Українська література - статті та реферати

Здобутки українського експресіонізму. Жанрові особливості новел В. Стефаника

Всі публікації щодо:
Стефаник Василь

Експресіонізм. Напрям, назва якого походить від фр. ixpressio (вираження). Як і імпресіонізм, постав у творах західно-європейських художників (В. Ван Гог, Е. Мунк, П. Сезанн, П. Гоген, А. Матісс та ін.). Згодом експресіоністичний стиль засвоює німецька література (С. Георге, Г. Тракль, Ф. Кафка, Б. Брехт та ін.).

В Україні в літературний напрям не оформився, але знайшов досить велике поширення як метод, особливо в українській поезії 20-30-х років. У галузі змісту експресіонізм зосереджений на глобальних проблемах (антипод імпресіонізму), які стосуються цілого людства і кожної людини зокрема: соціальні катаклізми, війна, голод, урбанізація, міжстатеві стосунки та біологічні потреби і залежність від них, фатальна визначеність людського життя (людина і доля) та ін. Експресіоністи борються з традиційною умоглядністю сприйняття цих проблем («Мене особисто це не стосується»). Утверджується тип людини, яка кидає виклик світові і змагається з ним, незважаючи на неминучість поразки. Звідси - трагічне світосприйняття. Експресіоністи - противники технічного прогресу. Вони створюють страхітливий образ міста як земного пекла і утверджують природність життя. Гіперболізоване (відповідно до масштабу піднятих проблем) ставлення до світу, сильні, яскраві, однозначні почуття. Всі засоби зображення підпорядковані прагненню дати почуття в його крайньому, майже неможливому прояві. Тому часто використовується прийом калейдоскопізму: низка емоційно насичених картин, котрі швидко змінюють одна одну без логічної обумовленості. Лексика емоційно забарвлена, тропи теж виконують функцію нагнітання емоцій. Найактивніше використовується гіпербола, іноді посилюється роль порівняння. Кольори в зображенні густі, контрастні, викликають неприємні асоціації. Деформується або зовсім знищується традиційний сюжет. Подія підпорядковується не потребам сюжету, а потребам виразу емоцій. Український експресіонізм започаткував В. Стефаник, який від декадентських поезій у прозі перейшов на засади експресіонізму. Класичний експресіонізм утвердив О. Туринський повістю «Поза межами болю». У стильову течію експресіонізму частково вписується творчість М. Куліша («97»), частково — М. Бажана (збірка «17-й патруль»), а особливо проза М. Хвильового, І. Дніпровського, Ю. Липи, Т. Осьмачки.

Стефаник став на Україні творцем жанру дуже стислої соціально-психологічної новели. Йому властиві такі прикмети стилю, як гранична стислість, емоційна наснаженість, лаконізм. Новели не обтяжені описом побуту, зовнішніх умов. Ніколи не даючи широких деталізованих описів природи, відібравши дві-три найхарактерніших для даного пейзажу деталей, немовби мимохідь, створює невеличку зарисовку, що дуже допомагає читачеві уявити обстановку, в якій відбувається дія. Головна увага в них зосереджується на відтворенні душевних переживань героїв, викликаних трагічними подіями в їх житті - ліризм.

Самобутнім є його жанр. Критика інтуїтивно відчула, що його новелістика (вживаємо як синонім до терміна «мала проза») не однотипна і тому називали його твори по різному (мініатюри, поезії, поезії в прозі, ескізи, етюди, шкіци, образочки, короткі образки, образки, нариси (коротенькі, короткі, малі, дрібні), новелки; новели (короткі, невеличкі, малюсінькі, автобіографічні, психологічні), оповіданнячка, оповідання-поеми, оповідання (новелістичні, мініатюрні), ідилії, пісні, поеми, драми; трагедії; сцени; картини, малюнки, фотографії, студії, перлинки; імпресії), однак здебільшого — поезіями в прозі, новелами, оповіданнями. Новели Стефаника — це об’єктивна лірика, їх можна вважати ліро-епічними творами і поділити на фабульні («Майстер», «Осінь», «Шкода», «Новина», «Злодій», «Сини», «Гріх», «Шкільник», «Думає собі Касіяниха») і безфабульні («Синя книжечка», «Виводили з села», «Ангел», «Портрет», «Діти», «Сон», «Озимина», «Діточа пригода», «Нитка», «Браття», «Роса»). Є ряд новел, де фабула лише намічається («Стратився», «Лесева фамілія», «Сама-самісінька», «Святий вечір», «Лан», «Лист», «Похорон», «Май», «Пістунка», «Межа», «Катруся»). Можна також новели Стефаника умовно диференціювати на новели-акції («Новина», «Лесева фамілія») і новели-рефлексії, настрою («Ангел», «Портрет», «Вечірня година», «Озимина», «Нитка», «Браття», «Роса»). Оповідання В. Стефаника теж неоднорідні. Є серед них група, що близько стоїть до новел, має всі їх риси, але різниться від них більшим розміром, багатством зображуваних подій, обсягом авторської мови, кількістю дійових осіб («Камінний хрест», «Палій», «Кленові листки», «Марія», «Вона-земля», «Басараби», «Суд»). Іншу групу серед оповідань становлять твори, що близькі до традиційних оповідань Стефаникових попередників («Засіданє», «З міста йдучи», «Підпис», «Такий панок», «Воєнні шкоди», «Дурні баби», «Дід Гриць», «У нас все свято», а особливо «Давнина» і «Червоний вексель»). Першу групу оповідань можна вважати ліро-епічними, другу — епічними.



На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.