Українська література - статті та реферати

Візія України Валерія Шевчука

Всі публікації щодо:
Шевчук Валерій

Масив художніх творів Валерія Шевчука являє нам вироблену систему художнього бачення світу, цілісного філософського погляду на світобудову як космічний універсум та людину у світі, зокрема її душу як мікрокосм з векторним протиборством добра і зла, осягненням сенсу буття. Його кількавимірна різножанрова проза, у якій простежено 300-літній розвиток духовності українського народу, діалектику людської, а саме української душі, від дохристиянських часів до новітніх, тоталітарних і постколоніальних, проза цілком модерна за своїми художньо-стильовими ознаками, дає панорамне уявлення про українську людину як продукт специфічних історичних, національних, етнопсихологічних та соціально-політичних умов і її, цієї людини, власні потуги - вдалі чи невдалі - вирватися за межі екзистенційної буденної одноманітності та духовної убогості.

У художньо-жанровому коді прози Валерія Шевчука завжди запрограмована значуща проблематика з її загальнолюдськими цінностями й орієнтаціями, цікавими цілому світові.

Осмислення історії відбувається таким чином у проекції на вічні загальнолюдські цінності й проблеми, бо автор ставить собі за мету досягти не повної ідентичності у відображенні тієї чи іншої епохи на етнографічному рівні, а якомога повніше, цілісніше й глибше змоделювати спосіб та рівень мислення людей з їхніми тогочасними уявленнями про світобудову та її закони, мораль та етику, пошуки сенсу буття, добро і зло, простежити систему їхньої ціннісної орієнтації, зростання (чи й занепад) духовності в координатах певного історичного часу. Тобто відтворити - чи витворити «нову реальність», де можна якнайповніше реконструювати людину минулих епох, простежити її світовідчування, тривоги, болі, сумніви, боріння й прагнення. Оперуючи категоріями людського духу, письменник художньо-виразними засобами надає тій мисленній атмосфері епохи щільної духовної фактури, динаміки, стереоскопічності.

Людина у творах Валерія Шевчука - завжди в дорозі (дорога - як символ, наскрізна метафора), завжди у пошуку: себе, істини, сенсу буття, шлях до чого непростий і звивистий - через самопізнання, осягнення добра і зла, розчарування, тобто постійну й велику роботу душі. Письменник не просто механічно «вмонтовує» їх в атрибутику тієї чи іншої епохи як носіїв тогочасної ідеології та моралі, а «поселяє» в ту «окрему дійсність», де атмосфера, багатовимірність створюються засобами міфу, притчі, символу, образу-алегорії. Такі два виміри художнього бачення світу - реальний та фантастичний - і допомагають витворити мікрокосм людської душі, яка завжди зостається найголовнішим об’єктом художнього дослідження письменника.

Творчість Валерія Шевчука, за його ж визначенням, є антигоголівською, або, іншими словами, антитезою до гоголівського позірного українства, запереченням етнографізму. Вона проникає в архетипи українського історично сформованого характеру, сутність і специфіку національного мислення. Звідси - незрідка відмова від традиційної манери письма (зокрема історична фантастика) і звертання до міфологем для проникнення в надра психології українського етносу, замкнутість його історичної прози на моделі універсальної картини світу, що прийшла, зокрема, з барокових мистецьких структур.

Шевчукова візія України заґрунтована у бачення світу як космічної світобудови, його універсальності і викликана настановою письменника простежити історію душі українця, котрий віками вибудовував своє «Я», здобуваючись у кінцевому підсумку на історичне зростання духовності - уже на рівні цілої нації.

У центрі більшості творів цього письменника - людина інтелігентна, високоінтелектуальна, точніше, здебільшого - це книжник, той тип українця, який тяжіє до культурних, духовних сфер життя («На полі смиренному», «Дім на горі», «Три листки за вікном» та ін.). І не випадково автор наділяє своїх героїв належністю до культури, а ще більше - книжної творчості - таким чином він має необмежені можливості показати сферу людського духу, а не конкретну історичну атрибутику, простежувати зростання людини духовно. Такі герої не тільки є носіями культурного коду свого народу, оскільки акумулюють культуру своєї епохи, - вони мислять її категоріями і сприймають світ крізь призму своєї освіченості, інтелігентності, прагнення до самопізнання й саморозвитку. Ще одна прикметна особливість: закорінені у соціокультурну дійсність своєї епохи, вони перебувають на марґінесі суспільного життя, у своєрідній опозиції. Тож найчастіше Шевчукові герої виступають не рушіями подій, а вдумливими, мудрими спостерігачами, самовидцями, філософами й літописцями своєї доби.

Послідовний сковородинівець, котрий сповідує філософські й моральні принципи цього філософа як у творчості, так і в житті, Валерій Шевчук і вибудовує свої твори на сковородинівській основі: його герої у розрізі певного історичного часу завше націлені на пошуки істини, осягнення сенсу буття, на досягнення гармонії із собою та світом - через добро та красу.

Наскрізна лінія творчих шукань Валерія Шевчука - протиборство добра і зла. Цю тему він розробляє у різних ракурсах і часових вимірах. З твору у твір письменник проводить думку про те, що добро і зло зосереджені у самій людині, що вони іманентно властиві людському буттю, і той вічний поєдинок між ними у людській душі може або зруйнувати людину, вбивши у ній усе добротворче, або ж вивищити її над марнотностями цього світу. І тільки від самої людини, міри її моральності залежить, на користь першого чи другого буде зроблено той вибір. Свобода вибору і вибір свободи - це наскрізна тема творчості Валерія Шевчука.

Письменник поставив собі за мету простежити зростання духовності свого народу історично, розібратися в еволюції його духовної структури. Причому, це навіть не завдання - відтворити ту чи іншу епоху, а надзавдання - показати розумово-інтелектуальні потуги людини в контексті попередніх епох. І як наслідок - у прозі Валерія Шевчука простежено становлення цілої естетичної системи цінностей, духовної еволюції українця.

Особливостями письменницького хисту зумовлене тяжіння Валерія Шевчука до символіки, притчевості, алегорій, що й допомагає йому органічніше відтворювати обшири людського духу, його трансформації та деформації, надто зумовлені деструктивною суттю тоталітарного режиму. Образи, витворені уявою письменника у його творах на історичну тематику, концентрують певну філософську символіку, підносять до рівня символу й факти української історії, а також кидають відсвіт і на події сьогодення, витворюючи відповідні паралелі.

Письменник також обсервує душу свого сучасника, що на ньому повною мірою позначилася деструктивна суть тоталітарного режиму, за якого було поруйновано з таким трудом вибудувані століттями духовні структури й засади морально-етичного кодексу вільнодумного українського народу. Саме з творів на сучасну тематику постає панорама українського життя другої половини XX століття з наскрізною апологетикою дому, екзистенційною свободою вибору - навіть в умовах несвободи, з його, без перебільшення кажучи, шекспірівськими пристрастями, новітніми шекспірівськими трагедіями, які, проте, виявляються швидше у сфері духу, з екзистенційним відчуттям самотності.

Роблячи безжальний розтин цього розгармонізованого світу, автор прагне подати максимально адекватну картину розладнаної реальності. Валерій Шевчук намагається осмислити кожну клітинку нашого перевернутого, спотвореного, абсурдного у своїй суті життя, кожного поруху враженої й ураженої злом, безсиллям, зневірою, а зрештою - і бездуховністю душі, яка все-таки прагне наповнити існування бодай якимось сенсом і добром. Він намагається побачити в людині людину - попри все. Письменникові близька та екзистенційна модель світу, за якою кожна людина - цілий світ, кожна людина - самодостатня, і таку людину він намагається зрозуміти, вважаючи найвищою місією літератури людинознавство.

Тут уповні розкрився хист Валерія Шевчука. Він поєднав традиційні художні набутки зі стильовими пошуками прозаїків європейської школи, як-от засад французьких екзистенціалістів, ґолдінґівської манери письма у стилі англійських притч, знайшли свій вияв засвоєння ним фолкнерівських прийомів творення власної художньої галактики, тяжіння до «магічного реалізму», химерної прози, що визначає часово-просторові структури латиноамериканського роману.

Реальність слугує для письменника лише тим ґрунтом, на якому вибудовується «друга дійсність». Тобто він створює свою власну, або «нову реальність» - витвір його системи художнього бачення світу й творчої уяви, фантазії. Це той художній мікросвіт, та галактика, що може зродитися лише в його уяві - і нічиїй більше. Валерій Шевчук, який через образність мислення, метафоричне, притчеве бачення світу в його складності й універсальності дає нам зразки творів глибокого філософського насичення, широкого духовного простору.



На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.