Ігри в які можна грати та заробляти крипту не вкладаючи власні кошти
Можешь майнити крипту навіть з телефону. Заходь швидше поки активація майнера безкоштовна
Микола Зеров - Українське письменство XIX ст. Від Куліша до Винниченка - О. Баган 2005
«Енеїда», її літературний жанр
Котляревський і Осипов
Українське письменство XIX ст.
Всі публікації щодо:
Котляревський Іван
«Энеида» Осипова, що лягла в основу твору Котляревського, це переробка «Енеїди» австрійського письменника Алоїза Блюмавера (прихильника реформи Иосифа II), твір якого є сатира, вістрям проти католицького духівництва направлена. Першоджерело ж усіх «Енеїд» - поема римського письменника І ст. до н.е. Публія Верґілія Марона. Селянин, уродженець Мантуї, стає центральною фіґурою римської поезії і завдяки цьому вибивається у впливові люди. Щедро обдарований і втягнений у середовище придворного життя, він почуває себе не на місці. Людина, що має нахил до філософії та ідилічного життя, що з такою любов’ю оспівує працю хліборобів («Ґеорґіки») та побут пастухів («Буколіки»), береться за героїчну поему, яка має зміцнити імперію й Авґуста. Патріотична ідея (Рим - друга Троя і влада його не матиме кінця) зливається в ній з ідеєю династичною. Цезар Авґуст, зв’язаний з Асканієм Юлом, родоначальником династії Юліїв, отже, являється ніби законним і дідичним владарем Риму. Коли ми звернемося до Блюмавера, Осипова та Котляревського, то побачимо, що багато з того, що знаходимо у Верґілія, у них зовсім немає. Це не переклади, а травестії, тобто «описание шуточным и даже низким слогом тех самых происшествий, кои прежде по важности своей были описаны слогом высоким» (означення Остолопова в його «Словаре древней и новой поэзии»). А раз мета написання твору інша, то, відповідно їй, і засоби мусять бути інші. І дійсно, у всіх травестаторів ми помічаємо цілковиту зневагу:
1. До стрижня Верґілієвої поеми - до патріотичних її ідей.
2. До епічного апарату Верґілія. а) Травестатори або цілком нехтують заспівом, або використовують його як пародію. Котляревський - за Осиповим - зберігає його, але переводить із стилю «високого» у «низький», виводячи поважну Музу в образі старої провінціяльної панни «од старості сварливої», з якою ніхто не женихався, не жартував. б) Подвійну мотивацію подій теж здебільшого поминається, травестатори задовольняються лише природним мотивуванням. Зразком може бути епізод смерті Палінура. У Верґілія Палінур гине від руки бога Сну, а в Осипова та Котляревського - від того, що, прощаючися з сицилійцями, старий Палінур «нахлистався горілочки по саме нільзя». в) В інших випадках втручання богів зберігається, але характер йому надається різко гумористичний. Наприклад, епізод з бурею в Середземному морі: у Верґілія бурю підіймає Еол з наказу Юнони, а в Котляревського вітри - просто ледачі наймити, які розбрелися з двору Еола, через що він неспроможний одразу вволити богинину волю. Або втручання Тизифони в сварку троянців з латинцями: Тизифона котиться клубочком, як відьма в народних казках. В даному випадку з зовнішнього боку поетичні засоби Верґілія залишаються ніби непорушними, але тон взято діяметрально протилежний.
3. Крім того, травестованій поемі надається більше або менше національне забарвлення та певні соціяльні устремління (Блюмавер). Перше особливо густо використовує Котляревський і накладає на вчинки Енея й троянців густий український колорит: Палінур у нього Тарас, а Еней у пеклі здибує троянців Педька, Терешка, Шеліфона та інших. Троянці співають пісень «козацьких - гарних, запорозьких», а на дозвіллі розважаються «хрещиком і горюдубом». Прибувають до царя Латина і приносять старовинним звичаєм «на ралець»
Пиріг завдовжки із аршин
І солі - кримки і бахмутки.
Цю особливість «Енеїди» Котляревського Житецький називав етнографічним реалізмом. (Докладніше: М. Зеров. Нове українське письменство. - Київ, 1924).
