Микола Зеров - Українське письменство XIX ст. Від Куліша до Винниченка - О. Баган 2005


«Книги буття українського народу»
Українське письменство XIX ст.

Всі публікації щодо:
Костомаров Микола

Лекція XXV

Автором «Книг» був Костомаров. Він сам посвідчив про те в автобіографії: «Около того времени (наприкінці 1840 р.) я написал небольшое сочинение о славянской федерации, стараясь усвоить по слогу библейский тон». На допиті 1847 року він, з мотивів зрозумілих, уперто відрікався свого авторства, намагаючися представити себе тільки як перекладача та вченого-дослідника. «В бытность на Волыни», поясняв Костомаров, йому потрапив до рук твір, видимо, якогось польського автора, писаний наполовину українською, наполовину польською мовою. Костомаров переклав його польську частину, а потім, перечитуючи «Pieіgrzymki» Міцкевича і зауваживши, що його український твір є «скалок з Міцкевича», переписав його вдруге, щоб зробити детальне зіставлення. Говорив Костомаров, що твір цей відомий ще під назвою «Подністрянка» та що приписується його графові де Бальмену (очевидно, Якову, забитому 1845 p.), і в нових своїх зізнаннях заплутався сам.

Слідчі III відділу передали «Книги буття», чи, як вони їх називали, «Закон Божий», на експертизу міністра народної освіти графа С. С. Уварова. Міністр визнав «Книги буття» - «произведением злонамеренным и опасным». Першу частину, «в коей говорится об европейских народах», він характеризує як майже буквальне запозичення «из Леменне, Мицкевича и других писателей этого рода, соединивших революционные идеи с мистическим бредом». Що ж до другої половини, то вона, на думку Уварова, є твір цілком оригінальний. «Тут трепещет, так сказать, сердце сочинителя, слог оживляется и сила бешеного негодования обнаруживается на страницах, в коих он описывает родимый край в его мнимом угнетении».

* «Паломництво» (пол.).

Український текст «Книг буття» вперше опубліковано 1918 року при статті П. Зайцева «Книги битія», як документ і твір у квартальнику «Наше минуле», ч. І; російський текст, конфіскований у Гулака, ще дожидає видання. Потребу детальних студій над цим пам’ятником порушив 1911 р. В. І. Семевський, але його спроба подати «Книги буття» в цитатах, зіставляючи з твором Міцкевича, призвела до конфіскації кн. 5-6 «Русского богатства».

Яке відношення межи текстами костомаровського та Міцкевичевого твору? Погляд миколаївського міністра Уварова ми вже знаємо. В. І. Семевський зазначив, що буквально спадаються вони лише в небагатьох місцях. Сам Костомаров клав наголос саме на розходженнях з Міцкевичем, посилаючися на свій примірник «Книг народу польського» з власноручними нотатками на полях. На розходженнях між обома авторами настоюють і П. Зайцев, і автор нової розвідки про братство З. Гуревич. Міцкевичу властивий містицизм, сподівання чуда, його «Книги» - розпачливий псалом, тоді як твір Костомарова скоріше - «бойовий політичний маніфест» (хоч і не цілком позбавлений релігійно-містичної форми).

Що форму «Книг буття» взято в Міцкевича, стає ясним з порівняння перших параграфів:

Міцкевич:

На початку була віра в єдиного Бога і була вольність на землі, і не було законів, тільки воля Господня, і не було ні панів, ані невольників, тільки патріярх та діти їх.

Але потім люди зреклися Бога єдиного, і поробили собі ідолів, і поклонялися їм, і забивали на честь їх офіри криваві, і воювали на славу ідолів своїх.

А тому послав Бог на ідолославців кару найтяжчу - тобто неволю.

Костомаров:

§ 1. Бог создав світ: небо і землю, і населив усякими тварями, і поставив над усією твар’ю чоловіка, і казав йому плодитися і множитися... щоб кожне племено шукало Бога. і поклонялись би йому всі люди, і вірували в нього, і любили б його, і були б усі щасливі.

§ 2. Але рід чоловічий забув Бога і оддався дияволу, і кожне племено вимислило собі богів... І стали за тих богів битися, і почала земля поливатися кров’ю, і на всім світі сталося горе і біднота, і хороба, і нещастя, і незгода.

§ 3. І так покарав людей справедливий Господь потопом, війнами, мором і найгірше неволею.

У «Книгах буття» ми бачимо лише розтягнений та деталізований переказ перших тверджень польської пам’ятки. Від параграфа 4 до 7 у Костомарова йде коментар до них, а в §§ 8-18 викладається історію пророків та давнього Ізраїля. Далі знову тексти сходяться.

Міцкевич:

І коли, провадячи війни, поневолювали одні одних, попали всі разом у неволю імператора римського.

Імператор же римський себе назвав богом і оповістив.

Костомаров:

§ 19. І так покарав Господь рід чоловічеський: що найбільша часть його, сама просвіщена, попалась в неволю до римських панів, а потім до римського імператора.

§ 20. І став римський імператор царем над народами і сам себе нарік богом.

Потім в обох пам’ятках викладається історія основоположника християнства, причому і в одному, і в другому християнська наука коментується як найбільше заперечення римської політичної системи. Небезпекою державною умотивовано і смерть Христову. §§ 21-32 доволі близько переказують §§ 13-23 Міцкевича. Починаючи з § 24 у Міцкевича, йде короткий виклад середньовічних походів і війн во славу Христову. В обох пам’ятках вина за спотворення щиро християнського духу падає на королів: Костомаров, §§ 33-37; Міцкевич, §§ 29-30. Далі український твір знову розходиться з польським: в українському йде коментар до викладеної в попередніх параграфах історії Греції та Ізраїля; в польському - мова про ті ідоли (політичні принципи), що королі вимислили для новоєвропейських народів.

Міцкевич:

§ 31. Так зробили королі ідола для французів і назвали його честь, а був то ідол той самий, що за поганських часів звався золотим тельцем.

§ 38. І англійцям зоставив король ідола, якого назвав «пануванням на морі» і торгом, був то ідол той самий, що давніше називався Мамоною.

§ 40. І поклонялися народи ідолам своїм.

§ 47. ... плавали за море з наказу королівського та билися за факторію, за тюк бавовни і мішок перцю.

Костомаров:

§ 51. Хоча французи були хрещені, одначе менше шанували Христа, ніж честь національну, і се їм ідола такого зроблено; а англичани кланялися золоту і Мамоні; а другі народи так же своїм ідолам; і посилали їх королі і пани на заріз за шматок землі, за табак, за чай, за вино; і табак, і чай, і вино стали у них богами; речено - «І де же сокровище, там і серце ваше.»

Тільки де-не-де Костомаров орудує образами польського твору, напр., параграф про егоїзм (Міцкевич, §§ 75-80; Костомаров, §§ 48-49).

Але справжнє розходження між авторами починається там, де вони доходять до викладу своєї національної історії. У Міцкевича народом праведним, що поклоняється Христові духом і через те у своєму політичному устрої здійснює ідеал свободи, а в зовнішній політиці заповідь Христової самопосвяти для добра інших, - є народ польський. Конституція 3 травня 1791 р. - то, на думку Міцкевича, акт свобідного волевиявлення шляхти, що хоче свою золоту свободу поширити на інші стани. Цим актом народ польський заявляє, як во дні они Христос: «Прийдіть до мене, бо я сам воля і справедливість». Цим актом він наносить удар політичній неправді, в якій живуть його сусіди Пруссія, Росія, Австрія (а на чолі цих країн стоять «три дияволи», три найзлочинніші монархи), і через те має загинути подібно до Христа та зійти до «преісподньої», тобто позбутися форм державних. Але на третій день прийде воскресіння, яке одночасно буде перемогою тих принципів, яким служив народ-месія.

§ 108. І два дні вже минули: один день скінчився з першим здобуттям Варшави, другий день скінчився з другим здобуттям Варшави, а третій день прийде і не скінчиться.

§ 109. І як з воскресінням Христовим припинилися по всій землі офіри криваві, так припиняться в світі християнському війни з воскресінням народу польського (тобто затріумфують альтруїзм і свобода. - М. 3.).

Ця месіяністична віра властива багатьом поетам польським 30-40-х років. Не чужий був їй Словацький, *поети української школи, Красінський, що в своєму «Przedisvit’i» дав їм таку поетичну формулу:

* «Досвіт» (пол.).

В костомаровському викладі таким праведним народом є народ український. Із давніх народів до того суспільного ідеалу не наблизилися ні євреї, ні греки, «найдотепніші народи в світі» - перші відступники від Мойсеєвих наказів і виборних суддів задля царів, і були підбиті сусідами; другі були погани, не знали єдиного Бога, і через те у них залишилося рабство, і кожен рабовласник був ніби маленьким царком.

Давні вибранці людства мусили дати місце новим європейським народам, в тому числі й наймолодшому з племен - слов’янському. Але й слов’янські народи скоро відбилися від християнських заповітів. Польща стала країною найтяжчої неволі, бо панство там без жодного закону вішало і вбивало своїх кріпаків. Москва утворила ідола в особі самодержавного царя і довершила тим великий гріх, знищивши свобідне народоправство новгородське (те саме трактування Новгородських війн у Хом’якова: «Не говорите, то былое»). Тільки один український народ не любив ні царя, ні пана, не знав, «по слову Христовому», «жодної помпи панської», і коли міг утворити політичний лад по своїй уподобі, то сформував козацтво, то єсть «істеє братство». Небезпека політичних принципів старої України спровокувала війни з нею Польщі та Москви. Політично Україна згинула, але репрезентовані нею політичні принципи переможуть: вони вже обізвалися в Польщі третємайською конституцією 1791 р., а в Москві - повстанням декабристів. Камінь, відкинений будівничим, ляже «во главу угла» нової політичної споруди. Народ, «найменший в народах», позбавлений державної організації, стане зразком для багатших і зорганізованіших:

§ 103. І встане Україна з своєї могили, і знову озоветься до всіх братів своїх слов’ян, і почують крик її, і встане Слов’янщина, і не позостанеться ні царя, ні царевича, ні царівни, ні князя, ні графа, ні герцога, ні сіятельства, ні превосходительства, ні пана, ні боярина, ні кріпака, ні холопа ні в Польщі, ні в Україні, ні в Чехії, ні у Хоруган, ні у Сербів, ні у Болгар.

* Дослівний переклад з польської уривка з Красінського:

Не вмерли посеред світу

Через святу до світу любов!

Він нам брат: визволити брата

Треба було від підлости провин,

Прийняти на себе гріх-потру.

Ми прийняли - і видно було

Серед народів примару Польщі,

Яка сходила в труну на три дні!

Третього дня розвидниться,

І навжи буде світло!

§ 104. І Україна буде непідлеглою Річчю Посполитою (республікою) в Союзі Слов’янськім.

Останні рядки костомаровських «Книг» позначені більшою гостротою, ніж закінчення Міцкевича і значною мірою виправдують сказане вище про їх тон бойового політичного маніфеста.

Не будемо спинятися на дрібніших відмінах між українським і польським твором, зазначимо лише, що їм обом властиві: євангельський демократизм, тобто тенденція виводити суспільний ідеал із християнських релігійних текстів, та ідеалізовані поняття про старовину (у Міцкевича - польську, в Костомарова - українську), що не раз розминаються з міцно установленими фактами. Напр., міркування Костомарова про відсутність у козацтва «пихи панської» або Міцкевичів виклад Люблінської унії як добровільної сполуки народів. Нарешті, обом творам властивий своєрідний національний месіянізм. В українському творі він виявлений слабіше, але почувається виразно. Звучав він і в іншому творі Костомарова, в оповіданні «Панич Наталич»:

Слов’янські народи збудяться з дрімоти своєї, з’єдиняться, зберуться з усіх кінців земель своїх до Києва - столиці слов’янського племені, і представники всіх племен... засядуть на горах Київських, і загримить вічовий дзвін св. Софії, запанує суд, правда, і рівність. От доля народу нашого, нерозривно зв’язана з Києвом. Вір мені, це буде, буде, буде. Тут, у Києві підійметься завіса тайна, і виявиться невідоме.

«Братчики були захоплені цим почуттям», - пише з цього приводу М. С. Грушевський.

Думки та ідеї братства, а головне, його ентузіязм, «апостольство Любови к ближнему», знайшли собі відгомін у Шевченковій творчості, - хоч слов’янофільство Шевченкове і його пророцький пафос властиві були йому раніше від організації братства. Шевченко був голосом тієї самої пори, переживав ті самі настрої. «Що вони поміж себе науковим способом говорили, то він виповідав поетичними образами», як зазначено в «Жизни Кулиша». У Куліша знайдемо й інші формулювання: Шевченко видавався братчикам «свершением» їхніх сподівань, «голосом воскрешающей трубы архангела».







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.