Українська література - статті та реферати
Художні особливості оповідань Леся Мартовича («Мужицька смерть», «Грішниця» та ін.)
Всі публікації щодо:
Мартович Лесь
«Мужицька смерть» — оповідання Леся Мартовича, створене в першій половині 1898 р. у Львові. Задумувалося як перша частина планованої автором трилогії про долю зубожілого селянства. Але наступні частини твору лишилися ненаписаними. У першодруці твір мав підзаголовок «Оповідання з покутського життя».
У центрі оповідання « мужицька смерть» - психологія смерті спролетарізованого селянина в умовах капіталізму.
Трагедія спролетарізованого селянства — основна тема цього твору Вражає жах становища селян і в оповіданні «Мужицька смерть». Помирає людина. Свідки конання Гриця Баната намагаються розрадити його своїм, мужицьким, способом. Кожний розповідає про свої біди, бо «все легше, як видиться чоловіка нещасливішого від себе».
Доведена до відчаю Грициха приповідала:
«...Піду я з дітьми попід чужі плоти. Заберуть чужі люди мою працю. Цілий вік свій я гарувала, вночі не досипала, робила тяжко, як та худобина, та й не собі, не собі».
За словами Семенихи «християнин приходить на світ аби бідувати».
Не менш жахливими є судження Процихи: «... Бідно діється, так бідно, що прийдеться з голоду помирати. Але християнин живе надією: пручає біду, як може... Християнин гарує ціле життя. Отак цілий тиждень, як віл у плузі. А все: коби здоров’я, то якось перебудеться».
Навіть Гриць, умираючи, мріє про те, що як би хотілося вмерти, як люди. Зібрати сусідів, родину і «зарядити своїм «маєством, бо я його з собою у гріб не заберу».
І в мріях роздає своє майно. Уділяє дітям, при цьому даючи настанови, як мають жити, хто доглядатиме матір, кому яка пайка, і що по смерті говоритимуть сусіди.
Nа померти так, як люди, Гриць не міг. Мало того, жив не як люди, позбавлений можливості лікування тепер, та й догляду не мав, який мав бути за смертельно хворою людиною в останні дні, він і померти не міг, як люди. Бо засобів на прожиття родині не залишив, а втратив останнє, що мав. Борг у лихваря зріс вдвоє. За три роки треба було вже повернути лихвареві двісті левів,— звичайно, Гриць не міг заплатити таку суму. Тоді Борух «заінтабулювався на ґрунт» свого боржника, тобто пред'явив претензії на його поле, яке, згідно з буржуазним законом, мав право продати «на ліцитації» (з молотка). Отже, Гриць опинився на краю безодні: віддати борг, що зростає з кожним роком, не має змоги, а Борух напосівся на його ґрунт, значить, на життя, і ніяк не відступається від свого. Гриць — між молотом і ковадлом. Шукає свого «мужицького» права у війта, але той нічим не може допомогти: мужицького «права» нема, а панське — на боці лихваря, що обплутав смертельними сітями свою жертву. Гриць усвідомлює своє безвихідне становище, бачить, що Борух забере за борги землю, пустить його дружину й дітей попід чужі плоти жебракувати.. Ця сцена кульмінаційна у розвитку дії, у розкритті душевної катастрофи Гриця.
Повільне конання Гриця, який помирає тяжкою мужицькою смертю, розтерзаний страшними думами про безрадісну долю своєї родини, Мартович подає на широкому соціальному тлі, підсилюючи похмурими побутовими сценами, вставними епізодами трагічне звучання твору.
Незважаючи на трагізм ситуації, їхні розмови бризкають іскорками дотепного гумору. Обличчя селян час від часу опромінює лагідна посмішка. Вони посміхаються, але тим «мужицьким сміхом, що тільки голос ніби сміється та й губи стягаються до сміху, а по обличчі зовсім не пізнати, що то сміх». У «Мужицькій смерті» Мартович яскраво виявив своє уміння створювати саме такі комічні ситуації, фіксувати саме такий вияв мужицького сміху, що ніби губиться десь у горлі. Цей сміх — сумний, а гумор — трагічний.
Сцену марення Гриця на смертній постелі Мартович увів з метою протиставлення в той час нездійсненної мрії знедоленого селянина про людське життя жахливій дійсності, що охопила його, як спрут, своїми смертельними кліщами. Гриць помирає як пролетар, залишає напризволяще дружину, дітей, помирає не так, як статечна людина, а як бездомний злидар. Мартовича цікавив соціальний, філософський підтекст мужицької смерті, саме такої смерті, яка не має права настати привселюдно, а мусить прийти ніби крадькома від родини, бо вона веде за собою її розорення, зубожіння. Тому-то Гриць до самого сконання не признавався, що вмирає, бо відчував, що не мав морального права вмирати.
Характерно, що в таку дуже скорботну сцену, як похорони Гриця, Мартович вводить гумористичні епізоди й деталі, ніби зм’якшуючи ними напруженість ситуації, певною мірою переводячи її в русло буденних побутових обставин, характерних для селянського середовища.
Самобутність письменника виявилася як у постановці теми, так і в її висвітленні. Трагедія смерті селянина в умовах класового розшарування на селі та зубожіння має глибокий соціально-психологічний підтекст, набирає символічного характеру.