Микола Зеров - Українське письменство XIX ст. Від Куліша до Винниченка - О. Баган 2005


Михайло Макаровський
Українське письменство XIX ст.

Лекція XVIII

На прикладі Корсуна й Забіли ми бачили, як оформлювались на українському ґрунті народні повір’я, як письменник, беручи цей специфічно-баладний матеріял, опрацьовував його в дусі старих літературних зразків, вносячи до свого твору елементи провінціяльної котляревщини. Отже, не відходив по суті від того методу, якого додержувався і згаданий уже священик С. Олександров, що, почувши «петербурзьку кобзу» і захопившися нею, написав свого «Вовкулаку», проте не так, як велів новий літературний стиль, а так, як наказувало йому попереднє літературне виховання. Подібних прикладів можна знайти багато. Але чи не найопукліший, найхарактерніший з них подає Михайло Макаровський, автор двох більших поем, «Наталя» й «Гарасько», та низки дрібніших творів, опублікованих і неопублікованих.

Літературне виховання Макаровського зложилося з теорії та зразків російського псевдокласицизму. Народився він року 1783, учився в Полтавській семінарії наприкінці XVIII в. та на початку XIX, а потім довгий час жив домашнім учителем по поміщицьких домах. Його російські писання, як і писання Гулака-Артемовського, відгонили псевдокласичним «наречием», напруженістю та архаїзмом мови. Прихильник його поетичного дару і один час його учень Амвросій Метлинський уважав, що його «русский литературный язык по обстоятельствам жизни всегда оставался несколько устарелым». Його учительство в поміщицьких домах закінчилося коло р. 1818, коли він перейшов до Гадяцької повітової школи, де був послідовно учителем закону божого, історії та географії, російської та латинської мов, і, нарешті, штатним смотрителем. Умер він 1846 року. Поеми його опубліковано по смерті в «Южном русском сборнике» А. Метлинського (1848) та в «Мові з України», «сборнике сочинений на малорусском языке» (Полтава, 1864). Своїми поглядами громадськими та політичними Макаровський належить до вірнопідданих українських літераторів, як Котляревський або Квітка. В його творах «Полтавська різанина» та «Полтавська могила» - Петро виступає як «оборонець» і «спаситель України», Мазепа - як «католик і зрадник» («Сатана - на зраду підкусив Мазепу»), Карл і шведи - як розбишаки. Старі роки минулися, а з ними минулася і давня біда, на місце злиднів прийшли громадський спокій та добробут. Від козацьких синів тепер -

Могущі вожаки вродились,

Мисливці всякі наплодились

І для судів, і для полків.

Із поем Макаровського більшою популярністю тішиться «Наталя», родинна ідилія, написана прегарною мовою, справедливо оцінена критикою, перевидана заходами Грінченка (Чернігів, 1899). Петров у своїх «Очерках» добачає в ній певну паралель до писань Квітки-Основ’яненка: «Макаровский просто рисует идеалы семейного мещанского счастья с разными препятствиями, возвышающими цену этого счастья. В этом отношении его поэма ближе всего подходит к характеру украинских повестей Квитки, делая только внешние уступки новому направлению русской и украинской литературы в лице Пушкина и Шевченко». І справді: скрізь підкреслюється моральна статечність героїв та їхній матеріяльний достаток, як нагорода за добрість та труди. Вісім літ живучи без чоловіка, що пропав десь на заробітках, добра жінка Харитина все заставила - кожух і свитину, - одправляючи панахиди по чоловікові.

Щоб же швидше оплатиться, з донею трудилась,

В церкву ладан подавала, плачучи, молилась;

То й поміг їй Бог не тільки те повикупати,

Но худобу, добру славу і копійку мати.

Тим часом Тарас, її чоловік, попавши до турка в неволю та з неволі утікши, «облітав море і землі, як лелека», як «бистрий сокіл» прилинув до рідного краю, -

І уже в Одесі ласощ закупає з крамом,

Щоб приїхати додому і зажити паном.

Дочка Тараса й Харитини Наталя - дівчина на виданні. їй сушить серце кохання до прохожого парубка Опанаса, що, проводячи через село вісім хур риби, попрохав у неї напитися води і закохався з першого погляду. Стара жінка Катря, «улеслива і руча», дізнається про рід Опанасів і спроваджує сватів. Дядько Панасів Наум іде на розвідини, прибуває до села Теплиць, де живе Наталя, сідає коло криниці, де і розмовляє з Наталею. Так Макаровський переносить в українські життєві обставини відомий ідилічний епізод з Біблії (Елеазар та його зустріч з Ревекою). Прибуттям сватів кінчається перша пісня. Друга пісня оповідає про весілля, третя - про поворот батька. В описі весілля сила цікавих етнографічних деталей - страви і трунки, весільний обряд, одіж, пісні й оповідання про козацьку славу, вертепний спектакль і т. ін.

Окрім добрих капелянців грали на бандури,

Школярі з дяком співали псальми за хавтури,

Із вертепа представляли чудасію всяку.

Ірода козак мережив києм, як собаку;

Тим же києм тасував він смерть суху, безносу

І жидівку окаянну і простоволосу.

Се в будинках, а надворі козаки стояли,

На суремки гарно грали, із рушниць стріляли...

Другу поему Макаровського «Гарасько, або Талан і в неволі» з художнього боку вважають менше вдатною. Але вона має певний інтерес з погляду історично-літературного, становлячи своєрідну рецепцію письменником старого виховання теми «Кавказского пленника». Формально «Гарасько» належить до жанру байронівської ліричної поеми. На відміну від «Наталі», написаної чотирнадцятискладовим віршем народної пісні, тонізованим під семистоповий хорей, - «Гарасько» весь видержаний у чотиристопових ямбах. У поемі дві частини («Вісті про неволю» та «Вісті про визвол»), кожна з них розпадається на невеличкі розділи, подібні до уступів російських поем (по 28 у кожній частині). Сюжет, як наказує поетика ліро-епічної поеми, взято новелістичний (тобто такий, де події зосереджуються коло одного героя, де береться для освітлення одна якась подія внутрішнього його життя). Але тими двома рисами - розмір та вибір сюжету - і обмежується подібність поеми Макаровського до байронічних поем 20-40-х років. Замість «вершинности» оповіді, тобто затримування уваги читача лише на етапах, на крутих поворотах в історії героя, у Макаровського - плавне й послідовне переповідання найдрібніших подій, що трапляються на життєвій стежці Гараська. Ліричний і драматичний моменти зведено до мінімуму, і авторських відступів сливе немає. А головне, нема знаменитої байронівської трійці: двоє коханців і антагоніст (супротивник чи супротивниця). В пушкінському «Бахчисарайському фонтані» перед нами: Гірей, Марія і ревнива Зарема, недавно улюблена дружина Гіреєва; в «Кавказском пленнике» - «пленник», «дева гор» і «вечно милый образ» другої жінки, до якого тяжить душа бранця. Розв’язка «Кавказского пленника» через те трагічна. Бранець не може відповісти на щире та елементарно сильне почуття черкешенки:

Забудь меня, твоей любви,

Твоих восторгов я не стою.

Бесценных дней не трать со мною;

Другого юношу зови.

Его любовь тебе заменит

Моей души печальный хлад;

Он будет верен, он оценит

Твою красу, твой милый взгляд,

И жар младенческих лобзаний,

И нежность пламенных речей...

Визволений, він повертається до сторожових пікетів російських самотою. А там, де він прощався з «девою гор»:

Все мертво... На брегах уснувших

Лишь ветра слышен легкий звук,

И при луне в водах плеснувших

Струистый исчезает круг.

Побудування «Гараська» значно простіше. Гарасько, попавши в неволю, тікає за допомогою черкешенки Мерими, але бере її з собою й одружується з нею. Нікого третього, хто входив би в історію його й Мерими, ускладнюючи ситуацію, - немає.

Зате у Макаровського сила другорядних, не потрібних для розвитку дії персонажів: батько й мати Гараськові; Баязет, брат Мерими; грек Фока, що влаштовує коханцям утечу. Багато в нього і не потрібних для поеми-новели епізодів, що на місці тільки в широкій епічній розповіді: голосіння матері, коли доходить чутка про загин Гараська, Баязетове намовляння прийняти Магометову віру, співи Гараськові в неволі, охрещення черкешенки, оповідання Фоки про свої молодощі, торговельні операції визволеного Гараська і т. п. На наших очах байронічна поема перетворюється в ідилію.

З Гараська зовсім невідповідний герой для ліро-епічної в дусі Байрона поеми. Герой «Кавказского пленника» -

... Обнял грозное страданье,

Где бурной жизнью погубил

Надежду, радость и желанье

И лучших дней воспоминанье

В увядшем сердце заключил.

Гарасько - пестій долі; він жде, поки щастя само його знайде, але й тоді бере те щастя з острахом. Для втечі його потрібний режисер-грек Фока, не має він жодної ініціятиви і в сердечній справі, лише дозволяючи Меримі зачіпати себе.

Коли моргала, він хрестивсь;

Як підкидала що, обходив;

Від неї оченьки відводив

І, стоя мовчки, вниз дививсь.

В характері героя, в описові любовного чуття, його постання і розвитку, в культі родинного життя - скрізь відчувається літературний сучасник і однодумець Квітки. У Квітки коханці під напливом чуття теж стають, «як опарені»; «Василь, побачивши Марусю, теж голову посупив, руки поклав під стіл і ні до кого нічичирк. Усе тільки погляне на Марусю, тяжко дихне та й пустить очі під лоб». Майстерно подано в поемі чутливі сцени та голосіння:

Гарасю, соловейку мій!

Як жив, озвись до мене, сину!

Утіш мене хоч на часину,

Поклон дай матері твоїй.

Коли ж ти смерті не минув,

Коли одинчика не буде,

Коли, як кажуть добрі люди,

Ти справді з греком утонув,

То той пісок, що закрива

Тебе від сонечка в пучині,

Хай вирне і мені в кручині

Од тебе передасть слова...

Варто порівняти ці рядки з плачем Евріялової матері у Котляревського, щоб переконатися, як далеко відійшов Макаровський од бурлескного стилю.

Проте Котляревський у поемі почувається в етнографічних картинах, у списках страв, питва, пісень та казок. Наприклад:

У Макаровського:

У Котляревського:

На се придумував пісні

Бурлацькі, городські, чумацькі,

Циганські, військові, козацькі,

Весільні, тихі, голосні.

Та кургикбли пісеньок:

Козацьких, гарних, запорозьких,

А які знали, то московських

Вигадували бриденьок.

Горілки бочку взяв одну,

Та не убізьку сорокову:

На запіканку корінькову

Купив кубеби й калгану.

Вродилось ренське з курдимоном

І пиво чорнеє з лимоном...

І кубками пили слив’янку.

Мед, пиво, брагу, сирівець,

Горілку просту і калганку.

Гнав пінную на курдимон,

Любисток ніжний і безринець,

Дягиль, троянду, голубинець

І свіжу кірку із лимон.

Або горілочку пили,

Не тютюнкову і не пінну,

Но третьопробну, перегінну,

Настояную на бодян!

Під челюстями запікану,

І з ганусом, і до калгану,

В ній був і перець, і шапран.

Трапляються вряди-годи і звичайні ремінісценції з «Енеїди» - «І от кричить один парнище» (пор.: «Чи знаєш, він який парнище? На світі трохи є таких»). Проте нічого бурлескного в цих сценах немає. Це бенкети поважних людей, що знають звичаї і вміють додержати міри. Взагалі в Макаровського старі методи письма зм’якшено його увагою до нової форми. Жанр його «Гараська» - новий жанр романтичної поеми, хоч виконання віддає старосвітчиною. В поемах Макаровського, як зазначив ще Петров, «нет ни драматического нерва, проходящего почти через все произведения Шевченко, ни демонического жала, каким снабжены пушкинские герои». Нема і ліричного супроводу. На «погибельному Кавказі», тлі романтичної декорації, перед нами несподівано розгортається міцна ідилія.







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.