Микола Зеров - Українське письменство XIX ст. Від Куліша до Винниченка - О. Баган 2005


Українська школа в польській поезії
Українське письменство XIX ст.

Всі публікації щодо:
Літературознавство

Лекція XX

Інтерес до української тематики в польському письменстві - так само, як і в письменстві російському, - збудився одночасно з виступом романтичних груп.

Основоположником романтизму в Польщі звичайно вважають Казиміра Бродзінського (1791-1835), поета, критика, історика письменства, галицького шляхтича походженням. Змолоду учасник наполеонівських кампаній, він наступав на Москву, бився 1813 р. під Ляйпциґом і, попавши в полон до прусаків, відкинувся воєнної кар’єри задля педагогічної роботи, а потім і професорських викладів у Варшавському університеті (1822-23). Як критик виступив він року 1818, опублікувавши свою статтю «О klasycznoнci, romantycznoci, tudzieї uwagi nad duchiem poezyi polskiej»*. Головна вимога Бродзінського - вимога самобутносте, оригінальносте народного духу. Chcemy narodowoнci!* - його гасло. Літературу він розрізняє романтичну (наївну, безпосередню, народну) і класичну (раціоналістичну, рафіновану, двірську). Він не відмовляє пошани «старому розумові» і традиціям класицизму, та протестує проти сліпого переймання німецької містики, а одночасно вважає занадто розкішними для поляків красоти французької літератури. Він гадає, що, шукаючи себе, польська література має звернутися до власної природи, побуту та історії, зміцнюючи характерні риси свого духу. Розправа Бродзінського (неяскрава, поміркована) викликала заперечення з боку Яна Снядецького, професора й ректора Віденського університету, математика з фаху, класика в літературі. Так розпочалася досить довга, дванадцятилітня, полеміка між обома ворожими літературними таборами.

* «Про класичність, романтичність, а також міркування про дух польської поезії» (пол.).

Закликаючи поетів спиратися на народну творчість, польські романтики мусили скоро помітити певну бідність польського люду на історичні пісні та перекази. Бродзінський з’ясовував блідість польського фольклору многовіковим поневірянням хлопа та розбуялістю шляхти. У поляків не було всенародної історії, немає в них і народної поезії. Звідси заповіт Бродзінського:

Шукаючи в народній поезії найяскравішого виразу свого духового єства, намагаючись до неї наблизитися, поляки звертаються по допомогу до народности, яку до своєї прираховували. Вони накидають оком на поезію білоруського та українського племені. Польські романтики стають на цей шлях з самого початку своєї літературної діяльносте. У Вільні коло 1819-1820 pp. створюється гурток романтиків литовських на чолі з Яном Чечотом та Адамом Міцкевичем. Одночасно формується й так звана «українська школа». Перші місця посідають у ній «уманці»: Богдан Залеський (1802-1886), Северин Гощинський (1801-1876) та Михайло Грабовський (1804-1863).

* Хочемо народности! (пол.).

** Дослівний переклад з польської заповіту Бродзінського:

На якій землі, з яким людом живеш разом,

Такого ж твої співи хай будуть відбиттям.

Серед земляків учись пізнавати людей, у них черпай натхнення,

їхнім чуттям збуджений - їм присвячуй спів.

Вихованці уманських отців-василіян, опинилися вони у Варшаві в роках 1820-1821 і відразу виступили прихильниками нового літературного напрямку Українські ж теми підказані були їм одночасно літературною теорією, як і безпосереднім почуттям одірваних од краю провінціялів, прив’язаних серцем до пейзажу, історії та побуту українського Правобережжя.

Разом з ними українські теми розробляв і старший від них літами волиняк Антоній Мальчевський (1793-1826), автор популярної поеми «Марія». Син учасника Тарговіцької конфедерації, він виховувався в достатках і освіту дістав чудову. Був помітний серед учнів Кременецького ліцею; опікувався ним сам Тадей Чацький, фундатор ліцею. Служив у наполеонівській армії, довгий час жив за кордоном. Польська легенда говорить про його приязнь з Байроном, якому він нібито подав сюжет «Мазепи». Його літературний і людський образ майстерно накидано в одній-єдиній фразі: «Ї уі samotnie, zmari zupernie prawie nieznany, a napisaі jeden tylko niewielki poemat». (Жив самотньо, вмер сливе цілком незнаний, а написав лише одну невелику поему).

Сюжет «Марії» взято з кримінальної хроніки дому Потоцьких. Фелікс Потоцький, пізніше видатний діяч ганебної для поляків Тарговіцької конфедерації 1793 p., замолоду одружився - проти волі батьків - з простою шляхтянкою Ґертрудою Коморовською. «Була то авантюра комічна, коли б випадком не дійшла оригінального кінця». Потоцькі зрадою та підступством звели зі світу Ґертруду. В поемі Мальчевського історію Ґертруди переказано досить вільно. Інстинкт, такт та добрий смак митця відкинули все, що було в ній особистого та анекдотичного, тривіяльного й плаского. Фелікс Потоцький перетворився на Вацлава, Ґертруда на Марію, дочку Мечника, простого і небагатого шляхтича. Вацлав, знеохочений та розчарований, як справжній байронівський герой, відроджується до нового життя, здобувши руку й серце Марії. Але його батько, гордий, непохитний воєвода, боїться втратити сина, що може занедбати славні родові традиції, - і готує зраду. Він виправляє гонця-козака до Мечника просити його взяти провід в експедиції проти татар; у поході бере участь і Вацлав. Вацлав і Мечник б’ються з татарами, а тим часом у двір до воєводи вдираються замасковані гості; відбувається гучний божевільний бал, і справа закінчується потопленням Марії у ставу. Вацлав, перемігши татар, повертається додому; серце йому тривожить недобре передчуття. Додому він приїздить уночі, не достукавшися коло дверей, влазить вікном до покоїв і перш за все натикається на мертве опухле тіло дружини. З серцем, сповненим отрутою (з промови таємничого джури дізнається він про всі обставини смерті Марії), з потайним наміром убити батька щезає він з дому. Завершено поему образом німого горя Мечника, що вмирає над труною дочки.

Що українського в «Марії»? По-перше, пейзаж. Михайло Грабовський у книзі «Література й критика» зазначив, що у відчуванні пейзажу Мальчевський значно перевершує російських поетів, які писали про Україну: «Навіть Пушкін у своїй «Полтаві», хоч і щедрий на описи, куди менше замилуваний у краєвидах, ніж декотрі з наших поетів». Проте ці краєвиди мають умовний характер. Вони перебігають перед очима, немовби в якомусь романтично-екзотичному калейдоскопі. Україна Мальчевського - то дика і безлюдна провінція, справжня ora finitima* освіченої та веселої Польщі.

Смутна принада степів та глухе мовчання могил надають Україні Мальчевського характеру якоїсь особливої країни.

І тільки коли б заглибився в землю, знайшов би там

Український побут подано так само в умовних рисах. Україна Мальчевського - країна магнатсько-шляхетська. «Вихований в салоновій сфері, поет ніде не бачить українського люду» (Спасович). Таке характерне з’явище українського життя, як козацтво, лишилося, власне, поза увагою автора «Марії». Правда, поема розпочинається

* Крайня границя (лат.).

** Дослівний переклад з польської віршів Мальчевського:

І порожньо, тоскно, смутно, так, ніби щастя минеться, -

І порожньо, тоскно, смутно в буйній Україні.

***Зір блукає в просторі, та куди тільки заходить,

Ні руху не стріне, ні спочину не знайде.

****

І зброю давню, що лежить заіржавлена,

І кістки, що не знати кому належать.

пластичним образом козака, що мчить з воєводським дорученням до старого Мечника:

Але козак Мальчевського, незважаючи на всю його рельєфність, що так дивується їй польський дослідник («Такого пластичного образу не дає вся довга та широка поезія Б. Залеського»), - тільки надвірний слуга магната.

Іншого, давнішого козацтва поет не знає, що особливо впадає в око, як пригадати чутливість російських поетів до політичних традицій козацької України (Рилєєв, Пушкін, не кажучи вже про Миколу Маркевича). Ця риса, певно, і спричинилась до характеристики «Марії», яку знаходимо у Брікнера: «Україна тут, помимо перших рядків, з тим образом козака на коні, та останніх, де дається відомий пейзаж: «І pusto, tкskno, smutno...»** - була для Мальчевського тільки тлом та набором аксесуарів, але справжній зміст поеми, її герой - не Україна, не козаки, навіть не магнатська пиха, не людська злість, але смерть, що все на цім світі змітає».

Художню вартість «Марії» польські критики підносять дуже високо, їй присвятив цілу розправу, а потім раз у раз вертався до неї М. Грабовський («Literatura i krytyka»***); Северин Гощинський вважав її твором, що наближається до чистої народности, до суто польської поезії. На думку Брікнера, автор «Марії» зберігає певну своєрідність перед своїм учителем Байроном. Його Вацлав, вражений смертю Марії, з пеклом у душі щезає з дому, виходить поза поему: для Байрона він став би героєм саме з цієї хвилини. Не подібна до байронівських героїнь Марія, тендітна тілом, але сильна духом, а особливо Мечник з його християнською покорою. За певну мистецьку заслугу вважає польська критика й те, що Мальчевський обійшовся без «спорохнілого середньовіччя», без «упирів та демонів», без «блискучого Сходу або Півдня», без яких «кроку не міг ступити Байрон». «З матеріялу, який давав йому рідний край, побудував він правдиву і просту драму... знайшовши стільки найрізноманітніших рис, кольорів та пригод, що йому могла позаздрити й Байронова фантазія».

* Дослівний переклад вірша з польської Мальчевського:

Гей ти, на швидкому коні, куди мчиш, козаче,

І порожньо, тоскно, смутно в буйній Україні.

Чи, розгулявшись думками, хочеш скористатись із волі

І з вітром українським кинутись навперегони?

** «І порожньо, тужно, сумно.» (пол.).

*** «Література і критика» (пол.).

Оцінка видається занадто перебільшеною. Українському читачеві тяжко визнати, що Україну Мальчевського зроблено z mаtегіаіyw ojczystych. Український краєвид, життєві обставини українські у польського автора - умовні і великою мірою вифантазовані. Далеко легше погодитися нам зі словами Куліша, сказаними з приводу писань одного з поетів української школи: «Видумали ляхи-поети якусь іншу Вкраїну, не ту, що до неї ми, як до вбогої матері, горнемось. Лядська то Україна, а не руська. Не мати вона нам, а хіба мачуха. Обертає-бо лядсько-українська муза до нас панське обличчя з недбалістю, а тим часом пестить спанілих та поксьонджених діток, пестить у нашому кублі гордовників наших, прославляючи їх неправе панування над нами».







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.