

- нещадний визиск галицького робітництва економічними хижаками - власниками нафтових ям у Бориславі;

- розорення галицького селянина і перетворення його на робітника;

- особисті родинні трагедії ріпників через загибель на роботі годувальника сім'ї;

- спогади із власного дитинства: школа, навчання, дружба із ровесниками, знущання вчителів над учнями;

- драма нерозділеного кохання, підступність світу;

- сатира на „чесних громадян”, які говорять про свій патріотизм і дозволяють сусідові умирати від голоду;

- політична сатира з філософськими роздумами про життя тощо.

Частина оповідань І. Франка є національними здобутками, незаперечною класикою в дитячій літературі, на яких виховалося не одне покоління. Це, зокрема,

„Фарбований Лис” (збірка „Коли ще звірі говорили”), казки для дітей „Осел і Лев”, „Лисичка і Журавель”, „Заєць і Їжак”, „Королик і Ведмідь”, „Вовк війтом” та інші.

Частина оповідань письменника - це епізоди і спостереження із власного дитинства („Малий Мирон”, „Грицева шкільна наука”, „Олівець”, „Під оборогом” та ін.). Показовим є оповідання „Малий Мирон”, персонажем якого є талановитий і спостережливий хлопчик, який мислить так, що його всі вважають диваком, „туманом вісімнадцятим”. Гіркі роздуми автора про майбутнє такої дитини, бо в умовах важкої сільської праці „всі невживані і приголомшені здібності дитини заніміють і занидіють у зав'язку”, і навіть коли уважний і не дуже вбогий батько заохотить його до навчання, то й тоді майбутнє хлопчика безрадісне: „У школі дитина хапатиметься науки на диво, впиватися буде нею, як недужий свіжим повітрям, і скінчить на тім, що перейметься правдами науки і забажає перевести їх у життя”. З такими намірами у дорослому житті на Мирона чекають тюремні стіни, самотність, переслідування, бідність, смертельна недуга, пияцтво від зневіри.

Вагоме місце у спадщині І. Франка займають оповідання й повісті на тюремну тематику, зокрема твори „Панталаха”, „На дні”, „До світла”, „В тюремнім шпиталі”, в яких автор відтворив побут тюремної камери та численні типи її мешканців. Особливе місце посіло оповідання „До світла”, в якому тюремне існування автор порівняв із тими „верствами води, котрі лежать на самому дні найглибших морських глибнів”, і там - теж існує життя. В центрі уваги письменника - постать юнака- сироти Йоська, якого родичі запроторили неправдою в тюрму, який тягнувся до знань, освіти, який, прилаштувавшись до тюремного вікна, пожадливо читав

книжки, за що поплатився життям: його застрелив охоронець. Повну деградацію людини в тюрмі, отупіння і здичавіння її показав письменник в оповіданні „На дні”.

Звертають на себе увагу глибоко гуманістичні та філософські оповідання „Терен у нозі”, „Як Юра Шикманюк брів Черемош” та інші. Наприклад, твір „Терен у нозі” розповідає про життя Миколи Кучеранюка, якого Боже провидіння врятувало колись від загибелі душі. У молодості він був великим негідником, пияком, гультяєм, кривдив людей і зневажав рідну матір. Та страшний випадок на Черемоші, коли в нього на очах утопився дивний хлопець із незвично білою шкірою, зупинив його агресію, бо той дивний фантом почав переслідувати чоловіка щоразу, як він вчиняв комусь кривду чи напивався. Перед смертю господар, добрий батько і шанований газда Юра Кучеранюк зрозумів, що то Бог страшним видінням зупинив його тоді, коли він „безтямно летів на свою загибель”. То був не хлопець, який утопився: „Твоє власне сумління вичарувало тобі ту примару, щоб дати тобі спасенного штурканця... - пояснює Юрі ситуацію його товариш. - Кождий із нас не раз у життю бачить знаки Божої остроги, але не кождий видить їх, не кождий відчуває в них палець Божий, і тому так багато людей залітає в пропасть. Недаром говориться про таких у Євангелії: „Маючи очі і не видять, мають вуха і не чують”. А ти можеш уважатися щасливим, бо ти провидів і прочув у саму пору”.

Не менш вражаючим є оповідання „Як Юра Шикманюк брів Черемош”, головною думкою якого є боротьба в людині добра і зла і спасенна сила людського прощення. Скривджений шинкарем Мошком Юра Шикманюк вирішив зарубати кривдника сокирою, адже Мошко видурив у нього хату і землю та ще й потихеньку труїв його як свого годованця, аби заволодіти його майном. Коли Шикманюк іде на злочин, на убивство, його супроводжують білий і чорний демони і сперечаються про його намір: „Один із них був білий, другий чорний; одного голос був сумний, жалісний, мов голос сопілки, загублений серед непроглядної, безлюдної полонини, а голос другого був хриплий, насмішливий, брутальний та зневажливий”. Ці демони сперечаються за душу Юри: один все робитиме, аби відвернути нещасного чоловіка від злочину, а другий - підштовхуватиме його до убивства. На щастя, доля відвернула Юру, кинувши йому в потоці Черемошу під ноги величезну поранену рибу - і наміри Шикманюка змінились - він забув убивати Мошка, а став думати про те, як зловити і продати шинкареві рибу. Висновок оповідання полягає в словах Ангела: „Господь різними дорогами тягне людей до добра. Одних страхом, других - жадобою зиску, інших - особистою амбіцією, ще інших подразнених самолюб'ям; і лише невелика часть робить добро з чистої, високої любови до добра. Божа річ цінити, яке добро вартніше”.

Героєм оповідання „Батьківщина” (наголос на „а”) є син заможного селянина Опанас Моримуха, який заради кохання до фатальної красуні Киценьки позбувся всієї спадщини, заїхав у глухе гірське село і здичавів там, учителюючи. А Киценка, нажившись і нагулявшись, приїхала до нього помирати від туберкульозу. Тема фатального кохання, фатальної красуні, яка крутить серцем чоловіка, і стає причиною його проблем, є основою оповідання „Сойчине крило”, героїні якого доводиться пройти небезпечною, авантюрною стежкою пригод, перш ніж повернутися до закоханого в неї героя.

Франкові належить низка повістей, найвідомішими з яких є „Петрії і Довбущуки”, „Гутак”, „Boa constrictor”, „Борислав сміється”, „Захар Беркут”, „Лель і Полель”, „Герой поневолі”, „Для домашнього огнища”, „Основи суспільності”, „Перехресні стежки”, „Великий шум” та інші. У повісті „Петрії і Довбущуки”, яка була дебютною для письменника і друкувалася під псевдонімом Джеджалик, розповідається про нащадків давніх опришківських родів. Вона, за визнанням автора, була ремінісценцією „моєї гімназіальної лектури, особливо фантастичних оповідань Ернста й Амадея Гофмана...”. Про свою першу повість І. Франко зазначив: „В повісті виступають особи з різних суспільних верств, від найвищих до найнижчих, виступає і князь, і священик, і економ, і міщанин, і селяни, богатші та бідніші, виступає також досить виразно обрисованих кілька типів жидів. Усе те було тоді новиною в галицько-руськім письменстві і не перестало бути новиною й тепер”. Твір має пригодницько- детективні елементи: і ворожнечу двох родів, і зв'язки руського священика з польською шляхтою, і монастирське життя, і життя родини урядника, і конокрадство, і втечу в'язня з тюрми тощо.

Повість „Захар Беркут” є історично-філософським твором, в якому автор звертається до сучасників, нагадуючи про силу народної єдності, злагоди перед лицем великої небезпеки. У повісті йдеться про те, як ватажок тухольської громади Захар Беркут зумів організувати опір і знищення величезної армії монголо-татар, які під орудою своїх ватажків і руського зрадника Тугара Вовка прийшли на землі Галичини. Мудрий Захар Беркут був готовий пожертвувати життям сина, аби не випустити ворогів із пастки, в якій потопилось - загинуло військо напасників. Останнє звернення героя до громади сприймається як авторська настанова сучасним українцям: „... Нинішня наша побіда - велике діло для нас. Чим ми побідили? Чи нашим оружжям тілько? Ні. Чи нашою хитрістю тілько? Ні. Ми побідили нашим громадським ладом, нашою згодою і дружністю. Уважайте добре на се. Доки будете жити в громадськім порядку, дружно держатися купи, незломно стояти всі за одного, а один за всіх, доти ніяка ворожа сила не побідить нас”.

Звернувся І. Франко і до дивних психологічних перетворень людини, до життя інтелігенції, її духовних пошуків допомогти іншим. Цим темам він присвятив повісті „Лель і Полель”, „Перехресні стежки”. У першій повісті він змалював трагічну долю двох молодих і талановитих братів-близнят Владка і Начка Калиновичів, які рано стали сиротами, через недогляд опікунів жили убого та занедбано, через байдужість дорослих очолювали ватагу ровесників-шибеників, які обносили людські городи, і зрештою потрапили у в'язницю, де їм дуже старий в'язень розповів про закопані скарби, які вони мусили в майбутньому використати на користь народові. У повісті змальовано їхню громадську діяльність, коли вони стали дорослими, щиру роботу для людей, фатальне кохання до дівчини, яке їх і занапастило, бо розділило близнят, які не мали шансів жити окремо і бути щасливими в розлуці. Про долю батька братів Калиновичів, його нещасливу любов і фатальне одруження розповідає І. Франко у повісті „Герой поневолі”.

Дражливу проблему морально-етичних устоїв галицького суспільства із його культом родинних цінностей, офіцерської честі, який часом є фальшивим і лицемірним, підіймає письменник у повісті „Для домашнього огнища”, головною героїнею якої стала дружина капітана Ангаровича, який повернувся із військової служби у Боснії, Анеля. Вона має в своєму житті велику і страшну таємницю, адже доки чоловік перебував у війську, вона дуже бідувала, відштовхнута найріднішими людьми і, щоб не вмерти з голоду та дати двом дітками належну освіту і достойні умови життя, організувала зі спільниками специфічний бізнес - вербувати і постачати в особливі заклади інших країн гарненьких дівчат. Розповідаючи про те, які страхи переживає героїня, як приховує вона від чоловіка джерело свого добробуту, який його дивує і тривожить, автор ставить питання про моральність чи аморальність вибору Анелі. Чи варто „для домашнього огнища”, заради інтересів власної родини і своїх дітей іти на такі кроки, занапащаючи життя інших людей? Інша проблема - це поняття військової честі: колеги капітана Ангаровича, який ні про що не здогадується, виявляють йому свою зневагу, бо його дружина - злочинниця. Проте, як з'ясовується, вони не раз користувалися послугами, що їх надавали для них підопічні Анелі. Чи мають ці „чесні” офіцери моральне право зневажати Анелю і тим більше її чоловіка?

Моральні проблеми підіймає І. Франко і в дилогії „Boa constrictor” та „Борислав сміється”. Його цікавлять питання сенсу життя, любові й ненависті, вірності й зради, жадібності та безкорисливості, саможертовності й розрахунку тощо. У цих повістях він відобразив цілу галерею хижаків у людській подобі, засліплених гонитвою за грішми і славою. Найбільший хижак - Герман Гольдкремер - жорстокий, невтомний, неосвічений і забобонний, нещадний до себе і до робітників. У повісті „Boa constrictor” зі страхом і захопленням він милується картиною у своїй кам'яниці, на якій велетенський удав душить газель у своїх смертельних кільцях. На людях Герман глузує із необачної жертви, а на самоті вдивляється в магічні жовті очі хижака - і крижаний жах проникає в його серце. З голодного сироти ціною великих обмежень, хитрощів він став хижаком-мільйонером, який має психічно і фізично дегенеровану від неробства жінку і сина-кретина Готліба - патологічного садиста, який готовий убити батька, аби заволодіти його багатством. Сам собі Герман здавався стрілою, зі свистом „летючою просто до цілі”, але з часом почав розуміти, що щастя покинуло його, що його гроші - то страшний полоз-удав, який, як на картині, душить його самого. Справжньою карою стає для нього власний син. Ріпники були впевнені, що саме Готлібом Бог покарав старого Гершка за людську кривду. „Боже, Боже! За що ти покарав мене багатством? За що, за які гріхи затруїв мою кров горющою жадобою грошей?” - з болем і гнівом думає Герман після випадку, коли син хотів його задушити, вимагаючи грошей. Із рівноваги Германа виводить сцена, коли із нафтової ями було витягнено останки тіла, по мідному персні на руці якого старий ріпник Матій упізнав Івана Півторака, що зник два роки тому, забравши від Г ермана гроші.

Нещасливий мільйонер усвідомлює, в яку духовну прірву завела його гонитва за багатством. У фіналі твору холодне серце гешефтсмана здригається від докорів совісті при виді сліз удови Півторака з дитям. Він жбурляє їй у вікно жменю срібла і втікає від власної несподіваної щедрості.

У повісті „Борислав сміється” головною темою стає економічне протистояння між робітниками і визискувачами-євреями, які по черзі „сміються” над своїми противниками, відчуваючи переваги у цій економічній боротьбі. Постать Германа Гольдкремера відходить у повісті на другий план, а його місце займає помічник майстра Бенедьо Синиця, травмований під час закладин фундаменту будинку Леона Гаммершляга і вигнаний з роботи ніби через його ж власну необережність. Розуміючи велику кривду, нещадний визиск робітників, Бенедьо розмірковує про те, як змусити визискувачів йти на поступки, послабити економічний гніт: „А що, - думалось йому, - якби всі ті тисячі людей та змовились разом: не будем робити, поки нам плату не прибільшать? Адже чей жиди не витерпіли би довго: у кого контракти на певний час, у кого векселі, що не будуть сплачені без продажі нафти й воску, - мусили би податися!” Автор індивідуалізує кожного із персонажів повісті. Бенедьо, наприклад, мудріший за інших робітників завдяки міському досвіду взаємодопомоги. Саме він допомагає сформулювати вимоги робітників під час страйку: підвищення платні; відміна самовільних штрафів; внески до каси взаємодопомоги не лише робітників, а й власників ям; у разі смерті чи каліцтва робітника підприємець повинен платити за шпиталь і ліки та допомогти родині. Бенедьо людяний, має почуття гідності, більшу частину заробленого віддає в загальну касу. Загалом же у повісті І. Франко торкається таких проблем:

- шляхів і засобів збагачення підприємців-хижаків;

- пошуку методів боротьби робітників із несправедливістю та шахрайством власників нафтових ям;

- розорення селян, перетворення їх на робітників, видурювання в них земельних ділянок за безцінь;

- на прикладі сім'ї Германа Гольдкремера піднімає проблему взаємин батьків і дітей, виховання.

Про нове покоління української інтелігенції та його представника - юриста Євгенія Рафаловича на тлі особистого життя й професійно-громадської його діяльності розповідає письменник у повісті „Перехресні стежки”. Одна сюжетна лінія твору присвячена його романтичним почуттям і стосункам із Регіною Стальською - колишньою коханою, яка силоміць була віддана нелюдові за дружину. Інша сюжетна лінія показує його як юриста-професіонала, який поставив собі за мету надавати юридичну допомогу українським селянам і допомагати їм у протистоянні шляхті та всіляким визискувачам. Він запровадив правило: не давати брехливих обнадійливих обіцянок селянам і вести документацію українською мовою. Мета Євгенія - працювати над „економічним піднесенням народа”, він переконаний, що „... в міру того, як буде рости наша економічна сила, ми будемо здобувати собі й національні права і повагу до своєї народності”.

З приводу просвіти і виховання селянства адвокат- патріот переконаний, що потрібно довго і важко працювати. Ці думки виникли в його голові, коли похмурої дощової осені він у справах приїхав у село, яке вразило його своєю убогістю: „Євгеній у тій хвилі не знав і, певно, не був би зумів сказати докладно, якої саме праці треба, щоб усунути всі ці злигодні. Але його хвора душа чіплялася сеї фрази, мов потопаючий стеблинки, а його енергічна уява почала з тої стеблинки будувати міцну кладку, а з кладки тривкий міст. „Як богато праці потрібно!” Досить було сього одного загального поклику, щоб збудити в його душі цілі ряди думок, давно передуманих планів, по сто разів скроєних і перестроюваних, відкиданих і знов підійманих із молодечим запалом, цілі рої мрій, бажань і поривань, звернених у один бік. Тут були й конкретні випадки правної та лікарської підмоги селянам, і плани організації читалень, кас та спілок, і фантастичні мрії про викуп панських дібр, про нове, національне і разом з тим практично просвітнє виховання молодих поколінь, було величезне, необмежене поле діяльності не тільки для нього одного, але для тисячів, для всеї інтелігенції. Тут потрібні і правники, і лікарі, і вчителі, і газетярі, і писателі, і декламатори, і актори, і купці, і промисловці. Все тут потрібне, що належить до культурного життя і витворюється ним. І не треба чекати, аж хтось дасть почин, аж усе буде готове, мов машина, яку аж у повній зброї можна пустити в рух. Кожда хвиля, кожде місце добре для почину; кождий нехай починає сам від себе, в своїм крузі, в межах своєї здібності і компетенції. Коли б тілько думка була одна, бажання однолите, бажання служити народові, а цілість, певно, зложиться сама собою”.

Як юрист Євгеній Рафалович дотримується у своєму прагненні допомогти народові законних засобів, одним із них є проведення народного віча. Проте власті містечка йому всіляко в цьому протидіють, не гребуючи навіть звинуваченням у вбивстві Стальського й арештом, щоправда ненадовго і безуспішно. Цікавим у повісті є персонаж Вагман, „добродій добродіїв”, який, щоб помститися за смерть єдиного сина, визискує і розоряє не селян, а багатих і впливових, які віддали його кволого здоров'ям сина у військо. Він підтримує Рафаловича, дає йому мудрі поради, висловлює глибокі міркування про проблему асиміляції, осуджує своїх єдиновірців, які асимілювалися в інші народи заради влади і кар'єри. Адвокатові він говорить: „...І в фундаменті не вся сила дому, проте без фундаменту дім не буде стояти. Пане меценасе, вірте мені! Поки ви, русини, не маєте своїх дідичів і міліонерів, поти ви не є жаден народ, а тілько купа жебраків та невольників”. Авторський улюбленець Рафалович втрачає кохану, з якою не міг мати майбутнього, і зосереджується на громадській і адвокатській роботі.

Прозовий доробок І. Франка вражає розмаїттям сюжетів, тематики, персонажів. Письменникові вдалося подати узагальнюючу картину всього галицького суспільства, торкнутися політичних, економічних, соціальних та етико-моральних проблем.






Віртуальна читальня Української літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами.

Всі матеріали на сайті доступні за ліцензією Creative Commons Attribution-Sharealike 3.0 Unported CC BY-SA 3.0 та GNU Free Documentation License (GFDL)

Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми приклали багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.