Микола Зеров - Українське письменство XIX ст. Від Куліша до Винниченка - О. Баган 2005


Питання Котляревський - Осипов у новому досліді
Українське письменство XIX ст.

Всі публікації щодо:
Котляревський Іван

Лекція IV

Питання про залежність Котляревського від Осипова останніми часами переглянув і спробував розв’язати його всупереч загальноприйнятому поглядові київський учений М. Марковський у своїй праці «Найдавніший список «Енеїди» та деякі думки про ґенезу цього твору» (Київ, 1927). Під найдавнішим списком Марковський розуміє список, про який повідомив у свій час акад. М. П. Дашкевич. Список цей найдено в бібліотеці Софіївського собору, колись він належав Євгенію Болховітінову, київському митрополитові (18221837), авторові «Словаря русских светских писателей». Містить список перші три частини «Енеїди» і має такий заголовок на титульному аркуші: «Перецыганенная Энеида с русского языка на малороссийский, 1794-го года Октября 11 дня».

Маючи під рукою цей список з датою «11 октября 1794 года», Марковський намагається збити всі міркування Стешенка та інших щодо хронології написань перших трьох пісень «Енеїди» (Стешенко казав, що перша частина написана 1794 року, друга - 1795, третя - 1796), а також щодо користування Котляревського «Энейдой» Осипова. Список має водяні знаки 1796 року, тож з’явився не раніше цієї дати. Але скопійований він зі списка давнішого, і дата 11 жовтня 1794 року показує або день закінчення цього давнішого списку, або день, коли закінчив Котляревський усі три перші частини поеми. І в тому, і в другому випадку можливо припустити, що не Осипов був за взірець Котляревському, а Котляревський подав думку Осипову перелицювати Верґілієву «Енеїду», і що Котляревський задовго перед 1794 роком, може, й за семінарських часів, почав свою поему, бо коли вважати його за наслідувача Осипова, то не міг би він так хутко, за самий 1794 рік, написати третю частину, що забирає 48 сторінок, і яку Осипов сам опублікував року 1794. Та, крім того, треба взяти до уваги, що в ті часи Котляревський учителював десь по глухих кутках і не міг так швидко дістати осиповську «Энейду», щоб почати зараз- таки свою роботу. Заперечуючи Марковському, треба сказати, що нам невідомо, що саме означає дата «11 октября 1794 года» - рік закінчення рукопису, чи рік закінчення першої частини, чи, може, рік і день першого заходу Котляревського коло своєї праці? Лист до Гнєдича з дня 27 грудня 1821 року теж підсилює наші докази, що «Енеїду» Котляревський почав не раніше кінця 1794 або початку 1795 року. Так думав і Стешенко. Третя частина осипівської «Энейды» вийшла 1794 p.; частина четверта - 1796. Отже, Стешенко на цій підставі припускав, що Котляревський першу й другу частини своєї «Енеїди» написав 1794-95 pp.; третю - 1796, четверту - 1797. Але, на нашу думку, четверта частина могла навіть бути написана пізніше, бо на неопрацьованість цієї частини коло 1797-98 pp. вказує те, що Парпура - Каменецький не ввели її до свого видання.

Щодо твердження Марковського, нібито Котляревський розпочав «Енеїду» ще в семінарії та що «Энейда» Осипова не могла дійти з Петербурга на провінцію до Котляревського, то, заперечуючи їх, треба сказати: а) не маємо достатніх даних, щоб Котляревський за шкільних часів та перших часів учителювання працював саме над «Енеїдою»; б) легше було «Энейде» Осипова, друкованій 1791 року, дійти з Петербурга на провінцію і стати зразком для наслідування, аніж рукописові провінціяльного семінариста дістатися з провінції до Петербурга і там послужити за зразок досвідченому літераторові.

Щоб підсилити свої попередні думки, Марковський вдається до аналізи «Енеїди» з боку мови, образів тощо і там находить безліч доказів копіювання Осиповим Котляревського:

а) Образ Енея в Котляревського суцільний, а в Осипова двоїться - то він російський франт, то український козак: Еней «бурлацки клял свою судьбину». Під час промови до старшини про батькову смерть Еней «по-козацки ус погладя, такую им сварганил речь». Троянці в Осипова сідають «запорожским кругом». Оця двоїстість образу Енея свідчить, що Осипов користувався «Енеїдою» Блюмавера та Котляревського.

б) Запозичені у Блюмавера та Котляревського образи іноді виходять затемнені, неефектні:

У Котляревського:

В Осипова:

А морем в бурю їхать слизько,

Човнів ніхто не підкує

А в бурю морем ехать склизко

Еней і сам із старшиною

Анхіза добре поминав

К себе велел быть старшинам

Нептун же зараз взяв мітелку

І вимів море, як світелку,

То сонце глянуло на світ.

Потом он, севши в одиночку,

Поехал по морю гулять;

Трезубец взявши и метелку,

Он море начал тем равнять.

Тут Осипов тризуба бере у Верґілія чи Скарона, а мітелку в Котляревського й компонує невдалу та неясну картину.

в) Наявність в «Энейде» Осипова багатьох українізмів, запозичених від Котляревського:

У Котляревського:

В Осипова:

Дородна, росла і красива,

Приступна, добра, неспесива,

Гнучка, юрлива, молода.

Росла стройна, свежа, красива,

Приступна всем и неспесива.

А старший рацію сказав.

Стал рацию свою читать.

г) В жартівливій промові Сивілли на початку IV частини Котляревський з більшим мистецтвом перекручує початки одних слів і закінчення других. Його текст легше надається до розшифрування, ніж текст Осипова:

У Котляревського:

В Осипова:

Борщів як три не поденькуєш,

На моторошні засердчить;

І зараз тяглом закишкуєш

І в буркоті закендюшить.

Как едки трои не посутчишь,

Так на тонше заживотит;

На всем нытье ты зажелудчишь

И на ворчале забрюшит.

Всі ці огріхи і менша художність Осипова показують, що він був наслідувачем, який не міг піднестися до свого зразка - до поеми українського автора.

Заперечуючи міркування Марковського, скажемо:

а) Образ Енея і в Котляревського теж не суцільний, бо в першій частині Еней - гольтіпака, «на всеє зле проворний», а в кінці - «к добру з натури склонний» козацький ватажок. Він і його троянці, немов козацтво, що бродило світами після зруйнування Січі. Та й коли ближче придивитися до образу Енея в Осипова, то не такий-то він двоїстий. Він на протязі всього твору витриманий в дусі Майковського «Елисея», за винятком хіба кількох дрібних рис.

б) Коли Котляревський у своїй «Енеїді» дав далеко оригінальніші, ефектніші образи, ніж Осипов, то чому ж ми не можемо припустити, що Котляревський, маючи перед собою «Энейду» Осипова, вніс до її образів поправки, запроваджуючи більшу суцільність?

в) Українізми Осипова могли бути в нього і не від Котляревського. Росіяни в XVIII в. охоче користувалися в низьких літературних жанрах українським анекдотом і словником. Яскраві приклади дає байка Ол. Аблесімова про Черкаса. Тут можна припустити, що, навпаки, українізми Осипова заставили Котляревського переробити «Енеїду» цілком по-українському.

Не можна ніяк сказати, що перевернуті слова початку IV частини «Енеїди» - «Борщів як три не поденькуєш» - у Котляревського краще скомпоновані, аніж в Осипова. Вертаючи флексії по приналежносте, ми не скрізь і в Котляревського здобудемо цілком зрозумілий і зв’язаний текст.

Після порівняльної аналізи текстів Марковський пробує заперечити ясні і недвозначні посвідчення самого Котляревського в листі до Енєдича. На думку Марковського, Котляревський закінчив три частини своєї «Енеїди» 1794 року. Лист Котляревського, на думку Аркадія Лященка, що опублікував його, вказує на рік 1795 або кінець 1794 як на дату початку. Заперечуючи свідчення листа 21 грудня 1821 року («Плоды двадцатишестилетнего моего терпения и посильных трудов», «я над малороссийской Энеидой 26 лет баюшки баю»), Марковський перетлумачує їх так: Котляревський говорить про пильнування викінченого твору, колисати можна тільки щось уже більш-менш готове, вирощуючи та пестуючи його. Але, говорячи так, Марковський не зважає, по-перше, на вказівки про двадцять шість років «посильных трудов» (чому це труд оброблення, а не писання?); подруге, колисати, плекати можна і не сформований остаточно замисел: метафора надається до широкого і розмаїтого розшифрування.

Отже, як бачимо, робота Марковського не дає змоги відкинути встановлений в нашій літературі погляд на Котляревського як наслідувача Осипова.

Котляревський почав писати свою «перелицьовану Енеїду», вже маючи під руками російську «Энейду, вывороченную наизнанку». А що він художньо показався сильніший від неї, то це взагалі для нього характерно. Він умів перевершити свій зразок. Так, він перевершив у «Наталці Полтавці» «Казака-стихотворца» кн. О. О. Шаховського.







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.