Українська література ХХ століття - О. В. Слюніна 2014

Українські неокласики. Микола Костянтинович Зеров
Українська поезія 20-х - 30-х років ХХ століття. Неокласицизм. Феномен кларнетизму

Всі публікації щодо:
Зеров Микола

Українські «неокласики».

Микола Костянтинович Зеров.

М. К. Зерова вважають теоретиком українського неокласицизму і його лідером. Перу цього майстра слова належить вірш із красномовною назвою «Неокласичний марш», де в поетичній формі виголошені основні настанови неокласиків.

Народився М. К. Зеров 26 квітня 1890 р. в Зінькові на Полтавщині в родині вчителя. Навчався в Зінківській школі, де його батько обіймав посаду директора. Цікавим видається, що одним із однокласників М. К. Зерова був Павло Губенко, пізніше відомий як Остап Вишня. Після Зінківської школи майбутній письменник здобував освіту в Охтирській гімназії, а далі — у Київській гімназії. 1908 року М. К. Зеров вступив на історико-філологічний факультет Київського університету. Він прагнув студіювати історію та літературу Давнього Риму, однак на факультеті не виявилося відповідних фахівців, тож хлопець зацікавився українською історіографією й успішно захистив дипломну роботу під назвою «Григорій Грабянка и его «Исторія презвольной брани» как исторический источник и литературный памятник». Ця ґрунтовна праця й досі не втратила своєї актуальності.

Приблизно з 1911 року Микола Костянтинович Зеров почав записувати власні вірші. Спочатку це були фантазії з приводу подій і фактів студентського життя. Чимало з цих творів мали жартівливий характер і були досить особистими. Окрім цього, за спогадами друга М. К. Зерова Петра Горецького, митець почав писати й прозу. Зокрема, у спогадах ідеться про велику повість під назвою «Запорожці ХХ століття». Уже в цей час М. К. Зеров був сформованим дослідником, він друкувався в українському педагогічному журналі «Світло», виступав із рецензіями в газеті «Рада», активно працював у студентській громаді.

Працював М. К. Зеров спочатку в Златопільській гімназії, а потім очолював секретаріат педагогічної ради Київської гімназії та викладав там же латинь. Тоді ж став постійним рецензентом у журналі «Книгар», а пізніше працював у редакції цього журналу, викладав у Київському архітектурному інституті історію української культури. Помітним явищем стали книги М. К. Зерова «Антологія римської поезії» та «Нова українська поезія». Його запросили на посаду професора української літератури Київського університету (тоді — інституту народної освіти). Саме тут 1 жовтня 1923 року М. К. Зеров розпочинає читати свої лекції, про які згодом ходитимуть справжні легенди. Проте вже 1934 року письменника усунули від викладання й звільнили. 1935 року в Москві, куди М. К. Зеров подався, аби знайти бодай якусь роботу, його заарештовують, а в лютому 1936 р. висилають на Соловки.

Відомо, що М. К. Зеров досить скептично ставився до своєї поетичної творчості, нарікаючи на брак ліричної теплоти віршів і навіть називав власні сонети «сухарями». Митець дуже вболівав за розвиток красного письменства на теренах сучасної йому України. Зокрема, у передмові до приміток перекладного відділу «Камени» письменник зазначав: «Ні для кого не секрет, що наші поети, за кількома нечисленними виїмками, дуже мало вчаться і дуже мало працюють над технікою слова <...>. І тут, на мій погляд, праця над латинськими класиками та французькими парнасцями може нам у великій стати пригоді, звернувши нашу увагу в бік артистично обробленої, багатої на вирази, логічно спаяної, здібної передати всі відтінки думок мови <...>. Я, наприклад, гадаю, що римські автори золотого віку цікаві для нас не тільки як учителі стилю, але і як автори, близькі нашій сучасності своїми настроями й чуттями <...>. Перечитуючи Вергілія й Горація, Тибула й Овідія, уважний читач легко розпізнає контури «вічної казки», перипетії «давньої і щораз нової історії»». Давнина для М. К. Зерова стала рідною стихією. У його творах значне місце відведено іменам київських князів, історичним постатям, чия діяльність була поширена на теренах України, частотними є цитати з літописів (зазвичай вони виконують роль епіграфів: «Київ — традиція», «Чернігів», «Сон Святослава», «Святослав на порогах», «Ріг Вернигори»); наявні цитати з Біблії або алюзії на біблійні перекази («Чистий четвер», «Саломея»); апелювання до античності («До Мельпомени», «Вергілій», «Тесей», «Хірон»), яка для М. К. Зерова була своєрідним взірцем. Усе це свідчить про блискучі знання не лише давньої української літератури, але й глибоку загальну ерудицію.

У творчих пошуках М. К. Зеров звертався до таких жанрів, як сонет (ліричний вірш, що складається з 14 рядків п’ятистопного чи шестистопного ямба, тобто з двох чотиривіршів (катренів) із перехресним римуванням та двох тривіршів (терцин) тернарного римування), олександрійський вірш — французький дванадцятистрофний вірш із цезурою посередині, обов’язковим наголосом на 6-му та 12-му складах та чергуванням парних чоловічих і жіночих рим.

Пише М. К. Зеров і російською мовою:

«Моя душа скорбит смертельно»,

Но я молчу. Молчу, любя.

Я не скажу, что безраздельно, —

Но подлинно люблю тебя.

И, замерзая беспощадно

В моем нетопленному углу,

Так часто, трепетно и жадно

Тянусь я к твоему теплу.

Давно познал я цену путам

«Безумства, лени и страстей»,

Я полонен твоим уютом

И домовитостью твоей.

Но ты не жди (мой стиль невзрачен)

Ни поз, ни расцвеченных фраз:

Давно растеря, весь растрачен

Мой риторический запас.

(«Воспоминания и размышления», 1919).







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.