Ігри в які можна грати та заробляти крипту не вкладаючи власні кошти
Можешь майнити крипту навіть з телефону. Заходь швидше поки активація майнера безкоштовна
Українська література - статті та реферати
Традиційне і нове в мовотворчості Емми Андієвської - прозаїка
Всі публікації щодо:
Андієвська Емма
Наталя Зубець, Анжеліка Калюжна
Ключові слова: мова Діаспори, прийом контрастування, епітети-кольоративи, експресиви.
Мова зарубіжного українства становить значний інтерес для мовознавчих досліджень, бо вона є частиною історії національної мови, репрезентантом українського етносу та його культури у світі. Незважаючи на значні досягнення у розгляді діаспорної мови як показника національної ідентичності, у дослідженні мовних змін в умовах іншого культурного середовища та двомовності (праці Б. Ажнюка, А. Москалюка, О. Тараненка та ін.), ці питання залишаються актуальними, оскільки дають розуміння причин збереження національної мови взагалі та в чужому середовищі зокрема.
У діаспорі національну мову зберігають насамперед письменники. Нове покоління митців слова хоч і використовує загальномовний словник, однак відкидає усталені мовні норми у творчому процесі заради вираження індивідуальності. Феномен діаспорної мови існує в рамках опозиції «своє-чуже», а отже і «традиційне - нове». Під традиційним у мові закордонного українства розуміємо закорінені в підсвідомості письменника рідні слова, образи, реалії, зумовлені національною ментальністю, а новаторське - це результат складної взаємодії світосприйняття письменника з новим соціальним та культурним середовищем. Показовою в цьому плані є творчість неординарної представниці Нью-Йоркської групи письменників Емми Ан-дієвської, мова якої, на думку побратимів по перу, є найбагатшою [2, с. 23]. Материкові науковці О. Бірюкова, Г. Сюта, О. Тищенко, В. Філінюк розглядали стилетвірні параметри поетичної мови письменниці. Е. Андієвську вважають засновницею експериментально-інтелектуального напряму сучасної української поезії. Безперечно, це позначилось і на її прозовому доробку.
З метою розкриття мовностилістичних особливостей роману Е. Андієв-ської «Герострати» [1] ставимо такі завдання: дослідити характер, взаємодію та функції лексичних одиниць, ужитих у романі; розглянути особливості тропіки в аналізованому художньому тексті.
Г. Сюта зазначає: «На початку 1990-х, коли твори Е. Андієвської стали доступними широкому читацькому загалові в Україні, не кожен український читач був готовий до осягнення ускладненої метафоричності, глибоких асоціативних комплексів, які визначають індивідуальну манеру текстотворення у її поетичних ... і прозових ... творах» [3, с. 209].
Роман «Герострати» - це спроба поєднати художній текст із філософським трактатом. Твір уражає широтою асоціативного мислення, насиченістю індивідуально-авторськими елементами, проте в його основі - загально-мовний словник, ресурси якого письменниця використовує якнайповніше, послуговуючись і книжною, і розмовною лексикою.
Розмовна лексика та просторіччя у «Геростратах» становлять широкий стилістичний спектр - від невимушено-гумористичного до жаргонно-іронічного чи навіть згрубіло-вульгарного - і виконують традиційні функції: забезпечують реалістичність в описі подій (розмови антиквара з представниками різних соціальних груп - від розбишак до судових працівників), виступають засобом увиразнення мови персонажів, надають оповіді емоційно-експресивного та іронічного забарвлення: Нехай його хтось гукне абощо. Скільки ще стовбичити? Яке свинство з його боку! [1, с. 64]; - Я завжди заздалегідь забезпечуюся їжею і раджу вам зробити те саме, бо публіка тут жлобська [1, c. 152]; - О Боже, що мені доводиться чути? Що за єресь! З вас промовляє чорна невдячність. Процес його не цікавить! Як взагалі може не цікавити процес, та ще й такий, як цей!
- Тоді я побачив, що гімназист посоловів і риб'ячими очима дивиться на мокру печатку від склянки на столі [1, с. 126].
Вульгаризми використовуються як яскравий експресивний та оцінний засіб у розмовах п'яниць-розбишак чи у мовленні головного героя під час особливого психічного напруження: Взагалі, покійник, між нами казавши, звікував порядною сволотою... [1, с. 90]; Верблюдище окаянне, не втерпів я подумки, чорт би тебе забрав і з твоїм вартовим, і зі струсем, і з цією гонитвою [1, с. 3І0]; Ви пощо сікаєтеся до нього?
Більшу частину книжної лексики роману становить філософська та мистецька термінологія. Е. Андієвська широко використовує загальнофілософ-ські поняття, як-от: душа, свідомість, смерть, Бог, абсолютне єство, вічність, абсолют. Специфіка філософського роману, написаного в дусі сюрреалізму, передбачає складні смислові та стилістичні трансформації філософських термінів. Стрижневим поняттям у романі виступає «вічність» (щось цілісне і неподільне), однак у Емми Андієвської - це атоми, краплини: .. .герострати пишуть зовсім не тому, ніби їх справді будь-що цікавить, їх ніщо не цікавить, крім пекучої думки, здобути для себе хоч атом вічности. [1, с. 47]; Хоч крапля вічности нехай проллється на нашу голову! [1, с. 48]. Письменниця вдається навіть до зміни слів молитви «Отче наш», яка для християн є сакральною та непорушною: «Отче наш» людства звучить не «хліб наш насущний дай нам» ... а «вічности дай нам! О, солодка, єдина вічносте!» [1, c. 44]. Несподіваним є також уживання абстракту «вічність» із розмовними фразеологізмами: Це не просто собі бажання вічности, а за всяку ціну прагнення вхопити вічність за роги [1, c. 52].
Письменниця на основі логічних умовиводів створює нові поняття й одразу ж пояснює їх: Якщо в бажанні вічности не видно величі, то, може, є в бажанні невічности, в небутті? В антивічності, в протилежності? [1, с. 47].
Аби ширше розкрити поняття «вічність» авторка добирає та нанизує контекстуальні синоніми до термінологічної сполуки ідея вічности: Коли, власне, крім цієї одної ідеї, крім ідеї вічности, яку, залежно від темпераменту і мод, називали й називають релігією, абсолютом, Богом, природою, духом, мистецтвом, космічною гармонією, математичною формулою та безліччю інших назв, людство нічим більше не цікавиться? [1, c. 42].
Не менш вагомим у романі є поняття «Бог», яке інтерпретується здебільшого в філософському руслі, неприйнятному для усталених християнських догматів. Оказіональний характер мають сполучення слова Бог із прикметниками божевільний, злопам'ятний, фанатичний: У Дома Бог бодай добрий, а у тебе Він такий же злопам'ятний і фанатичний, як і ти [1, c. 47]. Авторка у запалі розмови вуличних розбишак та у хворій уяві головного героя творить «сміливий», навіть епатажний образ Бога, використовуючи метафори: ... Бог, який з приємністю закусив би ногою грішника. [1, c. 47]; І тоді заговорив Христос, і я слухав Його кожною клітиною тіла, кожною перетинкою душі, наче мене відрубали від самого себе і занурили в колодязь тугого сяйва. Це були водоспади світла, і я бачив, як космос висів у Нього на віях, ділячися на зернини [1, c. 232]; Христос зняв з цвяха на розп'ятті руку, написав свій автограф, закрив книжку і подав мені її назад [1, c. 233].
Проаналізовані мовні експерименти є підтвердженням думки І. Фі-зера: «Увага Андієвської до слова, чи, можливо, її інтуїтивна відчутність слова - феноменальна. Вона оперує ним на всіх його регістрах - фізичному, музичному, знаковому, семантичному, метафоричному. Слово для неї - не голий семіотичний засіб, а багатофункційний код, який в структурі вірша - автономно і в сполуці з іншими кодами - зумовлює його поліфонічність і полісемічність» [4, с. 171].
Емма Андієвська порушує мовностилістичні традиції за рахунок прийому контрастування лексичних одиниць, основою якого є складне переплетення та зіткнення слів з різними семантико-стилістичними відтінками, наприклад поєднання «високої» лексики з побутовою, розмовною для іронічного забарвлення: - Я порадив би тобі лише прив'язувати свій німб шнурками за вухо чи ґудзик, як пенсне, кожного разу, коли ти заходжуєшся нарікати на Дома [1, с. 78]; - Я вас увічню! - Він мене увічнить! Ах ти ж попелюх нещасний! Я плюю на таке увічнення з найвищого дерева [1, с. 144].
Яскравою рисою творчої манери Андієвської-прозаїка є творення нових слів. У романі це неологізми, створені за традиційними моделями (широкоплечість, жуколюб, співдумали, присутнішав, намацально, кільканад-цятиногий, реброногий, уприкритися), а також новотвори, значення яких зрозуміле лише у контексті: .. .пояснивши щось, що називалося «хладоміро-нада», оголосив: тепер він читатиме свій найновіший твір, цикл гімнів планетам. [1, с. 82]; - Я навіть на власні очі бачив, як над ним стояла заглемезд-кувата веселка, і я не певен, чи з мого тімени, як димові кільця з сигари, не випромінювалися такі ж самі дебелі веселкові німби [1, с. 251]. Натрапляємо на авторські новотвори, що позначають неіснуючі предмети: звукоскорочувач, стенофонія тощо. Використання цих лексем не обмежується номінативною метою, вони є результатом психічного напруження оповідача, плодом його фантазії, тому виконують експресивно-номінативну функцію.
Неповторність творчої та людської особистості Емми Андієвської полягає в тому, що вона бачить світ у яскравих барвах, а буденні картини набувають у її уяві казково-містичного характеру. Барвистості тексту надають епі-тети-кольоративи. їх письменниця використовує не тільки для називання кольору тих чи тих предметів, вона «розфарбовує» яскравими барвами абстрактні поняття, людей: цукрово-рожева історія, отруйнозелені коні, густочервоне сонце, рожеві ілюзії, веселковий німб, технікольорі сни, фі-ялкова жінка.
Широко представлені в романі епітети, виражені прикметниками у формі найвищого ступеня порівняння: найрафінованіший богохульник, найортодоксальніший антихрист, найневблаганніший диктатор, най-примітивніша провокація, найпікантніша пуанта. В окремих із них авторка нехтує мовними нормами заради створення якнайсильнішого експресивного ефекту.
Дуже часто епітети у сполученні з означуваними словами набувають оказіонального характеру (малосольні сонети, пласкі сльози, дебелий/ кренделюватий німб, монструозний годинник), а також утворюють оксю-моронні сполуки слів (мокре сонце, найдитинніша гра для дорослих).
Небуденні епітети використовує письменниця і для характеристики людей, беручи за основу якусь характерну ознаку: лисий сіренький чоловічок з п'єдестальними ногами [1, с. 82]; кричав куций рахітичний добродій угору до могутньої циліндричної жінки з лицем немовляти [1, с. 422].
Складні асоціативні комплекси, позначені естетикою сюрреалізму, відтворює Е. Андієвська у метафорах: ...блюдце зламало в мені лють, і я заспокоююся так само несподівано, як і почав хвилюватися [1, с. 35]; ...перебував у стані, ніби в моїй присутності мою свідомість витягли з тіла гаками через мозок і розвісили озером протоплазми [1, с. 113]; Міст вивернув для лоскотання живіт, затремтів і ліг підборіддям на набережну [1, с. 134]. Уживання оригінальних індивідуально-авторських новотворів, незвичайних асоціативних комплексів переконує в тому, що Е. Андієвська - «кардинальний новатор» (термін Г. Сюти) і в прозі.
Іноді основою метафоричних перетворень є лексеми, позначені національними традиціями. Наприклад, образ-символ блискавки використовується у фразеологізмах, що передають емоційний стан людини, як-от: кидати блискавицею, очі метають блискавиці, метати громи і блискавки. Емма Андієвська ж створює таку метафору: - Я навіть не потребував слів чи речень, я говорив зразу блискавками. Суцільними блискавками, єдностями з протиріч, злютованих у речення, поняття, почуття [1, с. 51]. Далі вона розгортає свої враження через розширення образу блискавки, замінюючи його поняттям краєвид: Мій язик послуговувався цілими краєвидами, і все вкладалося так ясно й саме ставало на своє місце, що я з дива не виходив [1, с. 51].
Важливим компонентом тропеїчної системи роману «Герострати» є порівняння. Дослідник експресивів В. Чабаненко відзначав особливий тип порівнянь у художній літературі - «порівняння зі складною логіко-семантичною основою, які потребують асоціативної розумової активізації людини і є дуже експресивними» [5, с. 221]. Образи та події в романі створені грою уяви головного героя, який постійно перебуває у психічному напруженні. Чимало порівнянь - результат його миттєвого видива, першого враження, тому впадає в око їх незвичайність. Письменниця вводить експресиви в різне контекстуальне оточення, що зумовлює строкатість суб'єктів та об'єктів порівнянь. Суб'єкти порівнянь у творі вживаються переважно для позначення людей, їхніх назв за різними ознаками: близнюки, як кльоцики [1, с. 201], судді, як риба в акваріюмі [1, с. 252], компаньйони, як Ніяґари [1, с. 252], публіка, як жмут гир [1, с. 306], вантажники, як саранча [1, с. 453], дама, як равлик [1, с. 456]; абстрактних понять: крик, як млинці [1, с. 422], уникав слави, як хвороби [1, с. 104], голос, як шило [1, с. 107], слова, як турецькі огірки [1, с. 107], душа ніжна, як розкрита мушля [1, с. 422]; компонентів природного ландшафту: горби м'які, як вата [1, с. 134], дерева, як бичачі легені [1, с. 135], видноколо, як тісто [1, с. 136], хвилі, як скибки кавуна [1, с. 245], земля, як матрац [1, с. 453].
Об'єктами порівнянь найчастіше виступають назви тварин та побутових предметів: вантажники, як ропухи [1, с. 453], голос Ґзи-Бзи, наче колесо з пір'я [1, с. 80], холодний, як маринована щука [1, с. 99], метелики, як полив'яні блюдця [1, с. 136], космічний пил, як прохолодний тальк [1, с. 137], сльози, як гарбузове насіння [1, с. 223].
Здійснене дослідження дає підстави стверджувати, що у «творчій майстерні» Емми Андієвської органічно поєднуються дві протилежні тенденції: орієнтація на мовні традиції, з одного боку, та активні мовні експерименти, зумовлені поетикою західного модернізму, - з іншого. Цей фактор і визначив мовностилістичні вектори прози письменниці. Е. Андієвська сприймає і відтворює дійсність через далекосяжні асоціації та алюзії між щоденними речами та світоглядними поняттями, а тому невід'ємним компонентом її творчої манери є оригінальні та складні тропи. Системне вивчення традиційних і нових мовних засобів сприятиме з'ясуванню особливостей індивідуального стилю письменниці.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Андієвська Е. Герострати / Емма Андієвська. - Мюнхен : Сучасність, 1970. -500 с.
2. Бойчук Б. Декілька думок про Нью-Йоркську групу і декілька задніх думок / Богдан Бойчук // Сучасність. - 1979. - № 1. - С. 20-33.
3. Сюта Г. «Майбутнє в чашечках на столиках холоне...» (лінгвосвіт поезії Емми Андієвської) / Г. М. Сюта // Збірник наукових праць НДІУ. - Т. ХУІІ. - Київ, 2007. - С. 209-214.
4. Фізер І. Емма Андієвська / І. Фізер // Поза традиції. Антологія української модерної поезії в діаспорі / [упоряд. Б. Бойчук]. - Київ ; Торонто, 1993. - 474 с.
5. Чабаненко В. А. Стилістика експресивних засобів української мови : [монографія] / В. А. Чабаненко. - Запоріжжя : ЗДУ, 2002. - 351 с.
