Микола Зеров - Українське письменство XIX ст. Від Куліша до Винниченка - О. Баган 2005


Тарас Шевченко. Біографічні студії
Українське письменство XIX ст.

Всі публікації щодо:
Шевченко Тарас

Лекція

Першим суцільним начерком Шевченкового життя був лист поета до редактора «Народного чтения» (А. А. Оболенского), помічений 18.11.1860. Пізніше передрукований у празькому «Кобзарі» 1876 p., цей лист становить собою переробку біографічної замітки Шевченка, накиданої в січні того ж 1860 р. Переробка належить Кулішеві, риторична піднесеність його стилю почувається особливо в останніх рядках: «Сколько лет потерянных! Сколько цветов увядших! И что же я купил у судьбы своими усилиями не погибнуть? Едва ли не одно страшное уразумение своего прошедшего. Оно ужасно, оно тем более для меня ужасно, что мои родные - братья и сестра - до сих пор крепостные. Да, милостивый государь, они крепостные до сих пор».

Перший приплив біографічних матеріялів відноситься до року 1861 і дальших. Викликали його смерть і похорон Шевченка. 1861 р. опубліковано цінні спогади Костомарова та Ол. Афанасьєва-Чужбинського, 1862 р. в «Основі» з’явилися матеріяли О. М. Лазаревського та М. А. Чалого (під псевдонімом Сава Ч.). Там же друковано у витягах Шевченків «Журнал» («Щоденник») 1857-1858 років. В 1874 році редакція «Грамотея» випустила в Москві перший коротенький нарис Шевченкової біографії В. П. Маслова (Маслія). Маслов збирав матеріяли широко. Знаємо, що він був у Максимовича на Михайлівській горі та що Максимович відмовляв його від того наміру. Опублікована праця була, видимо, початком більшої роботи. 1876 р. в празькому «Кобзарі» опубліковані спогади про Шевченка Костомарова, Тургенева, Полонського та художника Мікешина.

1882 рік приніс першу велику монографію M. K. Чалого «Жизнь и произведения Тараса Шевченка. Свод материалов для его биографии». Робота Чалого розпадається на чотири частини: до арешту 1847 p.; заслання поета; життя поетове в Петербурзі; розгляд поетичного добутку Шевченкового з додатковими статтями про Шевченка-маляра та музичні композиції на Шевченкові тексти. Не вважаючи на «обилие и полноту материала», відзначені в рецензіях, книжка Чалого відразу ж була заперечена в багатьох висновках. Заперечення і додатки друкувались у «Киевской старине», починаючи з цікавих спогадів П. Г. Лебединцева про похорон поета (в IX книзі «Старины» за той самий 1882 p.). Багато документальних доповнень поробив сам Чалий. З пізніших робіт біографічних на першому місці стоять статті проф. M. І. Стороженка («Гениальный горемыка» та «Четыре первые года ссылки Шевченка» - найголовніші з них). Видрукувані частково в «Киевской старине», вони увійшли потім до збірника Стороженка «Из области литературы»: Статьи, лекции, речи, рецензии. - М., 1902.

Новий етап в обробці біографічних матеріялів про Шевченка становить робота Кониського, що вийшла одночасно українською мовою у Львові (повно - в двох томах: «Тарас Шевченко-Грушівський, хроніка його життя») і мовою російською - в Одесі: «Жизнь украинского поэта Т. Г. Шевченка», 1898. Про обставини, серед яких почав писати свою біографію Шевченка Кониський, він сам розповів у передмові до українського видання. В 1892 р. у нього була готова тільки стаття про дитячий вік Шевченка. Потреба дати до «Записок» зреформованого Т-ва ім. Шевченка статтю про патрона Товариства спонукала Кониського звернутися до Чалого, а ознайомлення з переробленою працею останнього змусило самому взятися за ґрунтовне опрацювання матеріялів. У порівнянні з біографічною роботою Чалого, Кониський дуже докладно розповідає обставини арешту Шевченка. В його руках були: доклад графа Орлова («Русский архив». - 1892. - Кн. VII. - Передрук у яковенківському виданні 1911 p.), витяги M. I. Стороженка з архівних справ III відділу, витяги з офіційних паперів про оренбурзький арешт Шевченка (в «Историческом вестнике») та ін. Володів він і якоюсь частиною усної традиції (Д. Пильчиков інформував його про кириломефодіївців).

Багато зробила біографічна робота Кониського для визволення образу Шевченка від різних леґенд, якими він став обростати. Ось одна з них, переказана у Маслова з посиланням на княжну Варвару Рєпніну та Льва Жемчужникова. Якийсь генерал замовляє Шевченкові свій портрет, а потім відмовляється взяти його. Художник віддає портрет цирульникові, «закрасивши» генеральські атрибути та змалювавши мило на бороді. Генерал, щоб помститися на Шевченкові, хоче купити його у Енгельгардта, і тільки втручання Жуковського, Вієльгорського та інших, що запропонували Енгельгардтові десять тисяч асигнаціями (ціну, що давав генерал), врятувало Шевченка від поневіряння в генеральських руках. Чалий розцінює це оповідання як факт «не подлежащий сомнению» (с. 30). Кониський, посилаючися на Костомарова, вважає це оповідання за мандрівний анекдот, «приноровленный к Шевченко совершенно произвольно» (с. 108).

До числа популярних анекдотів належить і такий, переказаний у спогадах Жемчужникова. Живучи в Седневі у Лизогубів, поет розмовляв з селянами. «Шевченко был выпивши; он взял шапку овса, вынул зернышко и положил его на стол, говоря: «Отсе цар». Затем стал класть другие зерна, приговаривая: «Отсе цариця, отсе їхні дітки, отсе міністри, генерали». Потом взял шапку с овсом и сказал: «А це громада», и, высыпав овес на выложенные зерна, добавил: «Ану, шукайте, де цар». З різними варіяціями цей анекдот знаходимо у спогадах Мартоса («Эпизоды из жизни Шевченко», Вестник ЮгоЗападной и Западной России, 1863, квітень) та Ф. Лободи (Мимолетное знакомство мое с Шевченком // «К. Ст.». - 1887. - Ч. XI). У Лободи й Огоновського («Історія літератури руської») цей епізод віднесено до 1859 р. та перебування Шевченка на Черкащині. Кониський, розповідаючи справу з арештом Шевченка року 1859, про ці наочні методи революційної пропаганди не згадує зовсім.

Безперечно, легендою є також і оповідання про кару на тілі, яку нібито завдано Шевченкові в Ново-Петровському з наказу і в присутності генерал-губернатора В. А. Петровського. Кониський збиває її в біографії, на с. 382 (пагінація російського видання).

Дальша робота над критичною перевіркою біографічних матеріялів по надрукуванні роботи Кониського зв’язана з іменами Никандра Молчановського (розгляд справи про арешт Шевченка 1859 р.), П. І. Зайцева, К. В. Широцького (матеріяли про Ликеру Полусмаківну, Шевченкову наречену в петербурзький період життя: ЛНВ. - Т LIII. - Кн. II) та інших характеризується використанням нових, недоступних раніше матеріялів. Потреба переглянути їх і дати нове біографічне зведення установленого і безперечного відчувалася ще перед революцією. Видимо, коло цієї справи заходжувався І. М. Стешенко, але його робота урвалася на самому початку.

Нині питаннями Шевченкової біографії найбільше цікавиться M. M. Новицький. Роботи його відзначаються критичною вибагливістю, широким ознайомленням з добою та строгою документальністю. Торкаються вони здебільшого поворотних, етапних моментів ужитті Шевченковім: викуп Шевченка на волю 1838 p., Шевченко в процесі 1847 р. («Україна». - 1925. - 1-2), оренбурзька справа 1850 р. (Шевченко та його доба: Збірн. І. - 1925), арешт Шевченка 1859 р. (Шевченківський збірник. - 1924).

Інші дослідники, зібрані тепер коло Шевченківського інституту, досліджують питання різних культурних та громадських зв’язків Шевченка (напр., Міяковський, Дорошкевич, стаття останнього «Шевченко і петрашевці 40-х pp.») - отже, так чи інакше перекидають місток від життя поета до його творчости.







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.