Всі публікації щодо:
Франко Іван

Українська література XIX століття - Г. П. Калантаєвська - 2016

Драматургічний доробок письменника - Проза і драматургія Івана Франка

І. Франкові належить ряд драматичних творів, у яких він також обмірковує й аналізує побут, соціальні, моральні проблеми і селянина, і інтелігента, проникаючи у внутрішній світ персонажів, звертаючись до сфери підсвідомого тощо. Наприклад, драматичний образок „Послідній крецар”, який має таку саму тему, що й оповідання „На вершку”, розповідає про моральне падіння юнака, який обікрав власного деспотичного дядька, у якого виховувався, бо був сиротою. Автор не стільки засуджує його вчинок, скільки намагається зрозуміти мотив його злочину як протесту проти психологічного насилля, пояснити, показати інтереси „золотої молоді”.

У комедії „Рябина” автор досліджує соціальний конфлікт: сільського писаря та заможних господарів села - із громадою та її представниками за читальню, за землю, за сплату податків тощо. Сатирично змальовані образи пройдисвіта-писаря, шинкаря Рахміля, який у свої тенета затягує селян і самого війта Рябину.

Звичною картиною з життя галицького села можна вважати драму „Учитель”, визначену автором як комедію. Конфлікт твору полягає у протистоянні сільського вчителя, якого восьмий раз переводять на нове місце роботи за непокірність, протистоянні сільським глитаям, для яких освіта і виховання селянських дітей загрожує втратою покірних наймитів та затурканих дешевих робітників. Приїхавши в село, новий вчитель не хоче, як його попередник, „робити собі в полі та в городі, воли та свині годувати, писарством займатись замість вчити дітей”. Він конфліктує з місцевим орендарем-євреєм, який чіпко тримає в руках усе село і забороняє господарям-своїм боржникам (а боржників у нього майже все село) допомагати вчителеві, якого хоче зробити теж залежним від себе. Гріхи вчителя перед владою полягають у тому, що він „в однім місці війтові шахрайства відкрив, у другім з сільськими лихварями задерся, в третім читальню заложив, у четвертім касу позичкову до порядку допровадив”. Проте перемога вчителя над лихварем тимчасова: хоча він навів лад з освітою в селі, його знову переводять на нове місце, ще глухіше за попереднє.

До проблем сучасності звертається І. Франко у драмі-одноактівці „Майстер Чирняк”. В її основі - процес витіснення крупним капіталом (взуттєва фабрика) малих майстерень, приватного дрібного власника (чоботаря Чирняка). Конфлікт твору поглиблюється й психологічними деталями: англійцем, що позбавляє майстрів заробітку, виявляється син Чирняка Івась, який повернувся додому із навчання в Англії і став конкурентом батькові. Автор звертає увагу на вічний конфлікт батьків і дітей у питанні прогресу.

Поряд із сучасною тематикою значний інтерес виявив І. Франко до історії України. Мотиви історії знайшли своє втілення в драматичних творах „Три князі на один престол”, „Славой і Хрудощ”, „Кам'яна душа”. Найкращою вважається історична драма „Сон князя Святослава” з доби Київської Русі ХІІ століття. Конфлікт твору - спроба замаху на князя його найближчим боярином Гостомислом. На захист Святослава стають вірні, хоч і несправедливо скривджені князем, герої - Овлур і його дружина, які бажають єдності руської землі. Князь зрештою сам пізнає серед свого оточення справжніх друзів і ворогів. Казковий елемент - видіння князем Янгола, який наказує йому їхати в ліс і зайнятися розбоєм (саме так князь уникає смерті в теремі та зустрічається серед розбійників з вірним Овлуром). Об'єднуючим у творі є образ Батьківщини, почуття відповідальності за неї.

Поетизацією опришківського руху є драма „Кам'яна душа”, в основу якої покладено історію кохання опришка Ілька Марусяка і красуні Марусі, яка втекла до розбійника від чоловіка-нелюба. „Кам'яна душа” - то Маруся з її трагічною долею і крахом щирих почуттів.

Завдяки зверненню в драматургії до неопрацьованих тем і проблем твори І. Франка стали вагомим здобутком у цьому жанрі. Особливим тоном забарвлена сценка „Чи вдуріла?” Це діалог між повією і її тимчасовим гостем, у якого вона, чиста душею і зневажена суспільством, просить допомоги, уваги, любові. Він відштовхує її, нагадуючи про прірву між ними. Його психологія - кохати, заплатити і вмити руки.

Трагічного змісту сповнена драма „Будка ч. 27”, у якій автор відобразив картинку з життя галицького селянства. Багатий чоловік Прокіп Завада хоче одружитись із дочкою свого кума, молодою дівчиною. Колись цей негідник знеславив і вигнав Ксеню, свою тодішню дівчину, яка в час розвитку подій повертається в село з тюрми (за вбивство дитини) та зі шпиталю (збожеволіла з горя) старою і змученою бабою. Прагнучи помсти, Ксеня штовхає свого кривдника під поїзд, що проходив повз будку залізничника.

Найбільш відомою і найпопулярнішою стала драма І. Франка „Украдене щастя”, яка в 1893 році була відзначена на літературному конкурсі і яку авторові довелося пристосовувати до вимог цензури. Як проникливий психолог, І. Франко досліджує трагічну долю, життєву ситуацію, в якій у трьох головних героїв украдено майбутнє, родинне щастя, кохання. Автор розповідає історію про те, як рідні брати віддали свою сестру заміж за нелюба-наймита Миколу Задорожнього, а її коханого Михайла Гурмана віддали в солдати. Все це було зроблено для того, щоб не віддавати їй її частки спадщини, бо Микола був людиною м'якою і нізащо не став би домагатися справедливості, як зробив би це Михайло Гурман. Через роки в тихе родинне життя нещасливої Анни вривається її напівзабуте кохання - повернувся з війська Михайло, якого вона вважала

загиблим, бо так підлаштували звістку про нього брати. Поява Гурмана лякає Анну, бо вона не хоче зраджувати чоловіка, але й опиратись коханому, який прагне „відкрасти” своє щастя назад, не може: „І боюсь його, і жити без нього не можу... Який страшний! Який грізний! А що за сила! Здається, якби хотів, то так би і роздавив мене і того. мойого. халяпу. Поглядом одним прошиб би. І чим страшніший, чим остріше до мене говорить, тим, здається, я більше люблю його. Вся тремчу, а так і здається, що тону в нім, роблюсь частиною його. І нема тоді у мене своєї волі, ані своєї думки, ані сили, ані застанови, нічого. Все мені тоді байдуже, все готова віддати йому, кинути в болото, коли він того схоче!”

Звинувачений Михайлом у вбивстві, якого не скоював, зраджений Анною, яка занедбала заради коханого свою жіночу честь, Микола Задорожній, до якого власна дружина ставиться як до ганчірки, виявляє гідну подиву і поваги людяність, любов і співчуття до Анни, розуміння її розпачу, її трагедії, прощення: „Слухай, Анно! Я тебе розумію. Я люблю тебе. Мені жаль тебе, як власної душі. Я не хочу бути твоїм катом, бо знаю, що ти й без мене богато витерпіла. Тільки одно тебе прошу: вважай на людей! Не на мене - нехай уже я так і буду нічим для тебе, - але на людей! Щоб люди з нас не сміялися. Не показуйся прилюдно. з ним. Не топчи в болото моєї бідної голови. А ні, то вбий мене, щоб я не дивився на те!”

Іншу любов до нещасної Анни демонструє озлоблений на долю і людей Михайло Гурман. Випхавши Задорожнього з його власної хати, щоб залишитися в ній наодинці з його жінкою, жандарм Гурман її „втішає”: „Жий та дихай, доки живеш! Зле тобі? А коли не зле, то дякуй Богу. Як буде зле, тоді час буде думати про те зле! Чим скінчиться! Нічим не скінчиться. Будемо жити, доки можна. Будемо людям в пику сміятися, доки можна буде, доки вони нас під ноги не візьмуть. А потому? Потому один кінець: всі помремо і к чорту в зуби підемо...”.

Таким чином, драматургія І. Франка є вагомим внеском у розвиток українського театрального мистецтва, адже він торкався у своїх драматичних творах актуальних суспільних проблем свого часу.

Висновки. Отже, прозова й драматургічна спадщина І. Франка є великим здобутком української літератури, новаторськими у ній є такі риси: окрім традиційного звернення до життя галицького селянина, письменник доповнив його відображення „науковою підкладкою” - елементами психології, педагогіки, соціології та інших наук, звернувся до внутрішнього світу, підсвідомості, непередбачуваного психічного аспекту. Одним із перших у нашій літературі І. Франко створив образ робітника, свідомого протестанта проти визискувачів. Письменник по-новому поставився до життя великого міста: він всебічно показав галицьке суспільство, психологію інтелігенції, шляхти, принципи життя суспільного міського дна. Він звернувся у своїх творах до ролі ірраціонального в житті людини, „Божого провидіння”, яке людина усвідомлює, на жаль, занадто пізно.