Українська література - статті та реферати

Творчість С. Черкасенка

Всі публікації щодо:
Черкасенко Спиридон

Спиридон Феодосійович Черкасенко (24 грудня 1876, Новий Буг, Херсонська губернія — †8 лютого 1940, Прага) — український письменник, драматург та педагог. Спиридон Черкасенко народився 24 грудня 1876 р. в містечку Новий Буг Катеринославського повіту Херсонської губернії (нині Миколаївська обл.) у селянській родині. Закінчив двокласну школу, потім Новобузьку учительську семінарію, працював у школі вчителем. Семінарія була російськомовним навчальним закладом, жодних знань з української мови й літератури не давала, тож перші поетичні спроби С. Черкасенка були російською мовою. Знання української мови він виніс з рідної хати, українською літературою зацікавився пізніше, коли прочитав «Кобзар», антологію української літератури «Вік» (1900) і познайомився з українським письменником Миколою Чернявським.

С. Черкасенко вчителював у різних народних школах Катеринославщини (Новопавлівка, Василівка, Улянівка, Юхів). У 1901 році його переведено на посаду вчителя на Лідіївські рудники , там він прожив дев'ять років, навчаючи шахтарських дітей і проводячи серед шахтарів культурно-освітню роботу. Довголітня учительська праця у шахтарському середовищі дала початкуючому письменникові великий запас життєвих спостережень, які він художньо реалізував у своїх поезіях, оповіданнях та п'єсах з шахтарського життя.

З 1910 року Спиридон Черкасенко — у Києві, працює в редакції педагогічного журналу «Світло», в товаристві «Українська школа», пише фейлетони, оповідання та статті до газети «Рада», в ній веде рубрики «З газет і журналів» і «З сучасних настроїв», в журналі «Літературно-науковий вісник» — «З українського життя», входить до редакції журналу «Дзвін».

Коли з початком Першої світової війни всі українські періодичні видання було закрито, він іде працювати в театр М. Садовського, де займає різні адміністративні посади, допомагає головному режисеру організовувати українське театральне життя у Києві.

У 1917—1918 рр. С. Черкасенко укладає читанки й букварі для українських шкіл («Буквар», «Рідна школа», «Читанка», I, II, III, IV, «Найпотрібніші правила правопису», «Граматка» та ін.). Разом з театром М. Садовського у 1919 році він переїздить до Кам'янця-Подільського, куди змушені були перед більшовицьким наступом перебратися з Києва урядові і культурно-освітні інституції Української Народної Республіки. Цього ж року Міністерство освіти УНР запропонувало С. Черкасенку готувати підручники для українських шкіл і з цією метою відрядило його до Відня, де він працював у різних видавництвах («Дзвін», «Українська школа», «Земля»), укладаючи та редагуючи українські книжки.

Чужина виявилася злою мачухою для ніжної і вразливої душі поета. У Відні він не знаходить спільної мови з тодішньою українською політичною еміґрацією, яку роз'їдала групова боротьба, класова і міжпартійна ворожнеча. Українські видавництва, у яких він працював, поволі припиняють свою діяльність, і Черкасенко залишає Відень. Основна частина української еміґрації на початку 20-х рр. перебирається з Відня до Праги. Письменник обирає інший шлях — 1923 року їде до Ужгорода, головного міста тодішньої Підкарпатської Русі, що після розвалу Австро-Угорщини з 1919 року увійшла до складу Чехо-Словацької республіки.

Тут доля знову звела його з Миколою Садовським, який очолив просвітянський театр на Закарпатті. Незабаром М. Садовський повернувся в Україну, а С. Черкасенко залишився працювати театральним референтом товариства «Просвіта» в Ужгороді. Тут письменник прожив до 1929 року, брав участь у місцевому культурному, театральному і літературному житті. Він зблизився з проґресивними силами краю, чим накликав на себе гнів властей. Закарпатський письменник і журналіст В. Ґренджа-Донський згадує, що С. Черкасенко допомагав йому підбирати матеріали з української літератури для журналу «Наша земля», давав мовні поради. У грудні 1926 року на Закарпатті було відзначено 50-річчя з дня народження письменника. Василь Ґренджа-Донський написав про нього прихильну статтю, що з'явилася у січневому номері «Нашої землі» за 1927 рік. Це стало причиною того, що поліція звинуватила Черкасенка у співпраці з комуністами і запропонувала йому протягом трьох діб залишити край.

Письменник виїхав до Чехії і оселився в селі Горні Черношіце на околиці Праги, де й прожив до кінця життя. Він займав скромну кімнату у місцевому готелі, дуже бідував. Останнє десятиліття його безпросвітного нидіння на чужині було отруєне чорними звістками про сталінський голодомор в Україні, про дикі репресії і знищення пам'яток української культури. Він був свідком боротьби за українську державність на Карпатській Україні у 1939 році, у цій боротьбі втратив єдиного сина, пережив початок Другої світової війни, яка принесла стільки страждань і втрат його рідному народу.

Одержавши у березні 1939 року звістку про загибель сина, Спиридон Черкасенко тяжко захворів. Доглядали його ченці. 8 лютого 1940 року письменника не стало. Поховали його на Ольшанському цвинтарі у Празі. Поряд — могили О. Олеся та С. Русової.

Твори

«На шахті» (1909, збірка оповідань)

«Вони перемогли» (1917, збірка оповідань)

«Твори», (1920 — 1922, поезії в трьх томах)

«Казка старого млина» (драма)

«Про що тирса шелестіла…» (1916, драма)

«Земля» (драма)

«Маленкий Горбань»



На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.