Українська література - статті та реферати

Ірена Карпа - дівчинка, яка не бажає бути скромною

Всі публікації щодо:
Карпа Ірена

І. Карпа народилася у 1980 р. у Черкасах. Спочатку переїхала з родиною до Івано-Франківська, згодом - до Яремчі. Закінчила французьке відділення Київського державного лінгвістичного університету. З 1999 р. - учасниця групи «Фактично самі» (з 2007 «Qarpa»). Пише вірші і складає музику. Авторка прозових книжок «Знес Паленого (чтиво для ідіотів)» (2000), до якої увійшли повість «50 хвилин трави» і новели, книжки «Фройд би плакав» (2004), «50 хвилин трави» (2004), «Перламутрове порно: Супермаркет самотності» (2005), «Bitches Get Everything» (2007). Її твори перекладено російською, польською, чеською і болгарською мовами. Має власний сайт: http:// www.karpa.name

Книжка І. Карпи «Перламутрове порно», як і попередні дві («Фройд би плакав» та «50 хвилин трави»), написана у формі щоденника. Така форма найпростіша, оскільки автор, який водночас є головним героєм, може писати про все, що заманеться, не надто переймаючись сюжетом, колізіями, персонажами й іншими літературними тонкощами. Та вона і найскладніша, бо щоденник прямо пов’язаний з особою того, хто пише. Іншими словами, щоденник - це своєрідний інтелектуальний і душевний стриптиз, що вимагає від автора неабиякої сміливості й відвертості. Свого часу один письменник наголошував, що його щоденник покликаний підкреслити скромність особи автора. Однак лояльні щоденники навряд чи викличуть у когось великий інтерес. А щоденники, у яких автор буквально кожним своїм словом засвідчує власну непересічність: «Понеділок - я, вівторок - я, середа і т. д. - я», як Вітольд Ґомбрович, або щоденну роботу над відточуванням власної геніальності й наближенням слави, як Марія Башкирцева, в історії літератури посідають не проміжне, а центральне місце.

Отже, І. Карпа, або ж Катакана (так називається японська система письма), на щастя, не скромна дівчинка. Навпаки, вона - відверта, енергійна, іноді цинічна, альтернатива якої хронічно бракує українській літературі, мистецтву, українському суспільству. Ця альтернатива не зводиться до позерства. Не варто її пояснювати й заздрістю. Сенс такої альтернативи в тому, щоб тримати нас у напрузі й перти проти течії. Спитаєте, за яким правом і чому саме Катакана? Однак ми не питаємо, за яким правом і чому саме трава росте крізь асфальт. Хоча, звичайно, є й об’єктивні причини: Катакана Клей освічена, здібна, а ще, і це, напевно, головне, - непристосована. Аксіоматично альтернатива закінчується там, де починається пристосованість. Тому програма максимум - альтернатива «форевар»! Саме цю непристосованість і вітає Ю. Андрухович у передмові до книжки, а Б. Матіяш, навпаки, не помічає її, убачаючи найслабшу сторону книжки у її слабкій інтертекстуальності.

У передмові до «Перламутрового порно» Ю. Андрухович точно підмітив, що невразливість цього роману полягає в його незрілості. Це принципове зауваження має шляхетне походження. Про молодість, яка не соромиться й не приховує власної незрілості, а навпаки, виявляє й культивує її, ще в минулому сторіччі писав уже згаданий В. Гомбрович. Більше того, класик польської літератури розвинув цю спасенну думку в теорію, яка відкриває широкі можливості не тільки перед незрілими особистостями, яким через їхню молодість бракує життєвого досвіду, а й перед молодими націями, які з об’єктивних причин не змогли повністю виявити себе в історії. До молодих націй українці належать ще більшою мірою, аніж поляки.

Можливо, Катакана Клей відчуває це інтуїтивно, але факт залишається фактом - її власна молодість помножується молодістю її народу. Бо чим, як не молодістю, можна пояснити той кайф, який відчуває Катакана і те суспільство, що стояло на майдані в часи «помаранчевої революції», від свободи? Тому головною темою роману «Перламутрове порно», авторка якого, здається, не виходить за межі приватного життя, а насправді порушує важливі суспільні проблеми, є саме молодість. Головна ознака авторського стилю - відсутність менторського тону, моралізаторства, що не ототожнюється з ігноруванням моралі. У книжці чимало пасажів, які свідчать: Катакана не тільки чудово розбирається у тому, що є добро, а що зло, а й виявляє у цьому питанні різку безкомпромісність. Так може говорити лише незрілість, яка не зважає на усталені ієрархії, не вважає молодість меншовартісною порівняно зі старістю. Для українського суспільства, яке, попри свою формальну молодість, і досі надає перевагу старості, річ нечувана. Провокативні, іноді й шокуючі заявочки Катакани Клей, наприклад, з приводу наших чудових «звьозд», безперечно, багатьом попсують кров. Однак безжалісна констатація Катакани, яка зводиться до того, що слава кличе, але моральне здоров’я кожного в його ж руках, - не перебільшення, а «грьобана» правда.

«Перламутрове порно» - книжка для молодих, а отже, для багатьох, оскільки переважно всі хочуть залишатися молодими, причому якомога довше. Однак не можна бути молодим і зрілим водночас. Не можна приймати якусь молодечу думку, відкидаючи при цьому її хід або форму висловлювання. Молодеча думка має бути сказана зі смаком. Тому всі закиди типу «Дивіться, якою мовою написано цю книжку: суржик, змішаний із нецензурщиною й англійськими фразами. А як же українські класики?» стосовно «Перламутрового порно» не спрацьовують. Вони свідчать про нерозуміння молодості або її фальшування критиками.

Читаючи цей роман-щоденник, чимало людей впізнаватимуть у думках Катакани власні. Різні люди знайдуть у цьому тексті свої принади. Наприклад, когось не надто цікавлять еротичні казочки чи оповідки про різноманітні збочення. Проте його проймає історія про смерть від СНІДу, не залишає байдужим оповідь про гомосексуальне кохання чи прямі закиди на адресу Ватикану.

Як уже зазначалося, Катакані властиві екстремальні почуття й екстремальні спостереження. Наприклад, вона помічає, що наскрізна ідея епохи, тобто ідея толерантності, насправді виявляється звичайнісінькою туфтою. Любов парижан до арабів позірна, а толерантність до східноєвропейців, чорних, азіатів - лише видимість. Це стосується й гомосексуалістів. Ба, Катакана й сама не відмовляється від позірності. Вона підступно обіцяє даїшнику піти до «уютного» кафе на Троєщині, щоб уникнути штрафу, відчуваючи при цьому до невдахи-залицяльника непідробну симпатію. Справді, він один з небагатьох, хто говорить у її місті українською, точніше «суржем». Саме ця жорстока розбіжність між позірністю і реальністю породжує глибинний екзистенційний сум. Так, одного чудового дня маленька дівчинка, яку постійно супроводжувало щастя, раптом перестає співати, пристрибуючи на одній ніжці. Здається, нічого не змінилося, але змінилася сама дівчинка. На питання, що трапилося, вона щиро відповідає: «Я збагнула, що у житті все не так, як хочеться».

Взагалі, людина - дивовижна істота, яка завжди, навіть за найсприятливіших обставин, наприклад, будучи молодою й здоровою, примудряється страждати. Вона страждає навіть тоді, коли ніде подовгу не залежується і ні до чого не належить. Точніше, як випливає з роману, у цьому разі вона страждає ще більше. Катакана Клей у своїй боротьбі із самотністю чи у пошуках рецепту від самотності не одинока. Згадаймо історію про Маленького Принца й Лиса, якого він приручив, а ще історію про троянду із трьома шпичками, яку потрібно постійно рятувати - як не від холоду, то від спеки. Закінчення роману, коли Катакана розганяє авто до прірви й хоче пірнути у воду, де тепло й купа риб, нагадує повість Чингіза Айтматова «Білий пароплав», наприкінці якої хлопчик, змучений стражданнями й браком людяності, кидається у воду з думкою про те, що він хоче бути рибою, а не людиною. Містифікована смерть у «Перламутровому порно», бо усім зрозуміло, що Катакана Клей обов’язково повернеться, свідчить, що у нашому житті вкотре щось не так. Одні, відчуваючи цю драматичну суперечність, мучаться і страждають, а інші примудряються забути, не зважати, витіснити страждання насолодами - успіхом, алкоголем, наркотиками, сексом, - щоб знову страждати. Де ж вихід? Катакана Клей стверджує, що знає, як вилізти з цієї вигрібної ями.