Українська література - статті та реферати

Молоді йдуть: Ірена Карпа

Всі публікації щодо:
Карпа Ірена

Важко написати про нову книгу Карпи щось краще, місткіше і зрозуміліше, аніж то зробив Андрій Бондар у передмові. Було б куди зручніше перековбасити його текст прямо сюди, щоб не парити собі мізки з перетравленням усього того несумісного гидоття, що наклала нам Ірена в милу яскраву мисочку під назвою «Фройд би плакав» (Харків, Фоліо, 2004): «...я би хотіла встановити премію з Гидотності. Думаю, сама і стала би першим її лауреатом. Робиться все так: тиждень не викидаєш із раковини те, що залишилося з помитого посуду (лушпайки, шкаралупки, панцерики і вусики, згусточки й листочки), а потім запрошуєш друзів на вечерю і накладаєш їм отої страви на тарілки. Ну - хіба ж не геніально?».

Утім, не все так погано, як того (мені здається) насправді сподівалась/ хотіла Карпа. З вереском від книги розбігатимуться хіба підстаркуваті вчительки старших класів, а на вогнищі палитимуть найфанатичніші парафіяни, плюс-мінус кілька закостенілих моралістів з числа найортодоксальніших. Відвертістю у наш час уже мало кого здивуєш. Безсоромністю і неполіткоректністю також.

Ще мені здається, що західний мейнстрім надто вже нездорово вплинув на нашу слабеньку сучасну літературу. Це прямо якийсь глобальний тероризм, чи ж терористичний глобалізм. Хоча, якщо в контексті глобалізму, то Карпа, принаймні, свій стиль може виправдати: коли роман пишеться, окрім Києва, у Парижі, Франкфурті, Джакарті, Бангкоці, Берліні, Мюнхені, Делі, Катманду, Празі і ще там бозна-де «AT THE END OF THE UNIVERSE», вийти з того щось національно-своєрідне просто не може. «Тутечки наш глобал стайл якраз у самий раз».

Велика кількість відвіданих країн могла також завадити Ірені відтворити повною мірою атмосферу та дух бодай однієї з них. (Це, звичайно, за тієї умови, якщо їй просто-напросто «атмосфера» була не до дупи.) В будь-якому разі, поки головна героїня носилася літаками, я часто не міг допатрати, де ж вона опинялася (у Мюнхені чи Делі, Києві чи Катманду, Парижі чи Джакарті), аж поки не з’являлася якась мавпа/слон, Еверест або ж гід. Хоч скаржитись на мінімалізм геополітики було б несправедливо, бо цікавих і кумедних фактів з життя переважно азіатських країн немало. Етнографізмів там різних, та й описів вистачає. Є що дізнатися тим, хто не байдужий до географії та екзотики.

Хто ж до того байдужий, теж нехай не переймається. Бо ж не азійськими дивинками лише... Та і що взагалі означає «лише»? Не так просто визначити, що було в ролі хліба в романі. Себто, що було головним елементом: оте немаленьке трепел з усіма його подіями, подумами і подивами, чи лірична/яскрава сторі про життя дивної дівчинки на ім’я Марла, що дуже вже/надто вже схожа на саму Карпу. І десь як мінімум 60 % автобіографізму приводить тебе до усвідомлення, що зовсім вона не така дурепа, якою може здатися на перший погляд. А десь так 60 % її екстраординарності точно не надумані, не напіарені, не фальшиві.

Це історія сентиментально-лірична і жорстоко-буденна, смішна і трагічна, раціональна і безглузда. Тут є кохання. І не одне. І не попсове. Тут ніхто по-справжньому ні на кого не ображається. Тим паче через дрібниці. Тут усе так максимально природньо.

І Марла пізнає світ по-своєму. Спить із трьома чоловіками, бо любить кожного з них. Бо кожен з них - ціле окреме життя, ціле неполовинчасте щастя. Вона перекидається по кемпінгах під відкритим небом, а незабаром ночує у дорогих готелях. Тягається за своїм шведським чи то німецьким коханням по всіх усюдах, а потім спочиває на пляжі в автомобілі російського, що вгруз по самі колеса в пісок.

Роман не змінить вашого життя. Він навіть не геніальний. Він навіть нудний на перших сторінках (чого не скажеш про середину і завершення). Але він справжній. І життєствердний. І не попсовий. І він тепер в Україні. З елементами англійської, французької і російської. З суржиком задля стьобу і транскрибуванням заради «нєфіг дєлать». Українською літературною мовою.

Якщо матимете «Фройда...» у руках - не забудьте прочитати.