Українська література - статті та реферати

Валерій Шевчук: «Я не міг би жити з істотою, для якої книжки є непотребом»

Всі публікації щодо:
Шевчук Валерій

Юрій Хорунжий: - Шевченківську премію Ви чи не перший отримали, не будучи комуністом, за історичний роман, ще й із «безідейною» назвою «Три листки за вікном».

Валерій Шевчук: - Першим учинив цей прорив не я в 1988 році, а Ліна Костенко в 1987 році. Зрештою, ніколи не ставив собі за мету здобувати будь-які відзнаки, навіть був переконаний: при моїй незалежній мистецькій позиції таке мені не може світити.

Ю. Х.: - Ви, мабуть, найплодовитіший сучасний український письменник і один із найвідоміших. Назвіть, на власний розсуд, найвагоміші Ваші здобутки в кожному жанрі, у якому творите?

В. Ш.: - Ви, мабуть, мою «відомість» перебільшуєте, але що я плодючий і різножанровий удався, це правда. Основні мої жанри - романи, повісті, оповідання, новели; також пишу п’єси, які рідко ставлять; колись писав кіносценарії, які не ставились; писав колись і літературну критику (тепер не пишу). Багато перекладаю, насамперед з церковнослов’янської, середньовічної української та тодішньої ж польської мов. Визначати вагомість своїх здобутків не маю морального права, але коли за щось беруся, переконаний у вагомості роботи - без цього за неї не сідаю. Отже, на мій погляд, усе, що створив - вагоме.

Ю. Х.: - Коли працюєте в одному з Ваших жанрів, інші властиві Вам жанри якось впливають?

В. Ш.: - Моя наукова й перекладацька праця біля пам’яток українського літературного бароко впливає на образну структуру мого художнього тексту, на сюжето-конструкцієтворення. Проза впливає на драматургію, драматургія - на прозу; наукові заняття історією сильно впливають на прозові історичні твори, так само, як і вивчення фольклору. А ще багато впорядковую видань із творами інших письменників - вивчення їхніх текстів теж залишає свій слід.

Ю. Х.: - Вашу творчість відносять до літературного модернізму. Як ставитеся до новіших літературних течій?

В. Ш.: - Кожен митець має вибирати найпритаманніший йому спосіб мовлення. Усі течії добрі, але за однієї умови: користування певними словесними засобами не має переростати (що часто бачимо) в самоціль, а бути підрядним. Коли ж засіб стає метою, наслідком маємо порожнечу. Шкіра, молоток, ніж та інші матеріали й інструменти в руках шевця - це ще не взуття, і не за ними взуття оцінюють. Отже, у яку течію митець не стрибав би, головне не течія, а вміння плавати, принаймні не втопитися. Особисто мене новітні течії приваблюють мало.

Ю. Х.: - Коли Вам краще працювалося: за Союзу чи нині?

В. Ш.: - І тоді, й тепер мені творилося розкуто, бо й тодішня держава не брала, і теперішня не бере участи в моєму творчому процесі. Я щодо держави існую автономно, коли не сказати - незалежно.

Ю. Х.: - Ваші домашні не ремствують, що книжки заступають Вам реальний світ? До речі, які фахи обрали Ваші діти?

В. Ш.: - Мої домашні звикли до того, що книжки є невіддільною частиною нашого реального світу і складником життєвого простору. Діти поміж книжок повиростали, а жінка в мене неаґресивна (особливо щодо книжок). Власне, я не міг би жити з істотою, для якої книжки є чимось непотрібним - такі істоти не з мого світу.

Старша моя дочка Мирослава - літературознавець, філолог, кандидат філологічних наук, автор книжки «Віршотворний Парнас» (про Києво-Мо- гилянську академію XVIII століття). Менша донька Юліана - журналістка, парламентська оглядачка «Голосу України», авторка повісти «Межа» та кількох оповідань, друкованих «Кур’єром Кривбасу». Мої доньки живуть своїм життям, книжки в житті обох є, але в меншому числі, як у мене.

Ю. Х.: - Ви - «живий класик», якого вивчають у школах і вузах. Які саме твори й чи задоволені Ви цим?

В. Ш.: - Не люблю терміна «живий класик» - маю дерзновення вважати себе живим активно задіяним учасником сущого літературного процесу. У школах та вузах вивчають приблизно одне й те саме: «Дім на горі» (1983) та «На полі смиренному» (теж 1983). Позапрограмово вводять «Горбунку Зою» (1988) та «Юнаки з вогненної печі» (1999). Те, що мене вивчають у вузах - це нормально, а що в школах - непорозуміння, бо мої твори написано для естетично розвиненого читача. Повторю за Бернардом Шоу: «Молю Бога, щоб мене не вводили до шкільних програм, бо всі діти Анґлії зненавидять моє ім’я».

Ю. Х.: - То, все-таки, як ставитеся до власної слави?

В. Ш.: - Моя відомість досить обмежена, і це мене аж нітрохи не гнітить. Принципово не виступаю на телебаченні, не беру участи в журі конкурсів тощо. Але й тішитися ззовні не маю чим: більшу втіху маю не від того, що хтось мене похвалить, а від самоусвідомлення того, що книжка вдалася. Популярним бути не тільки не хочу, але й не можу, бо моя творчість не для широкого читача, а, повторюся, для естетично розвиненого, а таких в українській реальності завжди було негусто. Я не амбітний, хоч коли мене обливають помиями, стає прикро. А загалом маю за девіз українську приказку: «Знайшов - не радій, згубив - не сумуй!».

Розмовляв Юрій Хорунжий



На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.