Українська література - статті та реферати

Герої та стереотипи в романі Василя Шкляра «Залишенець. Чорний Ворон»

Всі публікації щодо:

Свій останній роман, у якому переважають камерні бійки й масштабні батальні сцени, Василь Шкляр характеризує як результат тринадцятирічної не лише літературної, а й амбітної науково-дослідницької праці [7].

Сам письменник про свою роботу писав так: «Я не мав права легковажити такою темою, знав, що й без того матиму цілий легіон опонентів. Передбачав, що деякі прилизані критики, скалічені совіцькими стереотипами, звинуватять мене в ідеалізації повстанців-лісовиків, яких ще донедавна називали бандитами. ...Роман вийшов мовби й чисто художнім, але за кожною подією, за кожним бойовим епізодом, за портретними характеристиками героїв і навіть за любовними історіями тут стоїть його величність документ».

Ідеться про роман, виданий у двох видавництвах під різними назвами - «Чорний ворон» і «Залишенець». Він приніс авторові кілька літературних премій, був номінований на найпрестижнішу державну літературну премію ім. Тараса Шевченка й кількаразово перевиданий, він став об’єктом безпрецедентної читацької уваги. Ця увага дісталася роману не одразу після його появи у 2009 році, а лише у 2011 році, коли письменник у відкритому листі відмовився від Шевченківської премії, вимагаючи відставки міністра освіти та науки. Така заява спричинила викреслення «Чорного ворона» зі списку номінантів. Натомість, у відповідь на заклики Ю. Андруховича, Василеві Шкляру було вручено першу «Народну Шевченківську премію», зібрану коштом прихильників. Після скандальної відмови автора від премії думки критиків розділилися: одні звинувачували письменника у ксенофобії й навіть фашизмі, інші (їх була більшість) вбачали в «Чорному вороні» свідчення нового відродження української літератури.

В основу сюжету «Залишенця» покладено війну Холодноярської республіки - чотирирічного державного утворення, що стало осередком спротиву радянській владі на Лівобережній Україні. Під проводом різних отаманів холодноярські повстанці борються з більшовицькою армією. Головного героя роману, одного з останніх отаманів Холодного Яру, «залишенця» Чорного Ворона показано надзвичайно обдарованим військовим керівником, бійцем і месником, закоханим у таємничу жінку на ім’я Тіна. Крім вірних сподвижників, «залишенця» протягом роману супроводжують іще дві жінки - дівчина-воїн Дося Апілат і сліпа ворожка Євдося, яка підтримує його в тяжкі періоди боротьби, вдаючись до «народної магії». Вірним супутником героя з перших сторінок роману є старий птах - чорний ворон. Йому двісті років, він був свідком не однієї драматичної події в українській історії, він багато що бачить і про все «відає».

Ритмічно побудований сюжет розгортається в парадигмі традиціоналізму: події відбуваються на тлі катастрофи, спричиненої вторгненням у монолітний і моноетнічний український світ більшовиків, чужинців, людей, які відрізняються від української спільноти етнічно та соціально - мовою, звичками, способом життя. Гармонійним українським характерам протиставлені небезпечні й жахливі автономні утворення, що несуть пряму загрозу всьому українському своїми ворожими діями.

Поетиці історико-патріотичного роману зазвичай властива мінімальна різноманітність персонажів, типажі яких визначає той чи інший історичний конфлікт. Але в «Чорному вороні» ця тенденція сягає феноменальної схематичності. Разюча відмінність «кацапюг» від «корінного» етносу справляє враження, ніби перед нами не історичні персоналії, а фентезійні расово- культурні типи - орки і люди. Орки є істотами радше природними, аніж етнокультурними. При цьому культурні відмінності набувають значення стійких природних якостей, і співчуття до «чужого» стає неможливим...

У романі всі дійові особи ієрархічно шикуються за кількома базовими ознаками: свій/чужий, вірний/зрадник, чоловік/жінка, вірна дружина/ молода жінка, що вперше закохалася/незаймана/жінка-воїн. За коротким описом одразу впізнається той чи інший типаж. Більшість жінок у романі Шкляра, наприклад, переживають зґвалтування (Тіна, ігуменя Єпистимія в Мотринському монастирі) чи перебувають під його безпосередньою за

грозою. Гендерні ролі в романі майже хрестоматійно розподілено: нація гендерно визначається як жіноче начало, як мати, а держава - як чоловіче. Тим часом суб’єкти зовнішньої сексуальної активності виводяться з-під захисту і мають бути покарані. Саме така доля спіткала необачного красеня Куземка, молодшого брата хорунжого Вовкулаки, який закохався в чекістку та єврейку Цілю Борух.

Еталон жіночності, вірна своєму обов’язку непорочна жінка - дочка/ дружина/мати (Тіна, Дося, інші супутниці отаманів) протиставляється таким персонажам, як некерована й розпусна Ціля Борух, що порушує національні межі та вступає в сексуальні зв’язки з представниками інших етнічних спільнот. Зовсім іншим є жіночий характер сліпої знахарки Євдосі, яка допомагає Чорному Ворону. Вона не може бути матір’ю чи дружиною, вона принципово асексуальна, але натомість є носієм таємного знання й національної вірності, що визначає її причетність до ідеї жінки - як нації. Такі гендерні та національні нерівності відтворюють дискримінаційні сюжетні ходи.

Чужинське викликає монотонно одноманітні емоції: гнів, відразу та презирство. Діаметрально протилежні почуття має пробуджувати в читача ключовий персонаж роману - отаман Чорний Ворон, так само, як і колишній офіцер царської армії Чорновус, що стає взірцем особливого типажу - суто українського державницького характеру з партизансько-розбійницькими відтінками. Риси Чорновуса засвідчують правильність світоладу, влаштованого на засадах військової ієрархії (рішучість, сувора дисципліна, контроль). У значною мірою міфологізованій історії Василь Шкляр витворює власну художню антропологію, де Чорний Ворон знаменує собою позитивний полюс, орієнтир для морального вибору та характерологічний фундамент ідеологічної структури роману. Провідне місце Чорного Ворона в цій ієрархії обумовлене багатьма факторами, серед яких уже згадувана жертовність, цілковита відданість цінностям визвольного руху. Цей персонаж утілює ідею остаточної належності до етнічного цілого. Саме такі, як він, можуть стати опорою для воєнізованого суспільства, зображеного в романі.

І якщо максимальна відданість «своїй» колективності очолює етичну ієрархію роману, то на останньому місці опиняється крайня чужість, зрадливість і егоїстичний індивідуалізм. Носіями такої граничної негативності стають персонажі на зразок чекіста Яші Гальперовича. У романі є епізод, коли необачного Гальперовича разом із чотирма підлеглими захоплює загін Чорного Ворона. Коли стає зрозуміло, що на них чекає «справедлива» розправа, Гальперович починає діяти в межах типової соціально-ідеологічної парадигми зрадника, пропонуючи свою допомогу в обмін на життя («Маіх папутчікав слєдуєт нємєдленно ліквідіровать. Таґда я, как начальнік уєзднаво ББ, смаґу вам пріґадітся»). Після цих промовистих сцен ми бачимо, що зрада не врятувала Гальперовича, його прив’язали до берези та відпустили дерево.

Тут подано стереотипний образ чоловіка-єврея, який походить із хрестоматійних творів української та російської класики ХІХ ст. (Гоголь, пізній Достоєвський, Турґєнєв). Це карикатурний злочинець, грубий матеріаліст, цинік, «перевертень», який неминуче викликає огиду, а його ментальні й фізичні характеристики виправдовують подальші дії повстанців. Тут ми можемо простежити аналогічну репрезентацію міфічного «жида», де кожна його риса відіграє свою символічну роль, стає ідеологічним камуфляжем, потрібним для виправдання подальшого насильства.

«Чорний ворон» відповідає всім аксіомам консервативно-патріотичного твору з мелодраматичними елементами й намаганнями вибудувати «український характер» і сучасну ідеологію «землі та крові». Такий жанр українського історичного роману з патріотичними акцентами почав набирати сили ще з середини 1990 років, коли на книжкових полицях, окрім нових книжок таких авторів, як О. Пахучий, О. Гуцуляк, Д. Міщенко, з’явилися забуті чи заборонені за радянських часів твори М. Вінграновського, Ю. Мушкетика, О. Лупія та інших. Радянські історико-патріотичні романи 20-х і 30-х, потім 60-х років створювалися на замовлення влади, вони були явищем масово-пропагандистським і виконували відповідні мобілізаційні функції. Доволі схожі надії покладають і на сучасний історичний роман з його прозорою заідеологізованістю. З посиланням на його величність документ у просторі минулого виникають романтично-фантастичні й утопічні образи ідеальної спільноти, з якої могло б розвинутися те суспільство, на брак якого вказує патріотичний роман. Такий роман репрезентує один із багатьох проектів політичного теперішнього й майбутнього, екстрапольованих у міфологізовану минувшину.

Глибоко вторинний український історико-патріотичний роман Василя Шкляра створено ніби без державного замовлення. Однак він зачіпає болючі питання історії, самосвідомості й політики, завойовуючи своєю консервативністю не лише увагу масового читача (що закономірно), а й позитивні оцінки експертної спільноти. Роман «Залишенець. Чорний ворон», крім номінації на найпрестижнішу в Україні Шевченківську премію, здобув перемогу в конкурсі «Книга року 2009», Всеукраїнському рейтингу Костянтина Родика та премію «Айстра». На конкурсі «Ярославів вал» роману було віддано першість у номінації «Кращий історичний роман». Експертна увага до тексту такого зразка свідчить, на жаль, про востребуваність ксенофобських, расистських наголосів у суспільстві. Це свідчення перемоги маловтішної тенденції в політичному чи соціальному мисленні, але аж ніяк не подія в історії української літератури.



На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.