Українська література - статті та реферати

Романтично-реалістичні тенденції у творчості Пантелеймона Куліша

Всі публікації щодо:
Куліш Пантелеймон

1.1. Життєпис, громадянська позиція Пантелеймона Олександровича Куліша (1819 ‑ 1897).

Письменник, історик, фольклорист, етнограф, перекладач, організатор культурних сил, мислитель. Навчався в Новгород-Сіверській гімназії, потім педагогічна діяльність, навчання в Київському університеті. На цей час припадають перші проби пера («малоросійські оповідання» російською мовою, повість «Огненный змей», історичний роман «Михайло Чарнишенко, или Малороссия восемдесят лет назад», оповідання-ідилія «Орися», розпочинає роботу над «Чорною радою» та ін.). П. Куліш був запрошений до Петербурга на викладацьку роботу, якій перешкодила його участь у Кирило-Мефодіївському товаристві, згодом — арешт, три роки заслання в Тулі. П. Куліш запроваджує «кулішівку» (український фонетичний правопис), упорядковує українську читанку, розробляє «хутірську філософію», пише праці з історії України, етнографічну студію «Записки о Южной Руси», реакційну «Историю воссоединения Руси», збірки поезії. Патріот і борець за культурну Україну, її презентацію у світі, П. Куліш часто висловлював суперечливу позицію щодо шляхів культурного та національного відродження. Плідно реалізувався у творчості: історичні романи, оповідання, поезії, драматичні твори, переклади й переспіви.

1.2. Поетичний доробок П. Куліша

Представлений збірками «Україна» (1843), «Досвітки» (1862), «Хуторна поезія» (1882), «Дзвін» (1893). У поемі »Великі проводи» тема козацтва осмислена амбівалентно на тлі панорамного зображення тієї історичної епохи: поряд з романтичною ідеалізацією козацтва (особливо у збірці «Досвітки») наявні раціональні міркування про його анархічність, навіть шкідливість (збірка «Хуторна поезія»). Митець звертається до ліричних жанрів маніфесту, послання, оди, поеми. Ідейним надзавданням поезій Куліша є пробудження національної самосвідомості українців, піднесення ідей гуманізму, відродження національної культури та мови («До рідного народу» у зб. »Хуторна поезія»). Така його позиція часом поєднується у творах з апологією царизму. У збірці «Хутірна поезія» домінує заклик протидіяти насильницькій денаціоналізації. У вершинній збірці поета — «Дзвін» ‑ уміщені вірші політичного, полемічного, сатиричного спрямування.

1.3. Стильова специфіка малої прози П. Куліша.

Оповідання «Орися» (1844, надрук. 1857), «Дівоче серце», «Гордовита пара (Бабусине оповідання)» (1861) та ін. належать до ранньої романтичної прози. «Дівоче серце», «Орися» за жанром ‑ ідилії, що були популярні в сентименталізмі та ранньому романтизмі. Загалом романтизму властиве «двосвіття», але ідилія презентує ідеалізований, уявний світ. Ознакою романтизму є також ідеалізація старовини. Героїня «Орисі», яка перебуває в гармонії з природою, втілює також просвітницький ідеал. В оповіданні «Гордовита пара (Бабусине оповідання)» розробляється популярна в романтиків тема парадоксального, фатального непорозуміння закоханих, боротьба любові й гордості. За Є. Нахліком, автор то по-романтичному симпатизує своїм героям, то по-просвітительському їх засуджує. Отже, у малій прозі П. Куліша співіснують елементи сентименталізму, просвітництва та романтизму.

1.4. Історичні романи П. Куліша.

В основі першого історичного роману російською мовою «Михайло Чарнышенко, или Малороссия восемдесят лет назад» (1842, видане 1843) — українська народна дума про Олексія-поповича (її використав Є. Гребінка в романі «Чайковський»). Сюжет сфокусовано на мотиві «блудного сина»: син сотника Чарниша Михайло прагне військових звитяг і слави, без батьківського благословення іде в царську армію воювати проти Данії. Сотник звинувачує Михайла в страшному гріху — непослуху батькові. Михайло — романтична особистість, сповнена суперечностей: відчуває себе вольним козаком, але переживає докори сумління, що покинув батька. Гріх тяжіє над ним, тому його життя скоро уривається.

У першому україномовному (мав і російськомовну редакцію) історичному романі «Чорна рада» П. Куліша сюжет, система образів сконцентровані навколо історичної події ‑ ради 1663 pоку, на якій обирали гетьмана України. Композиційною віссю роману є шлях на раду головних героїв — полковника Шрама та його сина. Ідея роману визначила систему образів, де представлені верстви тогочасного суспільства як політичні сили, уособлені в образах Шрама, Сомка, Брюховецького, Череваня, Кирила Тура. Козацтво зображене у творі в романтичній тональності: автор захоплюється звитягою, відчайдушністю, зневагою до смерті, суворими, але справедливими звичаями запорожців, вірністю побратимству, але й засуджує його анархічність, розвиває ідею анахронічності цього феномену. Художня система твору націлена на осмислення проблеми української бездержавності. Так, «кандидати» на булаву — Сомко та Брюховецький в опозиції. Перший користується симпатією автора за політичну мудрість, шляхетність, що не завжди дозволяє адекватно оцінити політичну ситуацію. На це здатний Брюховецький, але його аморальність, нехтування національними інтересами зумовлює його висвітлення як антигероя. У результаті Україна так і не отримує гідного очільника, що прискорює її державний крах. Позитивний герой — полковник Шрам — поєднує ідеальні для автора іпостасі патріота-українця: він воїн і священнослужитель. Саме мужність і віра можуть врятувати Україну, як закладено в підтексті твору. Однак магістральна сюжетна лінія — вибір гетьмана й доля України ‑ закінчується трагічно, символізуючи кінець вільної козацької («чоловічої») України. Натомість щасливий фінал другорядної сюжетної лінії — кохання Петра Шраменка та Лесі Череванівни — утверджує ідею порятунку України в приватному («жіночому») світі української культури й духовності.

Список рекомендованої літератури

Історія української літератури та літературно-критичної думки першої половини ХІХ ст. [Текст]: підручник / за ред. О. А. Галича. — К.: Центр навч. л-ри, 2006. — С.271 ‑ 293.

Історія української літератури ХІХ ст. [Текст]: навч. посіб. у 3 кн. / за ред. М. Т. Яценка. Кн. 2. — К.: Либідь, 1996. — С. 272 ‑ 319.

Куліш, П. О. Повість про Український народ; Хутірська філософія і віддалена од світу поезія [Текст] / П. О. Куліш; упоряд. О. Шокало. ‑ Нове вид. ‑ К.: Укр. Світ, 2005. — 384 с.

Жулинський, М. Пантелеймон Куліш [Текст]: літературний портрет // Куліш, П. Чорна рада / Куліш П. ‑ К.: Біб-ка українця, 2000. ‑ (Бібліотека українця) ‑ С. 38 ‑ 238.

Погрібний, П. «Гарячий Куліш» [Текст] / П. Погрібний // Пам’ять століть. — 2000. — № 3. — С. 26 — 35.

Кирилюк, В. Кулішеві «Досвітки» [Текст] / В. Кирилюк // Літературна Україна. — 2003. — 20 лют.

Краснова, Л. В. Деякі особливості авторської манери в романі П. Куліша «Чорна рада» (Хроніка 1663 року) [Текст] / Л.В. Краснова // Науковий вісник ВДУ: Філолог. науки. — Луцьк, 2001. — № 9. — С. 154 — 159.

Гнідан, О. Світогляд Пантелеймона Куліша [Текст] / Гнідан, О., Осьмак, Н. // Дивослово. — 1991. — №10.

Гончар, О. Роман «Чорна рада» П. Куліша в школі [Текст] / О. Гончар // Слово і час. — 1992. — № 9.

Маланюк, Є. В Кулішеву річницю [Текст] / Є. Маланюк // Дивослово. — 1994. ‑ № 8.

Слоньовська, О. «Гетьмани, гетьмани, якби-то ви встали...»: Аналіз роману Пантелеймона Куліша «Чорна рада» [Текст] / О. Слоньовська // Дивослово. — 1994. — № 12.

Девбюк, І. Подвижницька діяльність П. Куліша в царині духовного відродження нації [Текст] / І. Девбюк // Суспільствознавчі науки. — Луцьк, 1997. — Кн.1. — С. 35 — 37.

Нахлік, Є. Українська романтична проза 20 — 60-х років ХІХ ст. — К.: Наукова думка, 1988. — 320 с.

Пантелеймон Куліш: письменник, філософ, громадянин: Хроніка 2000: Український культурологічний альманах. — Вип. 78. / гол.ред. Ю. Буряк. — К.: Українські пропілеї, 2009. — 536 с.

NB

Історичний роман — різновид романного жанру; твір великої епічної форми, у якому зображені історичні події минулого, історичні постаті.



На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.