Українська література - статті та реферати

Громадянські мотиви у ліриці О. Олеся 1905 — 1907 рр. («Айстри», «Три менти», збірка «Будь мечем моїм» та ін.)

Туга за пpиpеченими на загибель айстpами, що мpіяли «пpо тpави шовкові, пpо сонячні дні». Обpаз чудових осінніх квіток, котpі «опівночі... в саду pозцвіли», немов убиpає в себе увесь смуток і жаль за тими зневіpеними pомантиками, котpі випеpедили життя і стали жеpтвою на шляху суспільного поступу. Ранок зустpів ніжні квіти «холодним дощем». Життя квітів - це життя людей, в якому одні пpагнуть спокою і щастя, інші ж, навпаки, - боpні і діяння. Айстpи Олесеві не дочекались сонця.

Традиційні фолькльорні образи — типи і зорі і ніч, верба і квіти, сльози і журба — не просто звичний орнамент, а ознаки приналежності поета саме до української національної традиції, засоби вираження власного світобачення:

І вгледіли айстри, що жити дарма,-

Схилились і вмерли…

І тут, як на сміх, засяяло сонце над трупами їх.

За висловом Максима Рильського, Олесь інколи хотів бути просто співцем земної бездумної земної радості, «співцем любові, квітів, пісень».

Наскрізним є неоромантичний мотив пердчасного квітування — розквілі в саду осінньої опівночі айстри зів’ялив холод — природно пов’язується з драмою кожної людини, чий ідеал розбиває життя, з конфліктом мрії та дійсності.

У збірці «Будь мечем моїм» виразно відбиті громадянські мотиви. Поет—патріот вболіає за Україну , докоряє землякам за рабську покірливість, закликає до боротьби за свободу, спонукає поважати мову рідної землі. Слово є символом усього рідного, найдорожчого: це спадок батьків, втілення краси природи, степів, лісів, Дніпра.Через вірші проходить думка про те, що для поета слово є тією зброєю, за допомогою якої він бореться з несправедливістю, злом, жорстокістю, захищає Батьківщину:

О слово! Будь мечем моїм!

Ні, сонцем стань! Вгорі спинися,

Осяй мій край і розлетися

Дощами судними над ним.

За оцінкою Жулинського , збірка сповнена «особливої драматичної напруги та глибини». В її осередді тема викриття зрадників(«Тіні»), образ України-«безславної руїни». Скажімо, у «Тінях» каталізатором психолог напруження виступають «чиїсь» співи — як виглядає, батька-батьківщини. Тут художньо ефективно розвінчано ренегатство синів:

Ой синочку, порадничку,

Ой де ж ти був, мій зрадничку,

Як в бік мене улучено,

І в’язано і мучено,

І топтано, і палено ,

І глиною привалено.

Чому не йшов хоч віченьки

Стулить мені на ніченьки

Малюючи за допомогою анафори вивезення на Сибір ізранених «велетнів народних»(борців 1905) , Олесь у вірші «Везли їх, зранених в борні з солдатами...» драматизує їх гуртовий образ. Досягає цього, не лише показуючи прощання з рідним краєм як довічне. Засланці, що принесли себе в жертву «сліпцю- народу бідному», побачили в очах селян , які лузали під гратами насіння, саму лише злорадність. Це є вірш-протест проти самодержавної політики, покликаної «Крилаті іскри погасить, І знов дурити і дурить», набув додаткових смислів: краху ілюзій борців, метафізичної байдужості обивателя.