Українська література - статті та реферати

Література «сентиментальної провінції»: сентименталізм та просвітницький реалізм як ідеологічні та естетичні домінанти

Всі публікації щодо:
Забужко Оксана

1.1. Суспільно-історичні передумови розвитку просвітницьких та сентименталістських тенденцій у колоніальній українській літературі.

За О. Борзенком, просвітницько-сентименталістські засади сприяли упорядкуванню стосунків з імперським центром, бо розмежовували «своє», «домашнє», «українське» та «чуже», імперське. Поєднання індивідуалізму та емоціоналізму з сентименталістською настановою на локалізацію та «інтимізацію» світу дозволило сформувати у літературній сфері привабливий образ «сентиментальної провінції», що виступала віртуальною територією автономного життя українського етносу.

До літературної творчості «провінцію» часто спонукала потреба відображення «свого», «містечкового» досвіду, бажання суперництва з імперською літературою, яка «не може написати так про нас». Потяг до автентичного, «свого» актуалізував дискурс простолюдина, але увага до простонародного знов-таки залишала українську культуру на провінційних теренах (так вигідніше було відмежовуватися від імперського — «ми менші, але інші»). Ідеологія провінції — ідеологія ізоляціоністська, консервативна, захисна. Тема простонародності згодом — у ІІ пол. ХІХ ст. ‑ ляже в основу народницької ідеології.

Провінційне середовище, консервативне та патріархальне, психологічно вразливе виявляло схильність до того, аби надавати великої ваги малому. На поч. ХІХ ст. сентименталістські тенденції виявляються в поглибленому психологізмі в зображенні інтимних почуттів героїв, у наявності в сюжеті любовного трикутника, у гіперболізації подробиць приватного життя героїв, зверненні до героя з соціальних низів з метою зображення його високих почуттів (творчість Г. Квітки-Основ’яненка, Л. Боровиковського, О. Шпигоцького, драматургія І. Котляревського, К. Тополі, Я. Кухаренка). Специфіка українського сентименталізму — у кореляції з просвітницьким реалізмом та преромантизмом.

Український сентименталізм трактують як окремий літературний період, позначений увагою до художнього віддзеркалення психоемоційного життя людини й етносу та як властивість національної ментальності й культури — так звану »українську емоціональність». Український сентименталізм має спільні ознаки з європейським сентименталізмом і з емоціональністю фольклору.

Увага до життя простолюдинів та ідеалізація їхньої «природної» моральності, не зіпсованої «цивілізацією» ‑ концепти руссоїзму, культивованого представниками «сентиментальної провінції». Руссоїзм тісно пов'язаний із засадами Просвітництва, що також ґрунтувався на ідеї пошуку морального ідеалу в простонародді. Об’єкт уваги просвітництва, що наснажує естетику просвітницького реалізму в літературі, — стосунки індивіда із суспільством, яке вмотивовує його діяльність, характер, визначає життєві пріоритети. Світоглядні засади просвітництва — раціоналізм, позитивізм, дидактизм, моралізаторство. Цінності — терпимість, працелюбство, моральна чистота, християнське благочестя, підпорядкування індивідуального загальному, патріархальність (повага до батьків, старших, культивування усталених звичаїв). Генетично пов'язаний із класицизмом, просвітницький реалізм разом із сентименталізмом та преромантизмом становив ідеологічну, естетичну парадигму, відповідну культурній, політичній колоніальній ситуації, що перетворювала українську літературу на маргінальний, «містечковий» «додаток» до імперської літератури, водночас уможливлювала її «виживання», її забезпечення духовних запитів провінційної еліти.

1.2. Драматургія І. Котляревського: просвітницькі та сентименталістькі домінанти.

У п'єсах «Наталка Полтавка» («опера малоросійська в 2-х действиях») та «Москаль-чарівник» (у першодруці — «український водевіль») (1819) домінують просвітительські традиції (театральне дійство націлене на виховання моральності, за характером ‑ міщанська драма з героєм із соціальних низів, зображені звичайні люди з їхніми щоденними клопотами й проблемами). П’єси ілюструють перевагу патріархальних цінностей, пропонують ідилічно-домашній образ провінційного світу (як велику родину), де закохані знаходять своє щастя, а негативні герої — перевиховуються. Підкреслено моральні переваги провінціалів (наприклад, Наталки Полтавки). Риси сентименталізму виявляються: у «Наталці Полтавці»: а) у природі конфлікту (право на вибір серця проти закону); б) у типології героя (поєднання любовного почуття та родинно-патріархального обов’язку); в) у психологізмі; у «Москалі-чарівнику»: а) у пошуку естетичного ідеалу серед «природних» людей — селян, протиставлених псевдоінтелігентним міщанам, б) в ідилічному зображенні села, в) у піднесенні ідеалу доброчесної почуттєвості. З руссоїзмом суголосне уславлення простої — «природної» — людини.

Драматургія І. Котляревського пов'язана з традиціями російської драматургії ХVIII ст., українського народного театру (вертепу), фольклору. зображені типові характери в соціально-історичному, побутовому контексті того часу. Композиція «Наталки Полтавки» вибудувана за принципом єдності місця, дії, часу. Конфлікт — соціально-побутовий. В образі головної героїні Наталки втілені найголовніші з погляду народної моралі позитивні якості: терпіння, працьовитість, повага до старших, почуття власної гідності. Вагому роль у розкритті характерів персонажів та ідейного змісту твору відіграє пісенний матеріал. В основі сюжету п'єси «Москаль-чарівник» покладено побутовий конфлікт (типовий для народних казок і пісень). Образи подружжя Тетяни і Михайла, працьовитих, чесних, на відміну від фольклорних творів такого змісту, змальовані позитивно. Їм протиставлений образ дрібного чиновника Финтика як уособлення моральних вад. Його розкаяння у фіналі виявляє просвітительсько-дидактичний характер твору.

1.3. Просвітницькі та сентименталістські засади прози Г. Квітки-Основ'яненка.

Григорій Федорович Квітка-Основ'яненко (1778 ‑ 1843) громадський, культурний діяч, видавець, російськомовний та україномовний прозаїк та драматург, основоположник жанру повісті на теренах нової української літератури. Світогляду Г. Квітки-Основ'яненка, що відбився в його прозі, властивий ідеал служіння (родинні традиції) в поєднанні з просвітительством та руссоїзмом, оптимізм, раціоналізм водночас з увагою до емоційної сфери, моралізаторство, підпорядковане виховним завданням; ідея загального добра як визначальний імператив у врегулюванні суспільного життя, віра у вроджену моральність людської натури; увага до життя простолюду з його природною етикою; естетизація народного побуту з його простотою, але яскравою обрядовістю, звідси ‑ і переконання в літературному потенціалі української мови.

У прозі Г. Квітки-Основ'яненка домінує просвітницький реалізм (ідея можливості поліпшення життєвих умов шляхом розумного перевлаштування суспільства й удосконалення людини вихованням, ідеалізація характерів людей з народу, які виявляються сильнішими за обставини, орієнтація на виховання моральних якостей, релігійності тощо). Письменницьке кредо Квітки-Основ'яненка ‑ писати так, щоб було «і звичайне, і ніжне, і розумне, і корисне». У своїй творчості він дотримувався принципу правдивості зображення життя як одного з основних засад просвітницької естетики. У прозі Г. Квітки-Основ'яненка виділяють два стильові вектори: бурлескно-реалістичний («Салдацький патрет» (1833), «Конотопська відьма» (1836) та ін.), де бурлескна стилістика представлена просторічною лексикою, зниженим зображенням серйозних реалій, комічними ситуаціями з народного життя, та сентиментально-реалістичний («Маруся» (1832), «Сердешна Оксана» (1838) та ін.), де сентименталістські елементи такі: акцентуація й гіперболізація переживань героїв, домінанта тужливого, меланхолійного настрою, поширена тема смерті або ін. життєвого випробування.

Показовими в стильовому аспекті є повісті Г. Квітки-Основ'яненка «Конотопська відьма» та «Маруся». Перший твір вирізняється своєрідністю композиції, сюжету, для якого характерне складне переплетення сюжетних ліній, реальних та фантастичних подій. Засобами сатиричного зображення козацької верхівки, недосконалих суспільних відносин у творі є: пряма авторська характеристика (типу сотник «не мав дев'ятої клепки» в голові), самохарактеристика («я нічого письменного не розжую, хоч і у школі вчився»), гротескові ситуації (сцени писаря з хворостиною, сотника з рацеєю-промовою під час сватання), бурлескний стиль художньої мови («.. задравши догори голову, рот роззявив, аж горлянку видно, очі вилупив та руками знай розмахує...»), анафора («Сумний і невеселий…»), що не в'яжеться з описаними подіями і виявляє іронічне ставлення до описаного, прізвища-характеристики (наприклад, Забрьоха). Просвітницька спрямованість твору оприявнюється в епілозі, де автор пояснює причини невдач сотника, старшинської верхівки (бо вони не дотримувалися наказів керівництва, а вдавалися до ворожіння).

Елементи сентименталістської поетики повісті «Маруся»: перевага зображення почуттів (закоханість Марусі, горе Василя тощо), емоційне напруження, меланхолійне світовідчуття, домінування зменшувально-пестливих граматичних форм. Сентименталістські тенденції виявляються в ідеалізації образу Марусі: як її зовнішності, так і її душевних якостей, учинків, думок, тобто презентація її образу як морально-етичного ідеалу, віднайденого серед народу.

У російськомовній прозі Квітки-Основ’яненка («Приезжий из столицы, или Суматоха в уездном городе» (1827, опубл. 1840), «Дворянские выборы» (1828), «Турецкая шаль» (1829), «Шельменко — волостной писарь» (1829) та ін.) у традиціях російської просвітницької сатири XVIII ст. висміюється обмеженість, неуцтво провінційного панства, беззаконня, службові зловживання, порушується питання про тяжке становище селян-кріпаків.

Вагомі творчі здобутки Г. Квітки-Основ’яненка ‑ у розширенні тематичних горизонтів української драматургії («Сватання на Гончарівці» (1835), «Шельменко-денщик» (1838) та ін.).

Список рекомендованої літератури

Історія української літератури ХІХ ст. [Текст]: підручник у 2 кн. / за ред. акад. М. Жулинського. Кн.1. — К.: Либідь, 2005. — С. 64 — 88, 142 ‑ 179.

Історія української літератури ХІХ ст. [Текст]: навч. посіб. у 3 кн. / за ред. М. Т. Яценка. Кн. 1. — К.: Либідь, 1995. — С. 68 — 91, 152 ‑ 188.

Історія української літератури та літературно-критичної думки першої половини ХІХ ст. [Текст]: підручник / за ред. О. А. Галича. — К.: Центр навч. л-ри, 2006. — С. 97 ‑ 133.

Білецький, О. Українська проза першої половини ХІХ ст. [Текст]: зібр. пр. у 5 т. / О. І. Білецький; Акад. наук Української РСР. ‑ К.: Наук. думка, 1965 ‑ 1966. ‑ Т.2. — С.148 ‑ 164.

Калениченко, Н. Українська література ХIХ ст. [Напрями, течії] [Текст] / Н.Л. Калениченко ‑ К.: Наук. думка, 1977. — 315 с.

Гончар, О. Просвітительський реалізм в українській літературі: жанри та стилі [Текст] / О. І. Гончар. — К.: Наук. думка, 1980. — 175 с.

Гончар, О. Григорій Квітка-Основ'яненко: життя і творчість [Текст]/ О. І. Гончар. ‑ К.: Наук. думка, 1969. ‑ 364с.

Зубков, С. Григорій Квітка-Основ’яненко: життя і творчість [Текст] / С. Зубков. — К.: Дніпро, 1978. — 368 с.

Єфремов, С. Квітка [Текст] / Єфремов С.О. // Історія українського письменства. — К.: Femina, 1995. — С. 328 — 340.

Турчин, М. Філософська повість на Україні: про творчість Г. Квітки-Основ'яненка [Текст] / М. Турчин // Дивослово. — 1993. — № 11.

Задорожна, Л. Філософський концепт «Салдацького патрету» Г. Квітки-Основ'яненка [Текст] / Л. Задорожна // Українська мова та література. — 1998. ‑ №18. — С.1 ‑ 3.

Борзенко, О. Сентиментальна «провінція» (Нова українська література на етапі становлення). — Харків, 2006.

Вільна, Я. Історико-літературний феномен критичної інтерпретації творчості Г.Квітки-Основ'яненка. — К., 2005.

Нахлік, Є. Українська романтична проза 20 — 60-х років ХІХ ст. — К.: Наукова думка, 1988. — 320 с.

NB

Водевіль — легка комедійна, переважно одноактна п'єса з анекдотичним сюжетом, динамічними діалогами, пісенними, танцювальними епізодами.

Просвітництводоба в історії європейської культури (кінець ХVII — ХVIII ст.), для якої характерна увага до інтелектуально-філософського, культурного аспектів життя людини, критика суспільного ладу, віра в можливості інтелекту людини, прагнення до встановлення справедливого суспільного устрою.

Сентименталізм — (з фр. «почуття», «чуттєвість», «чутливість») ‑ напрям (стильова тенденція) у європейській літературі ІІ половини ХVIII ст. — початку ХІХ ст., що з’явився як альтернатива просвітницькому реалізму й утверджував чуттєву, ірраціональну стихію в художній творчості на противагу класицистичному раціоналізму. Сентименталістський стиль передбачає загострену почуттєвість, меланхолійність, заглиблення в людську психологію, осмислення теми смерті.

Соціально-побутовий конфлікт — зіткнення інтересів різних соціальних груп або їх окремих представників, що залишаються за масштабністю своєї проблематики в межах побутової сфери.



На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.