Українська література - статті та реферати

«Срібне молоко» Валерія Шевчука: одна величезна книга про «доброносне й лихоносне в людині»

Всі публікації щодо:
Шевчук Валерій

Якщо ви почали читати й невдовзі загрузли у складній бароковій фразі, а герої твору видаються вам уже знайомими (зустрічали ви їх, ясна річ, зустрічали - то в монастирі, то в міській управі чи суді) - так, ви не помилилися: то Валерій Шевчук. Він запрошує вас зазирнути в «око прірви», у «розсічене коло», у «пащу дракона», або, у кращому разі, на «бал-маскарад із собаками», чи, не приведи, Господи, брати участь у вигнанні «біса з плоті»; він провокує, загубившись у часі, шукати «закон зла» - так-так, у «жінці-змії», щоб збурити всю гендерно настроєну публіку, аби потім, на якійсь із імпрез заявити, як він насправді любить жінок, бо виховували його аж сім тіток, заманює у складні лабіринти людського буття, де розгадує й розгадує численні «кросворди», шукає бодай шпаринку просвітку в «зачинених дверях нашого «я».

І при цьому дуже пишається тим, що всі (ні, заперечую я, не всі, але майже всі) дисертації про нього пишуть жінки - як безперечний доказ жіночого інтересу до його прози - і це попри стійкий поговір, що В. Шевчук «не любить жінок»! Ось і я з висоти досвіду свого «шевчукознавства» зізнаюся, що мені часто звіряються читачі як у своїх симпатіях, так і в цілковитому неприйнятті Шевчукової, особливо «пізньої», прози.

Але то нормальна річ. Бо коли мовчать, не згадують - тоді пиши пропало. Тоді автор умер - не в бартівському, звісно, розумінні. А Валерій Шевчук живе, витворюючи у слові все нові й нові плетива матеріального дійства, що зветься життям, яке видається воістину грандіозним кросвордом, надто тоді, коли читач не спроможний осягнути його латентної, містичної таїни.

Та стривайте, до чого це я? Та знову до того ж: спробуйте-но В. Шевчука забути, якщо він постійно нагадує про себе щоразу новими публікаціями мало не в усіх українських часописах, яким пощастило ще не зникнути з читацького горизонту! З-поміж них - і новим романом «Срібне молоко», черговим призвідцем тих же доволі суперечливих відгуків.

Великий містифікатор, містик, розгадувач і водночас заплутувач видимих і невидимих мотивів людських доброчинностей і переступів, В. Шевчук як митець зупинився нині перед розгадкою двох суттєвих таїн: власне таємницею буття як суми реального та ірреального й таємницею стосунків між чоловіком і жінкою - бачте, на перше місце я ставлю, цілком за художніми інтерпретаціями В. Шевчука, чоловіка, хоча насправді вся його творчість, хоч як це парадоксально й неочікувано для самого автора, доводить протилежне. І перед обома таїнами Шевчук спиняється, зачудований... Та якщо з першою він, здається, трохи розібрався, принаймні довів читачеві «реальну силу» ірреального, то друга - що більше він її «пробує на зуб», то більше набуває ознак «твердого горішка», доводячи вічну незбагненність отого зерна, в якому й «запечатано таїну буття».

Для Шевчука-письменника «любов - то завжди нещастя» або ж «велике щастя, яке має гадючу голову, повну трутизни» - від переставляння доданків сума не міняється, бо це людське самовираження в любові завжди залишається для нього трагікомедією, тією чашею, яка завжди «наливається гірким, а зверху солодким», тож «процес пиття» з неї має в нього відповідну інтерпретацію.

Антитеза чоловік - жінка модифікується в антитезу янгол - біс, де першим, звісно ж, виступає чоловік, хоч і він не без гріха, бо репрезентує плем’я, «схильне не так до роботи, як до дудання (себто веселого дозвілля) й чаркування», а ще до слабкості на жіночі загравання - тут письменник беззастережно віддає пальму першості племені жіночому, бо саме жінка у нього завжди «ніби згусток вечора чи образ майбутньої ночі», не лише призвідець, а й невидимий творець того «срібного молока» ночі із головою змія-спокусника. У цьому молоці виброджують, аби зрештою подолати усі перепони, людські почуття, бо «коханню, дяче, й Бог не противник». У тому срібному запаморочливому молоці і в’язне людина у постійному герці розумної душі й гріховного тіла, що їх ані людству загалом, ані письменникові зокрема ще не вдалося примирити, хоч скільки б стріл не летіло з його текстів у бік жінок, які неодмінно водяться з чортом («а бувають, виявляється, ще й такі, що біля неї по десять чортів сидить, та ще й на дванадцять сідал гуляють!»).

І хоча героя «Срібного молока» жінки наче й не вабили, усі ж «нещастя його витікали таки з жіночої кринички» - жіноча підступність потверджується автором із усією переконаністю численних судових розглядів, які завжди закінчуються для сільського дяка-зальотника черговою бідою - аж до перетворення на чергового вовкулаку.

Та залишмо феміністичні «випади» з усім їхнім літературознавчим інструментарієм тим, хто володіє ним не згірше, ніж В. Шевчук прийомами магії, - здається, й без того зрозуміло, на «чийому боці» авторка цих рядків, ясна річ, не отримуючи особливого естетичного задоволення від усіх отих надмірних «чортячих аналогій».

«Чортячо-відьмацька» тема, що ввійшла в плоть і кров Шевчукової прози, не відпускає письменника, а тримає дедалі цупкіше, перетворивши магію на інструмент пізнання світу й творення художньої реальності. Саме вона й виявляє цікаву і, здається, ще не помічену «гендерно налаштованою» публікою прикметну особливість: здається, лиш у царині містики письменник залишає за жінками право бути рівними чоловікам. Шевчукові характерники, маючи «дар до сидження» та чарівництва, нічим не поступаються в силі й професійності його ж відьмам, і навпаки, останні не прагнуть понизити статус відунів, толерантно дотримуючись тендерної рівності.

Дедалі імпресіоністичніший (досить перелічити назви останніх творів «Сонце в тумані», «Тіні зникомі», «Темна музика сосен», «Срібне молоко»), дедалі містичніший, дедалі провокативніший, дедалі більше занепокоєний нерозгаданою «жіночою таємницею», В. Шевчук творить, по суті, одну величезну книгу про «доброносне й лихоносне» в людині (яке не є в нього чорно-білим, а лиш різною мірою добра та переступу), занурюється в людську природу, якої не змінити жодним позірним моралізаторством.

Головний герой «Срібного молока» Григорій Комарницький - «саме той, котрий створив пісню про бідаху комара, що оженився на мусі», він же одмінець, він же умілець випускати дим вухами та очима, він же потерпілий од численних жіночих підступів, він же волею автора вовкулака із семирічним «стажем», він же батько незнайденого сина, неприкаяний й неосідлий, відрізняється «розтривоженою печаллю» і, здається, тільки те й робить, що доводить своє амплуа мандрівного донжуана. Проте увесь його «хід від дійства до дійства» упродовж чотирьох актів барокової драми - то не лише варіації «на задану тему» трагікомічного звучання, а розгортання улюбленого письменником мотиву блудного сина, який, однак, вертає не до свого порога, бо не зумів ще його надбати, а до покинутого невідь-де сімені, оскільки кличе його таємничий голос батьківства, нагадуючи, що годі вже бути перекотиполем - ще одне потвердження Шевчукової апологетики рідного дому.

В. Шевчук, великий знавець бароко, здається, особливу насолоду отримує від формотворчої гри: він залюбки бавиться дитячими кубиками, щоб «вибудувати» барокову структуру тексту, «втиснути» його в задану форму - ті жанрові «перекидання» дисциплінують архітектоніку твору, потішаючи автора задуму, тим паче що словесна його гра таких «утисків» не знає - мова його плине вільно, без будь-яких озирань на чіткі мовні конструкції й стилістичні довершеності. Власне, той пласт барокової поетики, розкопуваний письменником углиб і вшир, з одного боку, розширює його творчі можливості, а з іншого - дещо водноманітнює стиль, приводячи до певної «впізнаваності» колізій та характерів.

І все ж «Срібне молоко» відмінне вже хоча б тим, що веде читача загадковою й вічно притягальною срібною дорогою, майстерно змальованою автором, якій не дібрати конкретного найменування: вона, як кажуть, або є, або її немає, як і сама любов, перед якою тьмяніють усі письменникові «вироки» жінкам-спокусницям.

А втім, навіщо мені довго водити вас місячно-молочними скрадливими стежками Шевчукового одмінця, неприкаяного у своїй самотності Григорія Комарницького, шукаючи розгадки найбільшої з таємниць, якщо можна звести все до двох сентенцій, зрештою виголошених письменником.

Перша (яку, як і авторову осторогу до жінок, підпирає, підстраховуючи його, ціле сонмище народних приказок та прислів’їв - метод «звинувачення», апробований і в інших Шевчукових творах) втілена у словах

покликаного на підмогу Торквато Тассо, за яким «Жінка веде до раю, а приводить до пекла». А втім, додамо, ще невідомо, хто кого «підпирає»: авторитет «колективної мудрості» Тассо чи навпаки. Й друга, перелицьована письменником із першої: «Жінка не завжди веде до раю, але завжди до пекла».

У такому «розсіченому колі» й обертається письменникова уява. А що коло, окреслене тут В. Шевчуком як таємниця стосунків між чоловіком і жінкою, ніколи не замкнеться, тож і кінця світу, чи апокаліпсису, ніколи не буде - незважаючи на всю «катастрофіальність» (де «катастрофа» - літературний термін на позначення останньої дії драми), містику та поетику жахів та метаморфоз. Бо світом таки править, і за В. Шевчуком теж, любов, таємницю якої читач разом із ним чи й подужає розгадати.

Але то все - інформація до роздумів дослідникам Шевчукової творчості, яким і справді (на заздрість іншим живим класикам) «несть числа», бо його проза надається до аналізу зусібіч, дозволяючи розвертати ракурс бачення на різні «градуси». А читачеві - своє робить. Тобто читати. І погоджуватися з автором чи не погоджуватися - то його особиста справа, бо Валерій Шевчук однаково залишиться Валерієм Шевчуком.

Тим паче, що поряд з однією своєю книгою, що розростається до десятків романів і повістей, залюбки бавлячись із нами (увага: ця гра на цілковитому «серйозі»!), В. Шевчук творить ще й міф свого імені. І попри всю очевидність авторства цього міфу, читацька громадськість той міф майже беззастережно сприймає, бо, власне, і виросла разом із ним (із міфом), звикнувши довіряти письменникові замовчуваному, яким В. Шевчук був раніше і яким не є тепер.



На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.