Микола Зеров - Українське письменство XIX ст. Від Куліша до Винниченка - О. Баган 2005
Євген Гребінка
Українське письменство XIX ст.
Всі публікації щодо:
Гребінка Євген
Лекція VIII
Євген Павлович Гребінка народився 1812 р. на хуторі Убіжище Пирятинського повіту на Полтавщині. Батько його був з невеликих поміщиків. Дитячі роки Гребінки проминули в дворянській садибі під враженнями української природи, побуту та поетичної традиції. Це середовище - джерело українського патріотизму для багатьох тогочасних діячів:
Измлада, от самой моей колыбели,
Мне грустно стенали пастушьи свирели;
Печаль разливалася в песнях родных:
Рыдая, я слушал унылую чайку;
Мне пели, как ляхи сожгли Наливайку...
Року 1825 Гребінку віддано до Ніжинської гімназії вищих наук князя Безбородька, яку він 1831 року (на той час уже ліцей) закінчує. По закінченні школи майбутній письменник вступає до війська, але скоро залишає його і якийсь час живе дома. 1834 року подався Гребінка до Петербурга, де служив спершу в Комісії духовних училищ, потім викладав російську мову та літературу в кадетських корпусах, а пізніше і в офіцерських класах Морського корпусу. Перші літературні спроби Гребінчині припадають на його гімназіяльні роки, коли він розпочав переклад поеми Пушкіна «Полтава», уривки з якого видано 1831 року. Закінчено ж ту працю року 1836. Згодом, перебуваючи в Петербурзі, Гребінка входить своїми оповіданнями з українського життя в літературу російську і на якийсь час стає «поставщиком журнального балласта» для російських журналів (Лесевич). Він наслідує Гоголя, з чого останній, як вірити споминам Анненкова, був вельми незадоволений. «Літературний ремісник», «поддельный литератор» для письменства російського, Гребінка в історії українського слова відіграє один час роль ініціятора, організатора-видавця. Він намагається згуртувати українських літераторів коло періодичних додатків до одного з видань А. Краєвського, а коли план не вдається, випускає року 1841 альманах «Ластівка».
Умер Гребінка 1848 року, залишивши по собі пам’ять людини, позначеної «большим добродушием», але мало авторитетної в літературних колах, боязкої й запобігливої перед авторами критичних статей («Воспоминания» И. И. Панаева).
До котляревщини Гребінка належить перш за все своїм перекладом пушкінської «Полтави». Літами значно молодший від Гулака-Артемовського та інших наслідувачів автора «Енеїди», Гребінка, проте, стилістично відходить від них дуже мало. Це явище стоїть у певному зв’язку з тим, що переклад «Полтави» належить до перших років літературної діяльности Гребінки. Розпочавши свій переклад замолоду, ще на шкільній лаві, початкуючий автор використав уже готовий стиль «Енеїди» і в її дусі переказав «Полтаву». Досить порівняти уривок первотвору з його українською передачею, щоб побачити, як мало спроба Гребінки може називатися перекладом. От, наприклад, характеристика історичної доби, на тлі якої розгортається фабула «Полтави».
У Пушкіна:
Была та смутная пора,
Когда Россия молодая,
В бореньях силы напрягая,
Мужала с гением Петра.
Суровый был в науке славы
Ей дан учитель: не один
Урок нежданный и кровавый
Задал ей шведский паладин.
У Гребінки:
За білого царя Петра...
(Колись давно робилось дуже)
Він був розумний, гарний, дужий,
Шмигляв - в шатро і з-під шатра -
За тридев’ять земель в чужбині:
Дививсь на дивовижі там
І те заводив в Московщині,
Що льготою було людям.
Попавсь небіжчик в анацію,
Як швед крутив, бач, веремію.
В Гребінчиному тексті відразу впадають в око словникові збіги з Котляревським. Петро «шмигляв в шатро і з-під шатра» достоту як «Енеус ностер магнус панус»; швед «крутить веремію» і т. д. Скрізь і всюди абстрагований вираз Пушкіна, замінюється образово-конкретним, з нахилом до вульгарности:
Между полтавских казаков,
Презренных девою несчастной,
Один с младенческих годов
Ее любил любовью страстной.
Найкращий був між козаками
Один ще молодий козак;
І сей з другими парубками
Гарбуз ізхрумав, неборак.
Наскільки тоном своїм переклад Гребінчин наближається до «Енеїди», можна бачити, наприклад, з таких слів старої Кочубеїхи, схвильованої сватанням Мазепи:
«Бридкий, мерзенний, глянь, поганець!
Чи можна? ні, паскудний ланець!
Гріха ти не збудуєш, злий!
Тобі б, як то ведеться віком,
Хрещенициним батьком буть...
Його чорти у пеклі ждуть;
Він хоче буть їй чоловіком!..»
Це, власне, звернене до Енея красномовство Дідони з І-ї частини поеми Котляревського:
Поганий, мерзький, скверний, бридкий,
Нікчемний, ланець, кателик!
Гульвіса, пакосний, престидкий,
Негідний, злодій, єретик!
За кучму сю твою велику
Як дам ляща тобі я в пику,
То тут тебе лизне і чорт!
Поряд з ухилом у бік конкретности та вульгарної образности мови Гребінчиному перекладові властива ще риса ослаблення історичного колориту поеми. Замість історичних діячів ми раз у раз натикаємося на казкові постаті й фантастичні уявлення. Пушкін дає картину широко закресленої Мазепиної інтриги, що дозволяє гетьманові накладати одночасно з Москвою та її ворогами. У Гребінки ж на поміч Мазепі піднімаються неіснуючі на той час чорноморські козаки та «дивнії люди» - песиголовці. Порівняймо:
Мазепа всюду взор кидает
И письма шлет из края в край:
Угрозой хитрой подымает
Он на Москву Бахчисарай;
Король ему в Варшаве внемлет,
В стенах Очакова паша,
Во стане Карл и царь. Не дремлет
Его коварная душа.
Заворушились запорожці,
Загомоніли чорноморці, (?)
Гудуть станиці на Дону.
В Очакові, землі турецькій,
Зібралась, щось не по-братецьки,
Песиголовців череда.
Чи не в зв’язку з цим стоїть і незрозуміле на перший погляд у Гребінки, українського патріота й письменника, трактування автономічного українського руху XVIII в. Ідея пушкінської поеми, висловлена в епілозі «Полтави»:
В гражданстве северной державы,
В ее воинственной судьбе,
Лишь ты воздвиг, герой Полтавы,
Огромный памятник себе.
Це ідея утворення імперії, прославлення її творця. «Самодержавному великану» Петрові протиставлено Мазепу та мазепинців як людей особистих інтересів, нездатних піднятися до raison d’etat*, яку персоніфікує Петро. Але, незважаючи на те, Пушкін не змазав формул української патріотичної ідеї - дав їх сильно й ефектно:
* Державна ідея (фр.).
Без милой вольности и славы
Склоняли долго мы главы
Под покровительством Варшавы,
Под самовластием Москвы.
Но независимой державой
Украине быть уже пора:
И знамя вольности кровавой
Я подымаю на Петра.
У 30-х роках XIX в. під впливом «Історії русів» деякі українські патріоти відчували козацьких діячів XVIII в. як свою політичну традицію, плекали в собі дух Полуботка. Український патріотизм Гребінки був іншого ґатунку. То був легенький узор «бытовых пристрастий», вишитий по канві щирої відданости офіціяльній Росії. Звідси і те зм’якшення, яке він дає загострим для нього формулам пушкінських героїв.
Давно без батьківської слави
Ми, як воли, в ярмі жили,
У підданстві або Варшави,
Або великої Москви.
Письменник без широких обріїв і мислі громадянина, Гребінка в своєму освітленні петрівсько-мазепинської доби не дав ні пушкінського трактування Петра та його реформи (пор. «гражданство северной державы» і «заводив в Московщині, що льготою було людям»), ані не зрівнявся з політичною свідомістю українських автономістів XVIII в. Слабість же його художніх здібностей, не дозволивши відійти від сформованої вже манери, привела до того, що його переклад «Полтави» не вийшов з русла котляревщини. Всупереч усім авансам Квітки, що сподівався від Гребінчиної «Полтави» зворушливих сцен («буде й таке, що сльози тільки кап-кап»), Гребінці не пощастило утворити відповідну оригіналові художню форму.
З Гребінки-байкаря літературна постать іншого ґатунку, і байки його, безперечно, живі й талановиті. Печать бурлескної манери лежить подекуди і на них, але тут мальовничий, хоч грубуватий образ, приперчена приказка далеко більше відповідають жанрові, і користується ними Гребінка помірковано. В композиційних засобах своїх Гребінка досить далекий від Білецького-Носенка та Гулака-Артемовського. Від першого різниться тим, що уміє своїм персонажам надати національного колориту, а від другого - тим, що орієнтується не так на польську байку Красіцького, як на російську байку XVIII-XIX в. Характерні для Гребінчиної байки вступи стилізовані під живу мову. Так, наприклад, у байці «Рибалка» ми маємо на початку широкомовний вступ місцево-патріотичного змісту:
Хто знає Оржицю? Ануте, обзивайтесь!
Усі мовчать. Гай-гай, які шолопаї!
Вона в Сулу тече у нашій стороні.
(Ви, братця, все-таки домівки не цурайтесь).
І тільки після чотирнадцяти рядків такої передмови розпочинається сама байка. У приказці «Рожа та Хміль» передмова - 26 рядків проти дев’яти, в яких міститься оповідання про те, як хміль заглушив рожевий кущ. В інших байках Гребінка поширює рамки твору іншими засобами. П’єса розростається через вставки етнографічного характеру, для розвитку задуму непотрібні, але потрібні для надавання творові українського колориту. Так, у байці «Мірошник», щоб підкреслити матеріяльний достаток свого героя, автор у дев’ятьох рядках перечислює його меню. Розуміється, в таких численних і колоритних побутово-описових подробицях цілком потопає «мораль», дидактичний висновок з оповідання, а сама п’єса поволі втрачає специфічний характер байки. Щодо цього, влучну характеристику Гребінчиної байки дав В. В. Лесевич (Е. П. Гребенка, опыт характеристики // «Русская Мысль». - 1904. - І-II), на аналізі байки «Рожа та хміль» доводячи, що це не звичайна байка, тобто «к нравоучению приспособленная сказка», а сатира, і хоч Гребінка свої твори називав «приказками», тобто байками, але зовсім не вважав за потрібне «триматись цієї шаблонової форми» і свідомо «відступив від неї». Вірш і мова Гребінчиних приказок визначаються плавністю й чистотою. В них немає ні грубости «казок» Гулакових, ні сухости «прибаюток» Боровиковського, ані численних помилок проти української фонетики та морфології Білецького-Носенка.
Література про Гребінку нечисленна. Крім названої статті В. В. Лесевича, загальну характеристику письменника дає робота Волод. Дорошенка «Євген Гребінка» (ЛНВ. - 1912. - Кн. VII-VIII). Біографічні факти можна знайти у М. Михайлова (в збірнику «Гимназия высших наук и лицей князя Безбородко». - СПб, 1881), Г. Коваленка («Евгений Гребинка». - Чернігів, 1899) та А. Кучинського («Жизнь и литературная деятельность Е. П. Гребенки». - К., 1900). Байкам Гребінчи- ним присвячено спеціяльну статтю Б. Вільхівського (Грінченка) у «Правді» («Жовтень». - 1889. - Вип. І. - С. 44-60).