Українська література ХХ століття - О. В. Слюніна 2014

Постмодернізм
Головні риси літератури 1980-х років. Постмодерн на зламі тисячоліть: його літературно-мистецьке втілення

Всі публікації щодо:
Літературознавство

...Постмодернізм — це там, де кожен із нас опинився сьогодні; це така обставина часу і місця, від якої нікуди нам не подітися.

Ю. Андрухович

Однак, незважаючи на плюралізм думок, напрямів, жанрів у літературі, говорячи про художній процес кінця ХХ століття, найчастіше все ж кажуть про постмодернізм — світоглядно-мистецький напрям, що прийшов на зміну модернізму. Початок ХХІ століття називають епохою постмодерну. І хоча стосовно постмодернізму й досі не припиняються дискусії, більшість дослідників вважає, що український постмодернізм зародився в 1980 -х роках і пов’язаний передусім з іменами Ю. І. Андруховича, О. В. Ірванця, В. В. Неборака («Бу-Ба-Бу»), а пізніше — із представниками інших літературних груп («Пропала грамота», «Нова дегенерація» тощо).

Як і його попередник — модернізм, постмодернізм є загальним терміном, що позначає не конкретний напрям, а радше загальну тенденцію, підхід, який домінує у творах філософів, письменників, художників, архітекторів — у культурі в цілому. Тож сьогодні дослідники говорять про постмодернізм як про дух часу, посилаючись на роботи англійського історика Арнольда-Джозефа Тойнбі, який поділив історію людської цивілізації на чотири періоди: Темні віки, Середньовіччя, Нові часи та Постмодерн (щоправда, у класифікації А. - Дж. Тойнбі епоха Постмодерну почалася з 1875 р.). Згідно з цією періодизацією постмодернізм став реакцією на заперечення антропоцентричності — людина перестала вважатися центральною фігурою Всесвіту. Цікавою постає думка представника італійського постмодернізму У. Еко, який говорить про «свій постмодернізм» для кожної епохи, ототожнюючи поняття постмодернізму й авангардизму. Дослідник вважає, що кожен з історичних періодів переживає певні кризові моменти, породжуючи митців, які радикально переосмислюють існуючу аксіологічну систему. Дехто із сучасних науковців називає постмодерністів руйнівниками канонів та традицій і вбачають у новітніх віяннях небезпеку для літератури. Інші ж, навпаки, захоплюються епатажністю майстрів слова. У. Еко зазначав, що постмодернізм — це не лише мистецький напрям, це духовний стан.

В українській літературі термін постмодернізм першою вжила Н. Г. Білоцерківець 1991 року, характеризуючи роботу представників угрупувань «Бу-Ба-Бу» та «Пропала грамота». Важливою також є робота Т. Н. Денисової «Феномен постмодернізму: контури й орієнтири», де дослідниця звертається до історії розвитку поняття «постмодернізм». На відміну від модерної літератури, за словами Т. Н. Денисової, постмодерністи апелюють не до обізнаного, ерудованого читача, а звертаються до широких мас.

Порівняльна таблиця «модернізм-постмодернізм» за Брайніним-Пассеком.

Модернізм

Постмодернізм

Скандальність.

Конформізм.

Антиміщанський пафос.

Відсутність пафосу.

Емоційне заперечення попереднього.

Ділове заперечення попереднього.

Первинність як позиція.

Вторинність як позиція.

Оцінне в самоназві: «Ми — нове».

Безоцінне в самоназві: «Ми — все».

Декларована елітарність.

Недекларована демократичність.

Переважання ідеального над матеріальним.

Комерційний успіх.

Віра у високе мистецтво.

Антиутопічність.

Фактична культурна спадкоємність.

Відмова від попередньої культурної парадигми.

Виразність межі «мистецтво — немистецтво».

Усе може називатися мистецтвом.

Причини виникнення постмодернізму та його характерні риси.

Перехід до постмодернізму пов’язаний із зміною світоглядної парадигми. В історії розвитку людської цивілізації традиційно виокремлюють три основних етапи, три стадії розвитку суспільства (за Д. Беллом), або три хвилі (у класифікації О. Тоффлера). Кожен із цих періодів характеризується своїми особливостями. Перший період — період доіндустріального (аграрного, сільськогосподарського) суспільства — виявився найдовшим — він тривав понад 10 000 років (відтоді, як людина перейшла від рибальства й мисливства до землеробства та скотарства). Другий період — індустріальне (промислове) суспільство — тривав 300 років (починаючи з XVII до другої половини ХХ століття). І третя стадія розвитку — постіндустріальне (інформаційне) суспільство — розпочалася з другої половини ХХ століття. Революційне перетворення, яке спричинило розвиток людини як homo sapiens пов’язане з винайденням писемності як засобу зберігання та передачі інформації. Друга кардинальна зміна стосувалася виникнення книгодрукування (1455), що спричинило поширення інформації, а третя зміна — винайдення комп’ютера та

масове використання інформаційних технологій. Розвиток постмодернізму пов’язаний із третьою стадією. ХХ століття недаремно називають одним із найбільш складних, динамічних і суперечливих в історії людства, адже окрім значної кількості наукових відкриттів та технічного прогресу, це — епоха війн, голоду, свавілля влади, невиліковних хвороб та зубожіння народів. У цьому столітті сталося дві світові війни; у цьому столітті людині вдалося підкорити атом, але сили природи вийшли з -під контролю й ледь не зруйнували світ; у цьому столітті винайшли аспірин і навчилися лікувати велику кількість хвороб, але на зміну прийшли нові, страшніші захворювання; у цьому столітті винайшли засоби для пересування, що були зручнішими та більш швидкими, але виявилося, що новий транспорт забруднює навколишнє середовище, тож тепер цілій планеті загрожує екологічна криза. Мабуть, саме тому однією з ознак сучасної літератури є її транснаціональний характер, що виявляється у спробі письменників розв’язати глобальні вселюдські проблеми. Наприклад, у харківського поета Л. М. Талалая натрапляємо на такі рядки:

Як прочитати гени?

Як зупинить хвилину?

Як осягнути Вічність?

Напевне б, ми все це знали, відкрили б уже давно, коли б не було запитань: як зберегти планету? як припинити війни? як врятувать міліони від голоду і від смерті?

Якщо для епохи модерну була характерна апологія розуму, віра у всемогутність людства, вічність існування цивілізації, неможливість ентропії, то ця ідеологія змінюється критикою сцієнтизму та утопізму в епоху постмодерна, а домінантним принципом постмодерністської культури стає другий закон термодинаміки, згідно з яким стверджується більша ймовірність розпаду Сонячної Системи та, відповідно, загибель усього живого на планеті. Це зумовлює критичне, почасти дуже гостре ставлення митців до реалій дійсності. Головним героєм постмодернізму є людина, яка загубилася в повсякденному житті, утратила природний зв’язок із Всесвітом і дуже важко переживає власну відчуженість, втрату духовних орієнтирів. Людина не знає, куди йти, у що вірити, про що думати. Постмодернізм в образно -символічній формі відтворює загальний абсурд життя, розрив соціальних і духовних зв’язків, падіння людства в безодню. Отже, ХХ століття продемонструвало контраст між успіхами науки та реальністю, причому, якщо модернізм культивував ідею застосування досягнень науки задля реалізації негативних і безглуздих прагнень людини, то постмодернізм стверджує, що корінь зла не лише в аморальності особистості, а в самій основі світобудови.

Олег Шуляк

На теренах слов’янських земель розвиток постмодернізму тісно пов’язаний із розпадом Радянського Союзу. 1991 року Україна вийшла зі складу імперії та проголосила свою незалежність, узявши курс на побудову демократичної суверенної держави. Варто сказати, що історичні та суспільні процеси завжди впливають на характер розвитку літературного процесу. Після зникнення з політичної карти світу Радянського Союзу письменники відчули певну свободу, адже перестала існувати жорстка цензура, тож писати можна стало практично про все. Митці одразу відкинули догматичні схеми соцреалізму й почали шукати нові естетичні способи зображення дійсності.

Поль Салватор Голтергрин. The Painter Prince

Однак разом із тим суспільство почало втрачати віру в певну стабільність, у прийдешній день. Звідси такі риси постмодерної літератури, як іронічність, пародійність, карнавальність. Постмодерністи відходять від традиційної описової манери, відкидають ліризм, патетику. Їхні твори наповнені жаргонізмами, просторіччями, русизмами, штучними, абсурдизованими, апоетичними епітетами, порівняннями, метафорами («жовте, ніби вершкове масло, небо», «небо, схоже на томатну пасту», «жирні фініки, схожі на тарганів»), досить часто письменники вдаються до використання нецензурної лексики. Дослідники погоджуються, що в основі постмодернізму лежить ідея занепаду культури. Цікавою в цьому плані видається цитата: «Постмодернізм — це модернізм, який страждає через втрату віри». Скепсис притаманний постмодерністській літературі в цілому. Як зазначає Т. Н. Денисова: «Світ і людина втратили зміст, залишилася лише какофонія сміху, фантасмагорія, чудернацька суміш трагічного й комічного, якась буфонада, фарс». Світ уявляється постмодерністам складним, хаотичним, багатоманітним, тому кращий спосіб його засвоєння — ігровий. Звідси така характерна риса постмодерністської культури, як іронія, сарказм.

Постмодернізм широко застосовує поняття «смерті деміурга» (ніцшеанська смерть Бога — звідси вседозволеність), після смерті божества настає «смерть автора» (за Р. Бартом), а далі — «смерть людини й суб’єкта» (М. Фуко). На початку 1970-х років філософи почали говорити про «смерть мистецтва», «смерть естетики». Наприклад, 1972 року в Бухаресті відбувся Міжнародний конгрес із проблем естетики. На цьому американський науковець Артур Данто доводив, що сучасне мистецтво вичерпало свою головну функцію й закінчилося.

На думку постмодерністів, сучасна епоха — це епоха теорії відносності. Усе відносне. Не існує істини, немає реальності (її з успіхом замінює віртуальна реальність, адже за допомогою мережі Інтернет люди не тільки спілкуються, але й проводять наукові конференції, ділові наради, засідання; до того ж з’являються теорії астрофізики про те, що наша реальність — це майя, лише проекція). Тож постмодерністи іронізують й глузують над усім, для них не існує нічого святого. Сміх має перемагати серйозний трагізм, що був притаманний, наприклад, модерністським творам.

До ознак постмодернізму належить інтертекстуальність.

Досить часто події у творах постмодерністів розгортаються на тлі помпезного свята, карнавалу, визначного дійства. У цьому випадку карнавал дорівнює самому життю, тобто виростає до шекспірівського «весь світ — театр».







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.