Микола Зеров - Українське письменство XIX ст. Від Куліша до Винниченка - О. Баган 2005

Критична література про Котляревського
Драматичні твори Котляревського
Українське письменство XIX ст.

Всі публікації щодо:
Котляревський Іван

(Дивись також «Нове українське письменство»)

1. Найвидатнішою з ранніх оцінок Котляревського була та, яку знаходимо в «Обзоре сочинений, писаных на малороссийском языке» Ієремії Галки (Костомарова). Розглядаючи значення Котляревського, Костомаров називає «Енеїду» твором переходової доби, коли смаки та уподобання псевдокласичні поволі втрачають свій кредит. Для доби нової, романтичної, характерні шукання національного, народного. Представники літератури мають охоту орієнтуватися на народну творчість, але ще не цілком наважуються. Висміюють старі псевдокласичні зразки, як і нові мистецькі стремління. Беруть класичний сюжет, вдягають його в романтичну форму, надають національних аксесуарів і смішать публіку. Що більша неподібність сюжету й оформлення, то краще. На думку Костомарова 40-х років, ця переходова доба вже минула, і «Енеїда», як пародія, втратила своє значення. Але автор «Енеїди» добре знав Україну та її життя, і в цьому, на думку Костомарова, найбільша цінність поеми. Костомаров у творчості Котляревського відзначає етнографічний реалізм, уміння орудувати засобами народного гумору та правильну, блискучу народну мову.

Костомаров - романтик. Він шкодує, що поему написано не коломийковим розміром, і вважає, що чотиристопний ямб не надає мові легкости.

2. Так, видно, гадав і Шевченко, коли, готуючи нове видання «Кобзаря», назвав у передмові «Енеїду» сміховиною на московський кшталт (див. «Кобзар» Доманицького. - 1908. - С. 626).

3. П. Куліш доводив цей погляд до крайности («Основа». - 1861. - Ч. 1). Для нього «Енеїда» так само сміховина. Куліш дотримувався погляду, що українська література має базуватися на народній поезії. Наприкінці XVIII в. перед кожним діячем-українцем стояло питання: кому служити? - Простому народові чи винародовленим вищим класам, що в культурі давно зійшли з народного ґрунту? Котляревський опинився посередині, завагався, до кого приєднатися, не став вище «поняттів свого часу й середовища». З нього був, по суті, оповідач малоросійських анекдотів для денаціоналізованого панства. Його «Енеїда» - «смітник на панському дворі». У 80-х pp. Куліш цей погляд змінив. Піднісши високо ролю Шевченка, як діяча «староруського» відродження, Куліш усвідомив і велику ідею Котляревського, проте вважав, що Котляревський був тільки несвідомим знаряддям великого діла.

4. Спроби оцінити Котляревського подибуємо в галицькому журналі «Світ» за 1881 рік. Там О. Я. Кониський (О. Кошовий) розглядає Котляревського як свідомого діяча українського слова. Цей погляд, перейшовши через декілька критичних оглядів, набрав закінченого вигляду в передмові С. Єфремова до творів Котляревського, що вийшли у виданні «Віку» 1909 року.

5. Для Єфремова Котляревський є свідомий своєї праці починальник української літератури, сатирик, переднародник.

6. Іншу думку висловлює Микола Євшан. У статті «Іван Котляревський в світлі сучасного російського письменства» (Сборник Харьковского истор.-филолог, общества. - Т XVIII. - «Пошана», - на честь М. Ф. Сумцова) він зазначає, що Котляревський для нього є письменник несерйозний, чужий ґрунтовній і продуманій сатирі. Євшан підкреслює «офіцерські погляди» Котляревського, закидає, що жартівливий тон «Енеїди» переходить у цинізм. Коли б Котляревський був український патріот, він - як гадає Євшан - не дозволив би собі зневажливо озиватися про Січ («Вдень п’яні сплять і крадуть вніч»), не славив би полтавської перемоги. Висновок Євшана: «Енеїда» - сміховина, яка не підноситься над ідеологічним рівнем свого часу, Котляревський - не сатирик, а штукар. Ролю Котляревського Євшан пояснює тим, що той звернувся до народного слова випадково. Українська мова винесла на собі Котляревського, а не навпаки.