Українська література - статті та реферати

Становлення, розвиток, естетичні засади романтизму в українській літературі І пол. ХІХ ст. Жанр балади в українському романтизмі

1.1. Українській романтизм у контексті західноєвропейської традиції.

Формування романтизму як художнього напряму пов'язане із запереченням ідеології Просвітництва, класицистичних культурних канонів з їх суворою регламентацією, раціоналізмом. Передумови становлення романтизму в Західній Європі: криза буржуазних відносин, поширення німецької ідеалістичної філософії, гуманізму Ж.-Ж. Руссо. Романтизму західноєвропейського зразка як художньому напряму властиві: утвердження самоцінності людської індивідуальності, концепція універсального буття, у центрі якого перебуває природа як осереддя міфологічної сфери, інтерес до історії, символізація як основний принцип художнього узагальнення, захоплення усною народною творчістю (що, у свою чергу, зумовлює поширення жанрів балади, казки, легенди), примат національної ідеї. Романтичний герой уникає соціальних та національних зв'язків, перебуває на межі реальності та ідеального світу, отже, стає незрозумілим для оточення, унаслідок чого його психічними домінантами стають самотність, туга. Пошуки ідеалу перетворюють його на вічного мандрівника, протиставляють світу (адже в ньому відсутній його ідеал), часом навіть Богу (який допускає недосконалість), що іноді зумовлює демонічний характер героя. Його поразка в боротьбі за власні ідеали зумовлює трагічний пафос твору. Естетика західноєвропейського романтизму, отже, ґрунтується на поетизації минулого, зв'язку з фольклором, ідеї «двосвіття», мотиві «світового суму», фантастиці.

В українській літературі романтичні тенденції активізуються наприкінці 20 — поч. 30-х рр. ХІХ ст. Вони засновані на сентименталістських та барокових традиціях, що оформилися в преромантичну течію (історіографічний, фольклористичний різновиди). В українській культурі преромантизм як ідея всезагальної гармонії з культом «природного» життя, «серця» виявляється у творчості Г. Сковороди. Специфічні риси української моделі романтизму: засвоєння (а не заперечення) просвітительської естетики (з ідеалізацією патріархальних відносин та наявністю релігійної свідомості), зосередження уваги на проблемі літературної мови, орієнтація на народну поезію як ідейно-естетичну основу нової літератури, домінування національно-історичної тематики,. Український романтичний герой перебуває в гармонії з природою, усвідомлює зв'язок своєї долі з долею народу; «світова туга» набуває в нього характеру національної туги за минулою славою України, мотиви самотності та фатуму трансформуються в мотиви відповідно «сирітства» та недолі. Стрижнем українського романтизму стала ідея народу. «Точкою відліку» вітчизняного романтизму вважають вихід у світ балад П. Гулака-Артемовського в 1827 р.

Виділяють такі тематично-стильові течії в українському романтизмі: фольклорно-побутова, фольклорно-історична, громадянська, психологічно-особистісна, універсальна. Періоди («хвилі») українського романтизму: 1) кінець 20 — початок 30-х років ХІХ ст. (харківський гурток «любителів народної словесності»); 2) 30 — 40-ві роки (творчість О. Шпигоцького, Л. Боровиковського, А. Метлинського, М. Костомарова, Т. Шевченка, М. Шашкевича та ін.); 3) 40 — 50 -ті роки (лірика О. Корсуна, М. Петренка, Я. Щоголева).

В Україні існували романтичні школи:

1) Харківська школа романтиків. Наприкінці 20 — початку 30-х років ХІХ ст. у Харківському університеті виникає гурток «любителів народної словесності» на чолі з І. Срезневським, до якого входили І. Розковшенко, О. Шпигоцький та ін. Традиції, закладені харківськими романтиками, були продовжені А. Метлинським, М. Костомаровим, Т. Шевченком, О. Корсуном, М. Петренком, Я. Щоголевим.

2) Західноукраїнська школа романтиків. Об'єднання митців «Руська трійця» (утворене у Львові в 1833 р.): М. Шашкевич, І. Вагилевич, Я. Головацький (у 1837 р. ними виданий альманах «Русалка Дністрова») та їх послідовники М. Устиянович, А. Могильницький, М. Мох, Л. Данькевич, Г. Бондар, О. Духнович та ін.

3) Київська школа романтиків. Формується з 1834 р. у зв'язку з концентрацією в столиці проукраїнських інтелектуальних сил (М. Костомаров, А. Метлинський, П. Куліш, Т. Шевченко). Результати її творчої діяльності відбиті в альманахах «Киевлянин» (1839, 1841), «Ластівка» (1841).

4) Петербурзька школа романтиків. Утворюється наприкінці 50-х років ХІХ ст. у Петербурзі зусиллями колишніх членів Кирило-Мефодіївського товариства П. Куліша, М. Костмарова, В. Білозерського, Т. Шевченка, які повернулися із заслань. Вони беруть участь у виданні журналу «Основа» у 1861 р.

1. 2. Жанр балади в українському романтизмі.

Фольклорний жанр балади активно використовується романтиками, бо корелює із засадами романтизму а) психологічною напруженістю сюжету; б) другорядністю соціального, але пріоритетністю психологічного конфлікту; в) фокусуванням сюжету на непересічній події; г) застосуванням елементів містики та фантастики (часто фольклорного характеру). За О. Єременко, балади класифікуються на: фольклорно-міфологічні («Брат з сестрою» М. Костомарова, «Лілея» Т. Шевченка), побутові (родинно-побутові (незгода в родині) («Утоплена» Т. Шевченка), соціально-побутові («Пан Шульпіка» М. Костомарова), особистісно-психологічні («Тополя» Т. Шевченка)), історичні (теми опришківства («Мадей» І. Вагилевича), козаччини (Л. Боровиковський), княжої доби («Ластівка» М. Костомарова)).

Перший зразок балади в літературі українського романтизму запропонував П. Гулак-Артемовський — «Твардовський» (1827) на сюжетному, образному, мовностилістичному рівнях є наслідуванням твору «Пані Твардовська» А. Міцкевича. В обох творах романтичні елементи поєднуються з бурлескними. Елементи моралізаторства у фіналі балади П. Гулака-Артемовского є виявом просвітницької естетики. У баладі Гулака-Артемовського «Рибалка» (1827) композиція, сюжет, пафос відповідають засадам жанру, запозичені з першоджерела — однойменної балади Гете, поєднані з народнопісенною поетикою, що виявляється на рівні тропіки, поетичної мови, лексики.

В україномовній баладній творчості Л. Боровиковського, що налічує 20 віршованих творів, написаних у період 1831 ‑ 1837 років, виділяють західноєвропейський (наприклад, «Маруся», що генетично пов’язана з «Ленорою» Бюргера (Німеччина)) та фольклорний вектори (наприклад, балада «Чарівниця»). Стильові риси балад Л. Боровиковського: фантастичний елемент, описи природи, акцентуація почуттів героїв, діють персонажі соціального історичного типу — гайдамаки, козаки, фольклорність (звернення до народної демонології, вірувань, обрядів, фольклорного сюжету нерозділеної любові, яка закінчиться смертю), відмова від бурлеску, гумористичні елементи («Ледащо»). У низці балад (наприклад, «Бандурист», «Козак») ліричне домінує над епічним, сюжет фактично зникає, що зближує баладу з ліричним віршем, «думкою».

У 1839 році вийшла збірка «Українські балади» Миколи Івановича Костомарова (1817 ‑ 1885), сюжети творів фольклорні (переспівні («Отруї», «Посланець» та ін.) та наслідувальні («Поцілунок», «Зірочка»)), сюжетні колізії не загострені, драматичний елемент яскраво не виражений, розповідь часто уповільнена, що наближує твори до віршованих оповідань («Щира правда», «Дід-пасічник», «Великодні ніч») або гумористичних віршів («Чорний кіт»). У баладах («Поцілунок», «Зірочка», «Великодня ніч», «Отруї», «Кінь», «Пан Шульпіка» та ін.) відчувається дидактизм, переважає побутова тематика (крім балади з елементом соціального конфлікту «Пан Шульпіка»), фантастичний елемент незначний, вагоме місце посідає психологічна характеристика героїв, загалом витримані традиції романтичного стилю.

Чимало шедеврів баладного жанру створено в ранній період творчості (1837 ‑ 1842) Тараса Григоровича Шевченка (1814 ‑ 1861) — «Причинна», «Тополя», «Утоплена», «Русалка». Їм властиві: романтизований образ героїні, яка переживає душевну драму, спричинену зовнішніми психологічними, соціальними, побутовими факторами (які й визначають тип конфлікту), зосередження уваги на психіці героїні, фокусація сюжету на незвичайній ситуації, драматична розв’язка, фантастичний елемент (перетворення, фольклорні демонічні образи), романтизований пейзаж (який віддзеркалює психічний стан героїні), ліризація оповіді внаслідок уведення авторських відступів, де подається оцінка подій (здебільшого без моралізаторства), висловлюється співчуття героїні.

Юрій-Осип Адальбертович Федькович (1834 ‑ 1888) ‑ поет, прозаїк і драматург, один з перших на Буковині (у ті часи — німецька територія) почав писати твори українською мовою. У 1862 р. у Львові виходить перша збірка «Поезії Йосифа Федьковича», яка складається з двох розділів — «Думи і співанки», де уміщено 48 ліричних віршів різної тематики, та «Балади і оповідання» з 10 творами епічного характеру («Добуш», «Юрій Гінда» та ін.). У баладній творчості переважає романтична поетика: оспівування легендарного українського минулого, фольклорні мотиви, героїчні та фантастичні елементи. Поетика балад Ю. Федьковича близька до фольклорної, динамізм оповіді та сюжетний розвиток забезпечують фольклоризовані діалоги. В основі сюжету — непересічна події, конфлікт переважно морально-етичний, відповідний народній моралі.

Поширення жанру балади в доробку Степана Васильовича Руданського (1834 ‑ 1873) зумовлене як романтичним світовідчуттям митця, так і його інтересом до фольклору. У баладах поета («Два трупи», «Хрест на горі», «Упир», «Тополя» та ін.) сюжет традиційний, тематика, образність, мовний стиль близькі до фольклорних. Часом зафіксовано соціальний конфлікт (особливо в баладах «петербурзького» періоду).

Список рекомендованої літератури

Історія української літератури ХІХ ст. [Текст]: навч. посіб. у 3 кн. / за ред. М. Т. Яценка. Кн. 1. — К.: Либідь, 1995. — С.137 — 151, 240 ‑ 312.

Історія української літератури ХІХ ст. [Текст]: підручник у 2 кн. / за ред. акад. М. Жулинського. Кн.1. — К.: Либідь, 2005. — С. 127 — 141; 230 ‑ 285..

Історія української літератури та літературно-критичної думки першої половини ХІХ ст. [Текст]: підручник / за ред. О. А. Галича. — К.: Центр навч. л-ри, 2006. — С.76 ‑ 81; 233 ‑ 239.

Кирилюк, Є. П. Український романтизм у типологічному зіставленні з літературами західно- і південнослов'янських народів (перша половина ХІХ ст.) [Текст] / Є. П. Кирилюк. ‑ К.: Наук. думка, 1973. — 32 с.

Волинський, П. К. Український романтизм у зв'язку з розвитком романтизму в слов'янських літературах [Текст] / П. К. Волинський // Волинський, П. К. З творчого доробку. Вибрані статті / П. К. Волинський. — К.: Дніпро, 1973. — 73 с.

Бовсунівська, Т. В. Феномен українського романтизму: Етногенез і теогенез [Текст] / Т. В. Бовсунівська. ‑ К.: Б. в., 1997. — 154 с.

Комаринець, Т. І. Ідейно-естетичні основи українського романтизму (Проблема національного й інтернаціонального) [Текст] / Т. І. Комаринець. — Л.: Вища шк., 1983 — 222 с.

Тетерина, Д. Романтизм — стиль української літератури [Текст] / Дарина Тетерина. — К.: Рада, 1997. — 251 с.

Наливайко, Д. Романтизм как эстетическая система [Текст] / Д. Наливайко // Вопросы литературы. — 1982. ‑ №11. — С.156 ‑ 194.

Українські поети-романтики [Текст]: поетич. твори / Акад. наук Української РСО; авт. передм. М. Т. Яценко. ‑ К.: Наук. думка, 1987. ‑ 592 с.

Айзеншток, І. Я. П. Гулак-Артемовський [Текст] // Гулак-Артемовський П. Твори / передм., упор. І. Я. Айзеншток. ‑ К.: Дніпро, 1970. — С. 5 — 45.

Нудьга, Г. А. Українська балада: (З теорії та історії жанру) [Текст] / Нудьга Григорій Антонович. ‑ К.: Дніпро, 1970. ‑ 258с.

Боровиковський, Л. І. Повне зібрання творів [Текст] / Л. І. Боровиковський / передм. С, А. Крижанівський, П. П. Ротач. ‑ К.: Наукова думка, 1967. — 279 с.

Франко, І. Я. Дещо про «Марусю» Л. Боровиковського та її основу [Текст] / Франко, Іван Якович // Зібр. тв. у 50 т. ‑ Т. 33 — К.: Наук. думка, 1982.

Ткачук, М. Поетика балад Левка Боровиковського [Текст] / М. Ткачук. — Т.: Збруч, 2000. — 145 с.

Єременко, О.Р. Метаморфози в українських баладах ХІХ ст. // Філологічні науки. Зб. наук. праць. — Суми, 1998. — С. 113-119.

Єременко, О.Р. Художнє моделювання історичного минулого України у баладах Л. Боровиковського // Наукові записки. Вип. 4. — Тернопіль, 1999. — С. 144 ‑ 152.

Єременко, О.Р. Міфологічні балади Миколи Костомарова // Наукові записки. Вип. 5. — Тернопіль, 1999. — С. 141 ‑ 148.

Єременко, О.Р. Образ-символ тополі у баладах Т.Шевченка // Шевченко і Поділля. Зб. наук. праць за матеріалами Всеукраїнської наукової конференції. — Кам’янець-Подільський, 1999. — С. 28 ‑ 34.

Вознюк, В. Довбуш очима Ю. Федьковича [Текст] / В. Вознюк // Українська мова та література. — 2001. ‑ Берез. (ч.12). — С.4.

Герасименко, В. Степан Руданський: життя і творчість [Текст] / В. Я. Герасименко; АН УРСР, Ін-т л-ри ім. Т. Г. Шевченка. ‑ К.: Наукова думка, 1985. ‑ 180 c. ‑ (Лiтературознавство)

Балада — гострофабульний ліро-епічний твір фантастичного, історично-героїчного або соціально-побутового змісту з драматичним сюжетом.

Романтизм — (з англ. «мальовничий, настроєвий, мрійливий») ‑ напрям у європейський та американський культурі та мистецтві кінця ХVIII ‑ І половини ХІХ ст. Естетиці романтизму, що була спрямована на заперечення класицистичних догм, передусім раціоналізму, властиві ідеалізм, історизм, апологія особистості, неприйняття буденності та звеличення «життя духу», культ почуттів, захоплення фольклором, інтерес до фантастики, екзотичних картин природи.