Українська література - статті та реферати

Мотив смерті у новелістиці В. Стефаника

Смерть для експресіоністів є частина життя, його незмінно-природним явищем і раз-у-раз новим початком вічного становлення. Частою прикметою експресіоністичного зображення була «віталізація смерті», тобто зображення смерті, що постійно перетворюється на життя так писав О.Черненко. Для Стефаника остаточний кінець життя. Це те, від чого не можна втекти. Стефаник, я к і більшість експресіоністів, зображував смерть людини в її найжорстокішому вигляді, без жодної ідеалізації. Він виразно відкреслював образ гидкої смерті. Мотив смерті проходить через більшість його творів. В новелі «Стратився» Стефаник зображує хлопця, який наклав на себе руки повісившись; новела «Портрет» зображає старого помираючого чоловіка, у новелі «Сама-самісенька» зображена смерть старої самотньої баби. Своєрідну «мелодію смерті» творить В.Стефаник і в новелах «Похорон», «Озимина», «Сама-самісінька», матеріалізуючи відчуття людини, яка проживає останню годину. Людина живе доти, вважає автор, доки не згасне в ній свідомість того, що вона людина. У кожній новелі смерть якась інша, багато героїв Стефаника умирає без страху та навіть бажає скорої смерті, бо тіло не вічне і воно вже не приносить нікому користі. Так у новелі «Катруся» батько чекає смерті доньки, щоб полегшити собі і дружині життя. Сама суть смерть передана на початку новели «Скін», де автор пише, що смерть не страшна, а тяжке страждання і довге лежання. Для Стефаника смерть не є абсурдом.