Ігри в які можна грати та заробляти крипту не вкладаючи власні кошти
Можешь майнити крипту навіть з телефону. Заходь швидше поки активація майнера безкоштовна
Українська література - статті та реферати
Україноцентрична проза М. Гоголя: преромантичні координати
Всі публікації щодо:
Гоголь Микола
1.1. Синдром «дводушшя» М. Гоголя.
Віхи життя Миколи Васильовича Гоголя (1809 ‑ 1852): навчання в Ніжинській гімназії, любов до театру, письменницькі амбіції в Петербурзі, туга за Україною, письменницька слава як драматурга та прозаїка, життя за кордоном, творча імпотенція. У 1831 ‑ 1832 роках, рятуючись від туги за Україною, стимульований «модою» на Українську екзотику, пише російською мовою малу прозу, видану в збірці «Вечера на хуторе близ Диканьки». М Гоголь захоплюється збиранням фольклору (студія «О малоросійських песнях»). Захоплення старовиною допомогло в написанні «Тараса Бульби». Водночас Гоголь працює над книгами «Арабески» («Невский проспект», «Портрет», «Записки сумасшедшего»), де в центрі не українська, а російська дійсність. Виходить збірка «Миргород» (1835). У 1835 році почав працювати над романом «Мертвые души». У 1836 році були надруковані також твори «Нос», «Коляска». З 2-ї половини 1830-х років подальший розвиток таланту Гоголя пов'язаний з драматургією (соціальна комедія «Ревізор» (1836)). Популярною в гоголезнавстві є тема роз’єднаності його душі (М. Євшан, С. Єфремов, Є. Маланюк та ін): український менталітет, виражений у манері мислення, письма, поєднувався з його світоглядними проімперськими пріоритетами та амбіціями, провокуючи психічну «роздвоєність», депресивно-невростичні «зриви», зрештою, нівеляцію таланту.
1.2. Україна в прозі М. Гоголя.
П. Филипович: Гоголева проукраїнська проблематика складається з питань: 1) український елемент у творах; 2) вплив М. Гоголя на розвиток українського письменства.
У проукраїнській прозі вимальовується центральний образ України — казково-екзотичний, ідеалізований. Але в такий спосіб М. Гоголь підсилив інтерес читацької публіки до України. Складовими цього макрообразу є:
‑ український простір (Диканька, Миргород) (автобіографічність простору підкреслює а) ностальгію; б) провінціалістську традицію (як, наприклад, і в п’єсі «Наталка Полтавка» І. Котляревського;
‑ герої-українці (селяни, дяк диканської церкви Хома Григорович, сотник, панночка тощо; вони зображені стереотипно (парубок, дівчина, сварлива мачуха), часто згідно з традиціями вертепу (чорт, циган, відьма), часом у відповідності до народній демонологічних уявлень (запорожець-характерник Пузатий Пацюк, Басаврюк (Вечір проти Івана Купала), Чаклун («Страшна помста»); пани («Іван Федорович Шпонька»); водночас типізовані герої М. Гоголя наділені багатим психічним життям, що зумовлює їхню індивідуалізацію);
‑ українська природа (наприклад, опис спекотного дня: «Який чарівний, який розкішний літній день у Малоросії!...» («Сорочинський ярмарок»)) зображена або ідилічно, або містично-жаско («Страшна помста»), що зумовлює її чарівність, легендарність, отже, нереальність (але не нереалістичність!);
‑ український побут, звичаї (наприклад, у «Сорочинському ярмарку» зображено ярмарковий побут; гуляння на весілля — «Ніч на Івана Купала» тощо), але без зловживання етнографічними деталями, матеріальна сторона українського життя подана як гармонійна, позбавлена нестатків;
‑ український фольклор — прислів’я, уривки з пісень (наприклад, як епіграфи в «Сорочинському ярмарку»);
‑ українське минуле: у «Вечорах…» козацька культура стереотипізується (наприклад, в образах колишніх запорожців-характерників (Пацюка, Басаврюка), у соціальний станах — сотник, полковник, осавул — від Гетьманщини; називання чоловіків — козаче і вживання відповідного означення), зображується під провінціальним кутом (в епізоді аудієнції запорожців і Вакули в Катерини ІІ («Ніч перед Різдвом»), але окрім цього епізоду, про колоніальність України не згадується, історична ситуація подана як даність, без будь-якої оцінки; у повісті «Тараса Бульба» історичне минуле ‑ у центрі оповіді, але традиції зображення Запорозької січі, її традицій, звитяжних битв проти поляків подано без прив’язки до ганебної історичної ситуації початку ХІХ ст.
Вплив М. Гоголя на розвиток українського письменства:
‑ вітчизняного романтизму: а) увагою до історії («Тарас Бульба» на розвиток романтичного історизму А. Метлинського, Є.Гребінки, Т. Шевченка, історичної прози та драматургії (П. Куліша, М. Костомарова) тощо); б) фантастичним, демонічним наративом (ранні балади Т.Шевченка, окремі балади М. Костомарова); в) психологізмом (на лірику Т. Шевченка, на прозу Марка Вовчка);
‑ у його творчості актуалізовано мотиви: а) двох різних братів, синовбивства (поезія Т. Шевченка); б) злочину і кари («Вечір проти Івана Купала» ‑ «Павло Чорнокрил» Марка Вовчка); в) злої матері і ненависті до дочки («Майська ніч, або Утоплена» ‑ балада «Утоплена» Т. Шевченка);
‑ його творчість становить інтертекстуальну базу для: «Салдацького патрету» Г. Квітки-Основ’яненка (опис ярмарку); роману «Чайковський» Є. Гребінки (образ Запорізької Січі) тощо.
Творчість М. Гоголя не вплинула однак на українську літературу так плідно, як на російську.
1.3. Стильові особливості збірки «Вечера на хуторе близ Диканьки» виявляються в:
‑ домінанті преромантизму: сентиментально-романтичне зображення українства (дівчат-красунь, завзятих парубків з романтично-історичним флером, ідилічної (стереотипної) природи) казково-містичне, легендарне тло, фольклорна стихія, домінування побутової проблематики — інтимно-матрімоніальних тем);
‑ належності до «сентиментальної провінції»: збірка написана в столиці на ностальгічних настроях, тому в ній витворено ідеалізований український світ-мрія, світ-казка, не протиставлений імперському. Однак провінціальність письма (швидше зімітована як данина традиції) виявляється в: 1) псевдонімі «Пасічник Рудий Панько», що вказує на простолюдина; 2) у локалізації оповіді місциною Диканьки і Сорочинцями; 3) у представленні місцевого як усім відомого (наприклад опис Хоми Григоровича, дяка диканської церкви); 4) у гіперболізації і піднесенні свого місцевого — ночі в Малоросії, її природи; 5) у передмовах, які і пояснюють задум, і артикулюють хуторянськість автора; 6) у ніжній залюбленості у своє, містечкове, поетизації природності, простоти народного життя (не-цивілізованості), «варварства» (Вакула в Петербурзі), централізація маргінального (тема шлюбу та любовних взаємин);
‑ метаоповіді (оповіді в оповіді): наприклад, оповідач «Рудий Панько» переказує легенди й бувальщини, розповіді Хоми Григоровича тощо. Функції метаоповіді: ефект нереальності того, про що оповідається, виправдання недостовірності; підкреслення народної, уснопоетичної природи тексту; семантична багатоплощинність тексту — часопросторова поліфонія — втілення «магічної функції» літератури — вибудовування паралельних світів;
‑ психологізм: почуття передбачувані, але опис їх підкреслено експресивний, надзвичайно майстерний (наприклад, переживання після скоєння злочину Петра з «Вечора проти Івана Купала»; зовнішніми засоби психологічного зображення виписані паранормальні психічні стани;
‑ інтертекстуальність як запозичення з:
1) фольклору: а) пісень (образи парубків та дівчат нагадують народнопісенні прототипи, а їх розмови ‑ пісенні діалоги (наприклад, в оповіданні «Майська ніч»), рядки з народних пісень стали епіграфами до розділів «Сорочинського ярмарку»); б) казок та легенд (мотиви продажу душі чортові, шукання папороті та скарбів, мачуха-відьма та русалка-втоплена, влада чарівника над людською душею); в) вертепу, інтерлюдій зі шкільних драм (образи гультяя-запорожця, смішного чорта, пройдисвіта-цигана, сварливої баби, простака-селянина, застосовує композиційні прийоми вертепу: виводить героїв парами: комічні чергуються з парами закоханими («Сорочинський ярмарок»); прийоми комічного: лайка, стусани, падіння.
2) української провінційної літератури: а) І. Котляревський (образ Енея ‑ образ Голопупенка з «Сорочинського ярмарку»; б) В. Гоголь на рівні комедійної фабули, образу дяка Хоми Григоровича; 3) П. Гулак-Артемовський (з його «Пана та собаки» взято епіграфи до «Сорочинського ярмарку», імена героїв, образ чорта («Твардовський» ‑ «Ніч перед Різдвом»).
‑ фантастика: особливо яскраво в «Страшній помсті» ‑ романтична, «трагічна фантастика» (В. Державин). У «Вечорі проти Івана Купала» «трагічна фантастика» нівелюється комічним епілогом.
1.4. Повість «Тарас Бульба»: стильові параметри.
Повість опублікована в збірнику «Миргород» (1835). У 1839 році додано розділи про історію та побут козацтва та запорізького війська) (друга редакція опубл. 1842). Преромантичні домінанти:
‑ романтичний історизм;
‑ фольклоризована оповідь — стильова імітація билин (що вмотивовує етнонім «руський» на позначення українського);
‑ увага до запорозького побуту і традицій.
Центральний збірний образ ‑ запорожці як воїни-месники, типізованим і водночас індивідуалізованим є головний герой — Тарас Бульба, який презентує стихію козацтва, та його — схожі звитягою, але різні за життєвим покликанням сини Остап та Андрій. Вони уособлюють а) ментальну дуальність українців як воїнів та ніжних «ліриків»; б) трагічну долю Запорізького братства, історичній перспективі якого «загрожують» відчайдушна звитяга, де смерть — є честь, та спокуса розкішшю «культурного світу». Смерть обох братів символічно втілює цю ідею.
Список рекомендованої літератури
Барабаш, Ю. Вибрані студії. Сковорода. Гоголь. Шевченко. — К., 2006.
Звиняцковский, В. Николай Гоголь. Тайны Национальной души. — К., 1994.
Карташова, И. Гоголь и романтизм. — М., 1975.
Крутікова, Н. Гоголь та українська література (30-80-ті ХІХ ст.). ‑ К.,1957.
Луцький, Ю. Між Гоголем і Шевченком. — К., 1998.
Луцький, Ю. Страдництво Миколи Гоголя, знаного також як Ніколай Гоголь. — К., 2002.
Маланюк, Є. Гоголь — Гоголь // Маланюк Є. Книга спостережень. Статті про літературу. — К., 1997.
Манн, Ю. Поэтика Гоголя. Вариации к теме. — М., 1996.
Михед, П. Пізній Гоголь і бароко: українсько-російський контекст. — Ніжин, 2002.
Сорочинський ярмарок на Невському проспекті: Українська рецепція Гоголя / Упоряд. В.Агеєва. — К.: Факт, 2003. — 352с.
Сверстюк, Є. Наш великий Гоголь // Літературна Україна. — 2009. — 02.04. — С. 1.
Наєнко, М. «Він — наш, він не їхній…» (Роздуми про Гоголя і літературну сучасність) // Літературна Україна. — 2009. — 02.04.
Горлач, Л. Мій Гоголь // Літературна Україна. — 2009. — 02.04. — С. 1.
NB
Інтертекстуальність — принцип побудови тексту, оснований на різних типах зв’язку з іншими, написаними раніше текстами (претекстами).
Романтичний історизм — художньо-естетична настанова на відтворення атмосфери минулої історичної епохи без хронологічної достовірності, з вимишленими подіями та героями, часто ідеалізованими.
Преромантизм — сукупність ідейно-стильових тенденцій у європейському письменстві ІІ пол. ХVIII ‑ поч. ХІХ ст., які не поривали з сентименталізмом, абсолютизуючи емоційні переживання, але ставили під сумнів притаманні класицизму логоцентризм та раціоналізм, підготовляючи тим самим появу романтизму.
