Українська література - статті та реферати

Нові тенденції в українській літературі кінця XIX - початку XX ст.

Література кінця XIX — початку XX ст. — це найвищий етап художнього розвитку нової української літератури. Він характеризується подальшим розвитком і водночас поновленням художніх засобів і прийомів дослідження людини (психологізм, натуралізм, посилення суб'єктивного авторського начала), активним стильовим пошуком, різноманітними художніми напрямами і течіями, їх складною взаємодією і співіснуванням (реалізм, імпресіонізм, неоромантизм, символізм, модернізм). У літературу приходить нова творча генерація, що започатковує нову літературну школу. Найбільш відповідними жанрами для втілення нового матеріалу стали інтелектуальна, ідеологічна чи психологічна драма і драматична поема (Леся Українка) та психологічна повість і новела (М. Коцюбинський, В. Стефаник, О. Кобилянська та ін.). Найвищого свого розвитку досягає українська проза, явивши так звану «нову школу» письма.

Хоча молоді письменники звертаються до тих самих тем і образів, що і попередники, але проблематика і засоби відображення дійсності у них зовсім інші. Зростає філософське, інтелектуальне начало у літературі. Зростає ліричне сприйняття дійсності, навіть, не в ліричних родах і жанрах літератури, це прагнення призводить до перевороту у літературі: змінюється структура оповіді, жанру і стилю. Таке зростання ліричного призводить до відходу від етнографічно-побутової га ангажованості. Звідси брак довгих описів побуту та пейзажів. Головним стає психологічний аналіз соціальних явищ (Винниченко). Європеїзується уся українська культура в тому числі і література з театром (емансипація, нова драма, «нова школа» української прози (М. Коцюбинський, В. Стефаник, О. Кобилянська). І. Франко писав, що представники цієї школи прагнули «модерним» європейським способом зобразити своєрідність життя українського народу.)