Українська література - статті та реферати

«Чорний Ворон» як ліки від синдрому набутого малоросійства

Всі публікації щодо:

Роман Василя Шкляра «Чорний Ворон» став знаковим явищем в українській літературі. Його рамки виходять далеко за межі художньої цінності. Цей роман є потужною ідеологічною зброєю, яка може вплинути на хвору колоніальну українську свідомість. Саме його унікальні властивості антибіотика, призначеного для лікування від хвороби малоросійства, викликають такі приступи люті у ворогів української незалежності та національного відродження.

Його роль тим більше вагома на фоні проблем з українською ідентичністю й псевдоелітою. Відсутність в Україні українського змісту та духу, його заміщення комплексом малоросійства та в підсумку низький рівень життя, соціальна та національна несправедливість - і є наслідком поширення цієї хвороби колоніально залежного народу.

«Чорний ворон» - знаковий твір у тому сенсі, що називає речі своїми іменами. При оцінці історичних подій, які відбувались на українських теренах на початку XX століття, немає зайвої толерантності, подвійності формулювань та обережності висловлювань. Окупанта і ворога України названо чітко й прямо. Так само як і ті риси українців, які не дозволили їм побудувати власної держави та забезпечити гідні умови життя.

Читаючи роман, можна побачити всі ті ознаки хвороби малороса-хохла, якою так наполегливо й старанно було інфіковане українське суспільство за сотні років панування чужих метрополій. Хоч ми зараз живемо в епоху незалежності, але вірус власної меншовартості, неповноцінності, пристосуванства, слабкості, нерішучості, продажності продовжує діяти.

Панування на українських землях Російської імперії та її різновиду у вигляді СРСР своїм наслідком мало специфічну атрофію історичної пам’яті та свідомості українця. Комплекс малоросійства насаджувався наполегливо й старанно. Було апробовано різноманітні форми впливу: від фізичного знищення борців за волю України до сприяння й заохочення появі зрадників. Активна колонізація, асиміляція та русифікація стали тими ефективними способами, які забезпечували стрімке поширення вірусу малороса-хохла на українських землях і не давали можливості створити власну незалежну державу.

Московська пропаганда любила самостійно визначати ворогів України та українців. Точніше, призначати правильних ворогів для своєї колонії. Вони, як правило, завжди за сумісництвом були й ворогами Росії. Ворогами й окупантами України на певному історичному проміжку могли бути литовці, поляки, турки, татари, австрійці, німці, війська Антанти, але ніколи - росіяни. Росіяни й Москва, як втокмачували слухняним малоросам, могли бути лише братнім народом, який визволяв українців від поневолення, простягав їм руку підтримки в найважчі часи. Та й в українців не могло бути більш одвічного вікового прагнення, ніж возз’єднання з Росією в одній державі.

Зрозуміло, що водночас замовчувалось те, як московські царі, а потім і імператори, підступно й наполегливо ліквідовували козацьку Україну. При цьому самодержці, як справжні сучасні злочинці, вдавались до фальсифікацій умов договорів із Гетьманщиною й порушували взяті на себе зобов’язання.

І яким тоді чином трактувати вперте бажання гостей із Півночі ліквідувати Українську державність на початку ХХ століття, проливаючи ріки крові на чужій їм землі? Також не зовсім зрозуміло, чи є влаштовані в XX столітті голодомори, репресії, депортації, нова хвиля русифікації, російської колонізації України - виявами «братньої любові»? На думку адекватної особистості - навряд чи.

Але малорос не здатний мислити незалежно. Для нього назвати Росію окупантом і загарбником України є чи не найбільшим смертним гріхом. І дарма, що мільйони, десятки мільйонів українців було фізично знищено за всі роки панування Московської імперії в Україні. Малороса це не дуже обходить, тому що він - продукт суспільно модифікований, з атрофованим почуттям національної свідомості.

Цю правду про соціотип малороса-хохла сором’язливо побоюються говорити деякі наші дуже інтелігентно-толерантні діячі. Адже ця правда і є єдиним засобом від хвороби малоросійства. Зрозуміло, що вона дуже невигідна для апологетів «Рускава міра». Бо зникнення духу малоросійства означатиме ментальне звільнення нації від колоніальної залежності, а з ним - і крах надій на відновлення імперії.

Незважаючи на майже столітню відстань відтворених подій - актуальність акцентів, поставлених у творі В. Шкляра, є універсальною для будь-якого народу, який хоче бути господарем у себе вдома, а не рабом у чужинців. Особа Чорного Ворона концентрує в собі всі риси волелюбної нації, здатної на реальний спротив загарбникам. У ньому немає рабської покірності, байдужості, зневіри, характерних для упокореного, ментально зломленого народу. Навпаки, дух свободи й адекватної реакції на дії непрошених окупантів засобами збройної боротьби покликаний показати, як би мали чинити ті нації, які хочуть бути вільними.

Українців століттями привчали до послуху. Непокірних і активних знищували. Їх оголошували ворогами народу, хоч насправді вони були ворогами для завойовників. Зрадників і «манкуртів-перевертнів» заохочували на офіційному рівні. Результатом стало те, що борців за волю України сприймають як злочинців. А ось прислужників окупаційного режиму возвеличують.

Роман «Чорний ворон» покликаний допомогти збагнути українцям, що комплексувати у своїй же країні користуватись українською мовою й автоматично переходити на російську, не є чимось нормальним. Тим більше, не є нормальністю зрада мові своїх предків. Це та річ, якої потрібно соромитись, а не хизуватись нею. Твір Василя Шкляра розкриває гірку правду про те, до чого призводить суспільна байдужість та принцип «моя хата скраю». «Чорний Ворон» цінний тим, що в ньому показано адекватну реакцію вільного народу на окупантів своєї країни та природне прагнення до свободи й незалежності. Автор без прикрас відтворює притаманні українському суспільству хвороби: яничарство, слабкість духу, егоїзм, невисокий рівень національної свідомості. Він також показує негативні риси українського народу, які не дозволили йому отримати перемогу. Це, наприклад, оспівана українська привітність та гостинність, надмірна толерантність і доброта, у тому числі до своїх завойовників. Чорний Ворон зі здивуванням і роздратуванням говорить про цю характерну рису українських селян - «готові самі піти з хати, аби догодити соввласті. Ця доброта і довірливість загубили наш край».

Отже, роман Василя Шкляра «Чорний Ворон» покликаний допомогти українцям усвідомити: боротьба проти окупантів, звідки б вони не прийшли, здорова агресія, а не рабська упокореність - не є чимось ненормальним. Навпаки, готовність нації до активних дій у відстоюванні своїх національних, економічних, культурних та інших прав, свідчить про її адекватність, здоровий дух, спроможність до побудови достойної держави.



На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.