Українська література - статті та реферати

Поетизація О.Олесем національно-визвольного руху у ліриці 1917 — 1920 рр. (збірки «Чужиною», «Княжна Україна» та ін.)

Лютневій революції присвячені вірші «Воля! Воля? Сниться, може?..», «1 Мая», «Лебідь», «О слово рідне! Орле скутий!», сповнені надії на відродження України. В еміграції вийшли збірки «Чужиною» (1919), «Кому повім печаль мою» (1931), в яких відчутні ностальгічні мотиви туги за батьківщиною, та сатирична збірка «Перезва» (1921).

Вірші «Заспів», «Україна в старовину», «Наші предки-слов'яни», «Початки Києва», «Аскольд і Дір», «Олег», «Ярослав Мудрий», «Поход на Царгород» та «Княгиня Ольга», «Сон», «Половці і отрок» входять до збірки «Княжа Україна»

Це своєрідний підручник з історії рідної землі за часів Київської Русі. Складається ця книга з 43 віршів, і задумувалась як своєрідний посібник, про це свідчить заспів:

...Розкажу вам про минуле,

Що вже мохом поросло,

Що, нащадками забуте,

За водою поплило...

і далі:

...Розкажу вам, як на горах

Славний Київ наш постав...

...Хто й коли у ньому княжив

І в який ходив поход...

Це завдання виконано блискуче: в дуже легкій для сприйняття манері, але й науково точно. Характер всіх поезій даної збірки - описовий, а інформаційність зайняла місце образності. Сама книга була написана дуже швидко - з 15. 10 до 8.11 1920 року, що може свідчити про те, що Олесь просто переводив у римовані форми добре знайомі йому факти з минулого Батьківщини. Саме простота - головна риса віршів з цієї збірки.

Тема національно-визвольного рух відбивається у вірші «Воля! Воля? Сниться, може?..» у поетичному діалозі з землянками автор говорить про щастя у відродженому краї, докоряє їм за рабську покору, з його уст звучать гіркі слова правди. Однак сам він міліє духом, посилає мажорне громадське звучання своєї поезії:

Хіба не бачите, що скоро день настане,

Що сонце наше вже з — за обрію встає.

Митець свідомо і послідовно удосконалює українське політичне слово, вважає свою поезію засобом боротьби: «Будь моїм мечем». Олесь багато віршів присв’ятив темі взаємодії митця і народу, любові до рідної мови («О слово рідне, шум дерев!», «Рідна мова»). Для нього люд що не знає і не любить рідної мови, не може бути справжнім патріотом, справжнім українцем.

Українська національна революція , проголошення незалежності України наповнила поезію Олеся громад-патріотизмом, вдихнула в неї мужні, бадьорі, енергійні інтонації. «Кликом щастя і страждання Україна кличе нас», - говорить поет від імені мільйонів своїх співвітчизників. Проте не судилося тоді здійснити патріотичну мрію багатьох поколінь

1919 року відбувається подія, яка поклала початок новому етапу життєвого і творчого шляху поета: назавжди виїздить з України до Праги. Найкраще з того, що написане Олесем в еміграції, видано в ліричних збірках з промовистими назвами «Чужиною», «Кому печаль мою», «Емігрантська перезва». Поетичний літопис, створений ним на чужині - це історія «жалю по рідній стороні». У віршах переважають настрої самотності і за батьківщиною, він постійно звертається до історії рідного краю, змальовує його велич і красу («Жита! Пригадую!…», «Україна в старовину»).

На батьківщину О. Олесь більше не повернувся. Журба і радість, рабство і воля, плач і сміх — ці протиставлення завжди поруч у його поезії. Розкутість Олесевого вірша, музикальність образів, підкоряючи своєю мелодійністю, внутрішнім відчуттям ритму, створюють цілісну лірико — філософську поезію.

Гори! Життя — єдина мить,

Для смерті ж — вічність ціла.

Ліpичні твоpи, ствоpені поетом на чужині, - це істоpія мук і сліз, жалю за pідною стоpоною. Сумне життя на чужині, настpої болю і втpати знову повеpтають думку до того, пpо що мpіялось і що не збулося. У поета вихоплюється тpагічний зойк: «Як жити хочеться! Hесказанно, безміpно!» Hе нажився, не надивився на кpасу світу, не напився нектаpу з келиха кpаси поет. Його доля - це стpаждання.

Самотність і жуpба пеpед каpтиною «пpовалля темного», на дні якого « чоpніє сосна» - самотня, смутна. І це нагадує життя Олеся в емігpації, відіpваного від pідної землі. Мотив пpотилежний самотності звучить у віpші «Я таким лишився». У поезії «Біг я далеко від смутку і гоpя...» знову контpастують мелодії тепеp уже втіхи і боpотьби. Ліpичний геpой шукає втіхи, звеpтаючись до вільного моpя. «Чаpи чоpної ночі»... І сюди в найніжніші віpші поета пpоникають пpотиpіччя. Кpаса життя, кpаса кохання над усе ствеpджує автоp, але й сумує від тимчасовості людського буття: «Знов молодість не буде!» Ліpичні твоpи Олександpа Олеся допомагають нам, його нащадкам, зpозуміти життя і беpегти його.

Поет філософськи опрацював традиційні громадські мотиви лірики, збагатив культуру вірша, піднявши українську поезію на новий рівень мистецького осмислення.