Микола Зеров - Українське письменство XIX ст. Від Куліша до Винниченка - О. Баган 2005


Драматичні твори Котляревського
Українське письменство XIX ст.

Всі публікації щодо:
Котляревський Іван

Лекція V

Розгляд книги Марковського показує нам, що Котляревського радше треба вважати талановитим поправником чужих літературних задумів. З нього письменник секундарної формації. Художні замисли його повстають як відповідь на чужий літературний твір. Літературний мотив Котляревського завжди - бажання довершити недовершене іншим автором, поправити помилкове й фальшиве. Він немовби конкурує з Осиповим, побачивши у нього елементи широкої картини звичаїв, і перевершує його. У «Наталці Полтавці» він повстає проти «Казака-стихотворца» кн. Шаховського і поправляє помилки, яких той допускається, говорячи про українські повір’я та звичаї. Про це виразно свідчить сцена з Возним, Виборним і Петром, в якій Петро розповідає про свої театральні враження харківські:

Виборний: Скажи ж, братику, яке тобі лучче всіх полюбилось, як каже пан возний, лицемірство?

Возний: Не лицемірство, а лицедійство.

Виборний: Ну, ну! Лицедійство...

Петро: Мені полюбилась наша малоросійська кумедія; там була Маруся, був Климовський, Прудиус і Грицько.

Виборний: Розкажи ж мені, що вони робили, що говорили?

Петро: Співали московські пісні на наш голос. Климовський танцював з москалем. А що говорили, то трудно розібрати, бо сю штуку написав москаль по-нашому і дуже поперевертав слова.

Виборний: Москаль? Нічого ж і говорити. Мабуть, вельми нашкодив і наколотив гороху з капустою. І далі:

Виборний: От то тільки нечепурно, що москаль взявся по-нашому і про нас писати, не бачивши зроду ні краю і не знавши обичаїв і повір’я нашого.

(Докладнішу аналізу «Наталки Полтавки» та зіставлення її з «Казаком-стихотворцем» подано в «Новому українському письменстві». - Київ, 1924. - С. 52-56).

«Москаль-чарівник» належить до того ж літературного жанру, що й «Наталка Полтавка». Це комічна оперета - весела з щасливою розв’язкою п’єса, прозовий текст якої тут і там розірвано вокальними номерами.

Його мотив належить до так званих «мандрівних» мотивів. Жінка, інколи невірна, інколи тільки кокетлива, в неприсутності чоловіка втягається в любовну історію, але на перешкоді їй стає випадковий і немилий свідок, що тримає в руках усі нитки дії й потім сам їх розмотує.

Дослідники, що вивчали джерела п’єси, знайшли чимало літературних творів і народних оповідань на ту саму тему. К. Копержинський вказував на польські оперети, дехто - на російські п’єси початку XIX в. М. Дашкевич у спеціяльній статті спробував пов’язати твір Котляревського з французькою п’єсою д’Ансома «Le soldat magicien»*. Зміст останньої такий:

Мосьє Арґан, посварившися з своєю дружиною, вийшов з дому. Тим часом до мадам Арґан приходить у гості прокурор. Згодом сюди ж заходить голодний солдат. Солдата не гаючися випроваджують на другий поверх, а слугу Кріспена посилають до ресторану по вечерю. Не встигли сісти за стіл, як несподівано повертається мосьє Арґан. Вечерю ховають у буфеті, прокурор залазить у комин. Обурений мосьє Арґан чекає під дверима. Нарешті, входить і натикається на солдата. Солдат виворожує з буфета вечерю і разом з мадам Арґан вечеряє. Мосьє Арґан не зважується їсти, боїться. Але ж треба подякувати кухареві за вечерю. Солдат викликає з комина чорта, наказує йому прибрати вигляд прокурора і відчиняє двері, щоб той міг вийти. Ледве встигли всі заспокоїтись, як приходить по гроші власник ресторану. Його випроваджують. П’єса кінчається тим, що солдат вичитує мораль чоловікові й жінці.

* «Вояк-чарівник» (фр.).

Не можна, одначе, твердити, що Котляревський черпав з джерела цього сліпо (навіть припускаючи твердження Дашкевича). Правда, у Котляревського подибуємо багато рис схожости у розвитку дії, але, по-перше, невірність жінки подається у нього в пом’якшених тонах. Тетяна лише трохи легковажна, вона жартує з Финтиком, але до рук йому не дається. По-друге, до п’єси введено питання національні, громадські, моральні. Тетяна морально вища від свого кавалера Финтика, міцно тримається звичаю, вірна традиції, тоді як Финтик відбився звичаїв батьківських, матерньої мови, глузує з своїх рідних. Ідилічний образ простонародного життя, таким чином, відтіняється сатиричним змалюванням півкультурного середовища - судових та канцелярських перевертнів-паничів та їхньої етичної нестійкости.

Правда, поставивши певні питання громадського характеру, Котляревський удався до досить рутинного засобу. Свої думки він вкладає в уста дійовим особам - вони проказують довгі на ті теми монологи, - але й докір в рутинності засобів слід пом’якшити вказівкою на злободенність питань. Питання були насущні, актуальні, хвилювали автора й читача та потребували розв’язання. У полеміці між москалем і Михайлом Котляревський відкидає закид, що, мовляв, «хохли» є ні на що не здатні, зауваженням, що «іскра дотепу» вже розжеврілася, та що українці відіграють велику ролю в сенаті й по міністерствах, що глузування над «хохлом» та його нездатністю давно вже й багато разів заперечено засвідченими фактами його обдарованосте.

Питання, в якій мірі Котляревський пішов за драматичною творчістю XVIII в. - вертепом та інтермедією, - розв’язати, здається, слід негативно. П’єси Котляревського небагато спільного мають з тими немудрими та нескладними виставами, здебільшого інсценізаціями анекдотів. Ситуації в Котляревського складніші, літературні засоби розмаїтіші. Персонажі його драматичних творів - то індивідуально окремішні характери з складними переживаннями. Тільки подекуди знаходимо риси, що в’яжуть Котляревського з творчістю XVIII в. (та й то не драматичною): книжна мова Возного, переробка сковородинського канта «Всякому городу нрав і права» тощо. Типом своєї творчости драматичної Котляревський перебуває в руслі тих впливів, що йшли з Франції XVIII в.

Сюжет «Москаля-чарівника» повторюється і в п’єсі другого тогочасного автора В. А. Гоголя-Яновського, батька російського прозаїка Миколи Гоголя. Це комедія в одній дії - «Простак, или Хитрость женщины, перехитренная солдатом» («Основа». - 1862. - Ч. 2. - С. 19-43).

Котрий з двох авторів залежить від другого? У кого сюжет опрацьовано повніше й багатше? Перше питання поставив ще П. Куліш.

Куліш, працюючи над біографією й творами Гоголя-сина, добре обізнався з літературною спадщиною батька, зібрав про нього багато біографічних матеріялів. Зі слів М. І. Гоголевої Куліш записав у головних рисах зміст п’єси «Собака-вівця». Сюжет цієї п’єси доволі простий: москаль видурює у селянина вівцю. З п’єси, крім цього переказу, до нас дійшло лише кілька фраз, взятих епіграфами до «Сорочинського ярмарку» Гоголя-сина, що користався п’єсами батьковими як матеріялом.

Гоголь-батько в композиції своїх п’єс був далеко простіший від Котляревського. П’єса «Собака-вівця» була, власне інсценізацією народного анекдоту. Характеристики дійових осіб у ній не закінчені, анекдотична основа не ускладнюється. Все це становить Гоголя-батька на одному рівні з авторами старих інтермедій.

Друкуючи другу п’єсу Гоголя «Простак», Куліш у передмові до неї знайомить нас і з її автором.

Василь Афанасійович Яновський-Гоголь народився 1777 року. Йому належало село Яновщина на межі колишніх Миргородського, Полтавського та Зіньківського повітів; Гоголі мали досить землі і небагато кріпаків. П’єси свої писав Василь Афанасійович для Кибинецького театру Д. П. Трощинського, що був міністром при Олександрові І, а один час полтавським губернським маршалком. Жив він у Кибинцях з 1806 по 1814 рік та з 1822-го по 1829-й. Трощинський був українським патріотом у своєму роді. Виявлялося це в плачі над піснею про чайку-небогу. Жив він у Кибинцях вельможно. Любив театральні вистави, для яких збудував окремий павільйон. «Устроить домашний театр, - пише про те Куліш, - завести собственный оркестр в те времена было делом довольно обыкновенным и не встречало ни в ком катоновского осуждения». У Трощинського ж інтерес до театру був особливо великий. Доживаючи свого віку в Кибинцях, цей поміщик-хлібосол був великим аматором мистецтва і взагалі людиною на ті часи досить культурною. Куліш іменує Кибинці «Афинами времен Гоголева отца». Для Кибинецького театру й писав свої п’єси Гоголь-батько. Репертуар театру був російський. П’єси Гоголя були тільки доповненням до нього, додатком. У них, видно, дорожили місцевим колоритом, вказівками на найближче оточення. Так, у родині Гоголів розповідали, наприклад, що персонажі в «Простакові» були списані з натури: Роман і Параска нібито існували в дійсності й належали до двірської служби Трощинського.

У п’єсі «Простак» багато елементів фарсу, комічних неправдоподібностей. Герої: Роман - надзвичайний дурень, Параска - дуже хитра жінка. Щоб прийняти коханця-дяка, вона випроваджує чоловіка на полювання й замість хорта дає йому порося. Дяк Хома Григорович - це слід української літературної традиції XVIII в., слід інтермедій.

Гоголь-син через батька черпає з минулого українства до своїх творів ці інтересні образи. Дяк говорить високою мовою. Несподівано у хату Параски староста приводить на постій москаля. Повертається й Роман, каже, що порося не хотіло ловити зайця. Параска його знову випроваджує. Втручається, зрештою, солдат. Кінчається оповідання вигнанням чорта і вечерею.

Друкуючи текст «Простака», Куліш дає перевагу п’єсі Гоголя-батька, а не Котляревського. Він каже: «В котором году она сочинена, нам еще неизвестно, но весьма возможно, что прежде «Москаля-чарівника» и «Наталки Полтавки». Таким образом, имя Гоголя связано с первым стремлением украинцев образовать народный театр». («Основа». - 1862. - Ч. 2). Далі Куліш зазначає, що Гоголь-батько, коли й написав цю п’єсу пізніше від Котляревського, то поступив як справжній талант, бо спромігся її ґеніяльно переробити. Коли ж «Простака» написано раніше від «Москаля-чарівника», то він багато художньої вартости уймає творові Котляревського.

Обидві п’єси Гоголя-батька були написані, мабуть, між 1822 і 1825 pp. (1822 р. Трощинський повернувся до Кибинець, а 1825 р. В. А. Гоголь уже вмер). Переносити ж дату «Простака» до років 1813-14 (до виклику Трощинського в Петербург) ніхто не наважується. Отже, твір цей написано пізніше від «Москаля-чарівника», і в Гоголеву п’єсу, як це можна побачити з порівняння обох текстів, увійшли деякі риси тексту Котляревського (репліка про вареники, пісня «Ой був та нема»). Куліш, знецінюючи п’єсу Котляревського, зазначив, що у Котляревського в ролі простака виступає чумак, «а всему миру известно, что чумаки у нас самые развитые люди», - цим Куліш доводив неправдоподібність «Москаля-чарівника». Але народні казки часто жертвою жінчиної невірности малюють саме чумака.

Для Котляревського властиве користування літературними ефектами, його москаль сипле сентенціями, проста селянка Тетяна сперечається з Финтиком, наводячи приклади з Біблії (історія Иосифа Прекрасного). У Гоголя менше літературної обробки. П’єса Котляревського тяжить у бік поважних питань, розроблених характеристик, у Гоголя-батька краще видержано тип невибагливого водевіля, звідси і деяка грубість гоголівського комізму. Гоголь-батько - найцікавіший з наслідувачів Котляревського в драмі, найбільший своїм хистом. Ідейним змістом він значно поступається перед автором «Москаля-чарівника», обидві його п’єси по суті обертаються в площині жартів про «дурного хохла» (Порів.: П. Рулін. Рання українська драма. - Літературна бібліотека «Книгоспілки». - 1927).







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.