Українська література - статті та реферати

Проза Марка Вовчка в українському літературному дискурсі І пол. ХІХ ст.

Всі публікації щодо:
Вовчок Марко

1.1. Стильова характеристика малої прози.

Марко Вовчок (Марія Олександрівна Вілінська) (1834 — 1907) — піонерка жіночої прози в українській літературі (хоча й під чоловічим псевдонімом), виразниця ідей жіночої емансипації, громадська діячка, автор російськомовних романів із соціальною проблематикою та публіцистики. Дебютувала Марко Вовчок збіркою «Народні оповідання» (1857), написаною українською мовою в Немировський період її творчості. До збірки увійшло 11 оповідань, серед яких «Сестра», «Козачка», «Чумак», «Одарка», «Сон», «Панська воля», «Викуп» та ін., картина світу в яких однозначно пов’язана з Україною. Герої оповідань ‑ селяни, а частіше — селянки (для її творчості концептуальною є тема жіночої долі), поширені соціально-побутовий, родинно-побутовий, психологічний типи конфлікту, оповідь ведеться від першої особи згідно з традиціями української прози цього періоду, використані психологізм у зображенні персонажів, «фольклоризована» мова з широким використанням тропіки, різноманітних синтаксичних прийомів, властивих усному мовленню. Тематика «Народних оповідань» (збірок 1857 та 1862 р.) — тяжка доля жінки за умов кріпосницького ладу, безправність, підкреслена зображенням її волелюбності й усвідомленням власної гідності, родинні стосунки між людьми, осягнення глибин людської душі. Попри зображення життя й світогляду простолюду, використання оповідачкою маски простолюдинки мала проза Марка Вовчка суттєво відрізняється від творчості письменників сентиментально-просвітницької генерації, зокрема Г. Квітки-Основ’яненка, відсутністю моралізаторства, індивідуалізацією героїв, їхнім психологічним зображенням, складністю конфлікту, що дає підстави говорити про домінанту реалізму в її творчості.

1.2. Поетика україномовних повістей Марка Вовчка.

У повісті «Інститутка» (1858) соціально-реалістичний план оповіді ґрунтується на морально-етичній проблематиці. Дійові особи повісті чітко диференційовані за соціальним статусом (образи кріпосних Устини, Прокопа, Назара та інших є носіями високої народної моралі, протиставлені образам панів; уособленням моральних вад є образ панночки). Суттєвим для нового українського письменства є розроблений Марком Вовчком жанр психологічної повісті ( «Три долі», «Павло Чорнокрил») й оповідання («Не до пари»). У повісті «Три долі» розгортається перипетії нещасливого кохання й життя двох подруг, образи яких протиставлені в системі патріархатних уявлень: Маруся — сумирна, терпляча, ладна жертвувати собою задля чоловіка, Катря — волелюбна, пристрасна, ладна позбутися надії на жіноче щастя заради звільнення від чоловічої залежності (обирає чернецтво). Попри психологічні домінанти в зображенні характерів героїнь, їхня поведінка вмотивована більше ідеологічними настановами автора, ніж життєвою правдою. Повість «Павло Чорнокрил» ідейно перегукується з романом «Злочин і кара» Ф. Достоєвського, бо у фокусі — психологічний конфлікт головного героя, який зрадив і вбив свою дружину з любові до іншої, але мучиться своєю виною. Майстерним використанням засобів зовнішнього зображення психіки героя досягається достовірне відтворення плину його психічного життя, поступової душевної катастрофи, фактично божевілля.

У повісті «Кармелюк» та соціально-побутовій казці «Дев’ять братів і десята сестриця Галя» зображення психології героїв підпорядковується ідеї викриття соціальної несправедливості: безправні бідні робітники й селяни терплять утиски багатіїв. В обох творах проблема вирішується виходом героїв у соціальний маргінес (розбійництво), що зумовлює трагічний фінал. У повісті «Кармелюк» переважає фольклорно-романтична стихія (фабульно нагадує англійські балади про Робін Гуда), герой, який не бідний, переймається почуттям соціальної справедливості, у боротьбі за які жертвує свободою та особистим щастям. У казці брати-удовиченки самі зазнали цієї несправедливості, але їхня помста обертається проти них. Багато уваги у творах звернено на жіночі персонажі, хоча вони безпосередньо не беруть участь у розгортанні соціального конфлікту. Розповідач (не індивідуалізований) явно висвітлює події з їхнього рецепційного ракурсу. Мова творів перенасичена зменшувально-пестливими формами, властивими жіночому розмовному мовленню, що, як і загострена афектація, зумовлює сентиментальний ефект.

У зрілий період творчості М. Вілінська звертається до написання великої прози російською мовою («Живая душа», «В глуши», «Теплое гнездышко», «Жили да были три сестры»), активно займається перекладацькою діяльністю.

Список рекомендованої літератури

Історія української літератури ХІХ ст. [Текст]: навч. посіб. у 3 кн. / за ред. М. Т. Яценка. Кн. 2. — К.: Либідь, 1996. — С.209 ‑ 236.

Історія української літератури та літературно-критичної думки першої половини ХІХ ст. [Текст]: підручник / за ред. О. А. Галича. — К.: Центр навч. л-ри, 2006. — С.357 ‑ 370.

Марко Вовчок у критиці [Текст]: збірн. статей, рецензій , висловлювань. ‑ К.: Худож. лiт-ра, 1955. ‑ 338 с.

Марко Вовчок. Статті і дослідження [Текст]: збірн. наук. пр. / Акад. наук Української РСР, Ін-т літ-ри ім. Т.Г. Шевченка. ‑ К.: Наук. думка, 1985. ‑ 311 с.

Лобач-Жученко, Б. Б. Літопис життя і творчості Марка Вовчка [Текст] / Б. Б. Лобач-Жученко. ‑ К.: Дніпро, 1969. — 448 с.

Єфремов, С. О. Марко Вовчок: Школа Марка Вовчка [Текст] / Єфремов С.О. // Історія українського письменства. — К.: Femina, 1995. ‑ С. 403 — 408.

Засенко, О.Є. Марко Вовчок. Життя, творчість, місце в історії літератури [Текст]: литературный обзор / О. Є. Засенко. ‑ К.: Вид-во Акад. наук УРСР, 1964. ‑ 655 с.

Брандіс, Є.П. Марко Вовчок [Текст]: повість-дослідження / Є. П. Брандіс. ‑ К.: Дніпро, 1975. ‑ 368 с.

Зборовська, Н. В. Марко Вовчок як імітація творчості в українській психоісторії [Текст] / Ніла Зборовська // Код української літератури: проект психоісторії новітньої української літератури: монографія / Ніла Зборовська. ‑ К.: Академвидав, 2006. (Монограф). — С. 98 — 115.

Агеєва, В. Чоловічий псевдонім і жіноча незалежність (спроба гінокритики): (Специфіка жіночого письма у творчості Марка Вовчка) [Текст] / Агеєва В. // Магістеріум: Вип.4. Літературознавчі студії. ‑ К., 2000. ‑ С.31 ‑ 36.; Агеєва В. П. Жіночий простір: Феміністичний дискурс українського модернізму: Монографія / Віра Агеєва. — К.: Факт, 2003.

Паличко, С. Марко Вовчок // Павличко, С. Фемінізм: Зб. статей / Передм., упор. В.Агеєва / Соломія Павличко. — К.: Вид-во Соломії Павличко «Основи», 2002. — С. 79 — 90.

Дацюк, О. Дві біографії однієї письменниці: Марко Вовчок у художній літературі [Текст] // Слово і час. — 1998. ‑ №6. — С.11 ‑ 45.

Клочек, Г. Анатомія добра і зла: Повість Марка Вовчка «Інститутка» [Текст] // Українська мова та література. — 1998. — №19.

Нахлік Є. Українська романтична проза 20 — 60-х років ХІХ ст. — К.: Наукова думка, 1988. — 320 с.

NB

Жіноча проза — у феміністичних (гендерних) студіях умовна назва типу творчості та сукупності художніх прозових творів, які написані жінкою-автором із використанням специфічного типу жіночого письма, транслюють жіночу суб’єктивність, досвід, у яких можуть розгортатися ідеї емансипації, викриватися тиск патріархатної культури на жіноцтво

Психологічна повість — повість, де розгортається психологічний конфлікт, наявний високий ступінь психологізації героїв.

Реалізм — (з лат. «речовий», «дійсний») ‑ мистецький напрям ХІХ — ХХ ст., якому притаманне прагнення правдиво відтворити дійсність через типізацію властивих їй проявів, взаємин людини й середовища, вплив соціально-історичних обставин на формування особистості. Для реалізму характерні: об'єктивність, достовірність зображуваного, дотримання міметичного принципу (відтворення життя «у формах самого життя»), переорієнтація з минулого на сучасність, розуміння історії як поступу, віра в гуманістичні ідеали, конфліктність.



На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.