Українська література - статті та реферати

Неоромантизм: традиційне та нове у відображенні світу та людини

Всі публікації щодо:
Історія літератури

У цій течії відображені класична романтика і її традиції, але на вищому етапі суспільного та духовного розвитку. Неоромантики освоювали здобутки нової філософії, концепцію волюнтаризму Шопенгауера, Ніцше, фрейдизм з його увагою до позасвідомого, боротьби еротичного та фанатичного у людській душі. На перше місце виходить чуттєва сфера людини, емоційне пізнання. Неоромантики відмовляються від типізації. Як і попередники — представники романтизму 19 століття, неоромантики заперечували прозу «міщанського» життя. Вони оспівували мужність, подвиг, романтику пригод, часто обираючи тлом для своїх сюжетів екзотичні країни. Характерний неоромантичний герой — непересічна сильна особистість, нерідко наділена рисами «надлюдини», вигнанець, що протистоїть суспільній більшості, шукач романтики та пригод. Сюжетові неоромантичного твору притаманні напруженість, елементи небезпеки, боротьби, таємничі або надприродні події.

Визначальні риси неоромантизму:

 - неоромантики змальовували переважно не масу, а яскраву, неповторну індивідуальність, що вирізняється з маси, бореться, — часом попри безнадійну ситуацію, — зі злом, зашкарублістю, сірістю повсякденна;

 - герої неоромантиків переймаються тугою за високою досконалістю у всьому, характеризуються внутрішнім аристократизмом, бажанням жити за критеріями ідеалу, а не буднів;

 - головна увага зосереджувалася на дослідженні внутрішнього світу людини, через який неоромантики намагалися зазирнути у світ духовний;

 - зовнішні події у творах неоромантиків відступають на задній план;

 - неоромантики часто вдаються до умовних, фантастичних образів, ситуацій, сюжетів;

 - відмова від типізації, натомість застосування символізму.

 Неоромантизм в українській літературі започаткувала О. Кобилянська новелами та повістями «Людина», «Царівна».