Українська література - статті та реферати

Нові тенденції в українській літературі кінця XIX - початку XX ст.

Література розвивалась у нових історичних умовах (підписання Валуєвського циркуляру, Ємського указу та інше.) Література кінця XIX — початку XX ст. — це найвищий етап художнього розвитку нової української літератури. Він характеризується подальшим розвитком і водночас поновленням художніх засобів і прийомів дослідження людини (психологізм, натуралізм, посилення суб'єктивного авторського начала), активним стильовим пошуком, різноманітними художніми напрямами і течіями, їх складною взаємодією і співіснуванням (реалізм, імпресіонізм, неоромантизм, символізм, модернізм). У літературу приходить нова творча генерація, що започатковує нову літературну школу. Найбільш відповідними жанрами для втілення нового матеріалу стали інтелектуальна, ідеологічна чи психологічна драма і драматична поема (Леся Українка) та психологічна повість і новела (М. Коцюбинський, В. Стефаник, О. Кобилянська та ін.). Найвищого свого розвитку досягає українська проза, явивши так звану «нову школу» письма. У сер. 80-х рр.. приходять нові письменники: М.Коцюбинський, О.Кобилянська, Л.Українка. У 90-ті: В.Стефаник, В.Самійленко, а у 1900-х: В.Винниченко, А.Тисленко та Хоткевич. Хоча молоді письменники звертаються до тих самих тем і образів, що і попередники, але проблематика і засоби відображення дійсності у них зовсім інші. Зростає філософське, інтелектуальне начало у літературі. Зростає ліричне сприйняття дійсності, навіть, не в ліричних родах і жанрах літератури, це прагнення призводить до перевороту у літературі: змінюється структура оповіді, жанру і стилю. Великого поширення набуває новела, (часто с послабленою фабулою) етюд, ескіз, поезія в прозі. Разом з тим посилення психологізації привело до зменшення епічності, що позначилось у жанровій структурі творів. Тенденція до лаконічності призводить до популяризації малих жанрів прози.