Українська література ХХ століття - О. В. Слюніна 2014

Літературна дискусія
Літературний процес 20-х - 30-х років ХХ століття

Всі публікації щодо:
Літературознавство

1925-1928 роки стали періодом ведення активної літературної дискусії, суть якої полягала в тому, що письменники мусили визначитися з подальшим шляхом розвитку мистецтва. Слід було дати оцінку класичній спадщині, розібратися з проблемою новаторства та традиції, але наріжним питанням стало бути чи не бути українській літературі як унікальному явищу в контексті світової культури.

Розпочав дискусію Микола Хвильовий 30 квітня 1925 року памфлетом «Про сатану в бочці, або про графоманів, спекулянтів та інших «просвітян»». У роботі митець зауважував, що останнім часом у більшості організацій (ВУСПП, «Плуг») пропагували нігілізм, а класичну літературу оголошували ворожою класам, натомість представники згаданих угруповань захищали масовізм та низькоякісні твори, а кожному дописувачеві надавали звання письменника.

Ідеї щодо розвитку української літератури Микола Хвильовий виклав у низці памфлетів: «Камо грядеш» (1925), «Думки проти течії» (1926), «Апологети писаризму» (1926), «Україна чи Малоросія» (1926). Основні настанови можна сформулювати кількома сентенціями.

1. Орієнтація на «психологічну Європу».

Микола Хвильовий закликав митців орієнтуватися на зразки світового письменства, на європейську культуру, її гуманістичну аксіологічну систему, відмовлятися від ідеалів пролеткультівської літератури. «Європа — це досвід багатьох віків. Це не та Європа, що її Шпенглер оголосив «на закаті», не та, що гниє, до якої вся наша ненависть. Це — Європа грандіозної цивілізації, Європа — Гете, Дарвіна, Байрона, Ньютона, Маркса і т. д., і т. п. Це та Європа, без якої не обійдуться перші фаланги азіатського ренесансу». Митець переконував, що орієнтація на Європу дозволить позбавитися епігонізму та провінціалізму.

2. «Геть від Москви!».

В «Апологетах писаризму» Микола Хвильовий казав, що від російської літератури «українська поезія мусить якомога швидше втікати», орієнтуватися на «західноєвропейське мистецтво, на його стиль, на його прийоми», оскільки «Москва сьогодні є центр всесоюзного міщанства». Слід зазначити, що ця сентенція зовсім не означала те, що Микола Хвильовий зрадив своїм ідеалам. Як сам митець зазначав: «Пришпилюю до грудей два банти: червоний і... жовто-блакитний. До того і після того я ніяких значків не носив. Але тоді я горів, як і всі, і хотів бути, так би мовити, українським більшовиком». Закликаючи «тікати від Москви» письменник мав на увазі суто літературні тенденції, а зовсім не політичну перебудову.

Статті Миколи Хвильового прочитав особисто Й. В. Сталін. І реакцію вождя було неважко передбачити: «У той час, як західноєвропейський пролетаріат із захопленням дивиться на прапор, що повіває над Москвою, український комуніст Хвильовий не має нічого іншого сказати на користь «Москви», як тільки закликати українських діячів тікати якомога швидше від Москви». Цей висновок керівника країни призвів до початку масових переслідувань, арештів, страт.

3. «Романтика вітаїзму».

Слово вітаїзм походить від латинського vita — життя. Микола Хвильовий свідомо випустив літеру «і» зі слова віталізм, щоб «не наводити на гріх своїх супротивників». Віталізм у літературі виходив із біологічної сутності людини. Втрата «і» означає втрату тваринного, антиінтелектуального. Вітаїзм — це торжество життя, концепція, що стверджувала незламність українського духу, нескореність, активність кожної особистості. Отже, на думку Миколи Хвильового, романтика вітаїзму — це активний романтизм, який стверджував життєвість українського відродження. У літературі принципи романтики вітаїзму втілилися в інтелектуалізації, енергійному стилі викладу, що повинен був навіювати оптимістичне світосприйняття.

4. «Азіатський ренесанс».

«Азіатський ренесанс — це епоха європейського відродження плюс незрівняне греко-римське мистецтво». Микола Хвильовий вважав, що настав час для четвертого відродження людства, а оскільки Європа вже пережила період ренесансу, то не спроможна зробити це ще раз. На цьому наголошувала більшість філософів початку ХХ століття, наприклад, О. Шпенглер у трактаті «Присмерк Європи». Отже, мусила бути країна, яка б посприяла черговому кроку людства вперед. За логікою це мала б бути якась азіатська країна, однак місія випадає Україні, адже вона знаходиться між Європою й Азією, Заходом і Сходом, сполучаючи їх в одне ціле: «наша Євразія стоїть на межі двох великих територій, двох енергій, оскільки авангардом 4 -го культурно-історичного типу виступаємо ми».

Рисами азіатського ренесансу, на переконання Миколи Хвильового, мали стати відродження «класичної освіченості», утвердження сильної людини — «нового типу відважних конкістадорів»: «Цей класичний тип ми мислимо в перманентній інтелектуальній, вольовій і т.д. динаміці. Це та людина, що її завжди збурено у своїй біологічній основі. Це — європейський інтелігент у кращому розумінні цього слова».







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.