Українська література - статті та реферати

Національний міфосвіт поезії Емми Андієвської

Всі публікації щодо:
Андієвська Емма

Канарська В. П.


Міфопоетика Емми Андієвської - одне з малодосліджених на сьогодні питань. Недостатня увага до цієї проблеми пов’язана з тим, що тривалий час акценти нової манери письма у творах із модерністською стилістикою сприймалися як ознака експериментування. Об’єктивною причиною виникнення постмодерністських акцентів варто вважати появу відчуття непевності, надалі кризовості, яке зародилося в надрах модернізму та надало право на існування деяким не характерним для модерністської традиції формам і формулам. Е. Андієвська належить до письменників, для мистецького доробку яких постмодерністські акценти виявилися симптоматичним передчуттям появи якісно відмінної від модернізму моделі художнього дискурсу. Твори авторки засвідчують стикування виражено модерністського зображення із традиційним, що притаманне поезії, яке перетікає у поєднання модерних та постмодерних акцентів у прозі. З огляду на це поезія Емми Андієвської вражає читача новаторством та невичерпними можливостями художніх відкриттів, тяжінням до експериментування, а також нонсенсністю та алогічністю, що поєднуються з елементами абсурдизації світу, застосованими при утворенні поліфонічного, багатоаспек-тного та широкопланового простору стильової манери письменниці. Та неординарність стильової манери письменниці цим не вичерпується, а підсилюється симбіозом певних ідейних чинників, що балансують на межі «української фольклорної магії, унікального злиття західного та українського сюрреалізму».

Незважаючи на те, що у сучасному літературознавстві існує низка досліджень, у яких розглядаються окремі аспекти творчості Е. Андієвської, фундаментальних праць для адекватного розуміння літературної діяльності створено не було. У науковій літературі останніх десятиліть зустрічаємо спроби міфопоетичного дослідження творів Емми Андієвської. Зокрема, питань функціонування міфу у творчості поетеси торкаються у своїх дисертаціях О. Смерек, С. Водолазька.

Емма Андієвська не обмежується якоюсь однією сферою для запозичених символів, а звертається і до давньої української міфології, і до християнської символіки, часто творить свої образи-символи на основі сучасних реалій. Підтвердженням цього є зображення нею картин у віршових творах циклів «Краєвиди», «Натюрморти», «Портретна галерея».

Цілковиту слушність має Л. Тарнашинська, стверджуючи, що «творчість поета од Бога неможливо осягнути одразу і цілком, то є процес постійного відкриття й відчування народжуваного ним слова. Надто творчість такого складного поета, яким є Емма Андієвська, котра пропонує читачеві прийняти правила її поетичної «гри»: спробувати вийти за рамки стандартизованої буденщини, перевтілитися, подивитись довкола себе за своєрідними «законами» її світобачення, яке, синтезуючи українську фольклорну магію та західний модернізм, робить прорив у виміри фантастичні» [10, 7].

Духовний світ Емми Андієвської бере свій початок від праязичницької, слав’янської мі-фосвідомості, що є складовою українського фольклору та сягає меж сучасного світобачення. Центральним об’єктом міфотворення Е. Андієвської виступає образ України. Міфологізуючи українську топіку, письменниця моделює художню візію України («Охорона скарбу», «Непокіл-кованими очима»). Водночас цю візію побудовано і на топосах із загальнолюдським культурним корінням. Найяскравіше ознаки національного міфотворення та первісного світогляду нашого народу проявляються у способі поетизації таємничих істот (домовик, мавки, русалки, чаклуни, відьми, упирі тощо). Досить часто міфологічні створіння є способом у зверненні до одвічних тем та дилем людства (наприклад, сенс нашого існування):

Поснули - вівці. Щуки - й мудрагелі.

Лише мерці - в маджонг - біля могили.

Та кілька потороч - поодаль - голих,

Що - черепи - із небуття прогалин [3, 204].

Очевидно, що розуміння сьогодення не вселяють особливого оптимізму авторці, тому своє бачення вона переважно передає, звернувшись до темних сил української міфології («скрізь -упирі», «виходять духи - крізь більмо - зі стін», «заземлення - у пляні - вужчих марев» , «водяні духи - зябра й голос - ріні. Розщеплюється дійсність - по мікрону»). Е. Андієвська зрушує часо-просторову площину й поєднує язичницьку та християнську символіку задля свого тлумачення.

На посилену увагу заслуговують природні стихії у міфопоетиці Андієвської (збірка «Наука про землю»). Сюди віднесемо стихії вогню, води, повітря і землі, а також космологічну солярну символіку: сонце, місяць, зорі (збірка «Каварня»). Природа тут постає живою та водночас міфо-логізованою, у якій людина губиться серед усього сущого. Малюючи живописно-казкові картини, Андієвська-поет нагороджує неабиякою чарівністю кожен топос пустиря, солончака:

Солончаки, запах і цвіт помаранчі. Метелики в крові, лялечки в суглобах, Нашестя народів із краю ночі. Леопардові лапи на кожному плечі [5, 25].

Незрідка авторка об’єднує світ живих та мертвих, тим самим наділяючи природні краєвиди містикою:

Квітчасті леви ходять по хмарині,

З легень струмки, з очей - ботвиння й бабки.

Пливе погода на живих обрубках, Пливуть мерці у трунах на пороні, -У головах пучечки материнки.

А поруч - зірку в мисці два дідки Добу вже ловлять... [5, 90].

«Пейзажний малюнок в Емми Андієвської - це також архетипічна подія, що береже в собі міфологічну пам’ять, якусь давню асоціацію» [7, 143].

Водна стихія для Е. Андієвської - могутня сила, що творить. Серед образів водної стихії Ан-дієвська найбільше полюбляє дощ, океан, море, хвилю, повінь. Це саме та сила, яка здатна омити, очистити від усього брудного та грішного: «Дощ позмивав - рябе і недолуге», «новий стан - і заземлення - вологість» [2, 49]. Після дощу природа прокидається, як часто це відбувається навесні : Пройшовся дощ, й нутро - на гемісфери.

Із вузлика - вигортується - форум. До вівтарів - ведуть биків офірних.

Із пуп’янків - формує дійсність - фарба [2, 49].

Має рацію О. Шаф коли зауважує, що «образ води в сонетах Андієвської, зокрема збірки « Архітектурні ансамблі», символізує первинне начало, хаос, що перегукується з містично-релігійними уявленнями про воду як уособлення жіночого, матеріального, темного...» [11, 35].

Визначне місце у ліриці Андієвської посідають обрядові мотиви (свято Великдень, народи-ни, поховання). На відміну від своїх попередників (Т. Шевченко, І. Франко, Леся Українка, Б.-

І. Антонич), вона здебільшого використовує архетипові образи долі, колеса, веселки, духу, сповіщень, млину вічності, що є недосяжними для людини. Водночас ми спостерігаємо тенденцію суму та ностальгії поетеси за рідним краєм. Це чітко простежується у захопленні образами, котрі стали національними символами («Лелеки - з лелечатами - гніздо», «півні-велетні», «веселка», «чароцвіт», «зернятко», «калини гілка»).

Як письменниця екзистенційного напряму, вона переосмислює поняття життя/смерть відповідно до викликів ХХІ століття, узявши за основу те, що смерть у будь-яких своїх виявах робить безцінною ту мить, у якій живе людина, дає розуміння повноти й неперебутності кожної миті існування. Смерть - це багатогранний архетипний символ, специфічна семантика якого залежить від натури самої людини й по-різному реалізується у творчості того чи іншого поета, стаючи предметом лірико-філософських студій.

Буття - летка й непевна речовина, Попри скрижалі й защіпки чавунні І смерть в кутку, що хрумає селеру [1, 152].

Метафора «смерть в кутку, що хрумає селеру», переплітає реальність із фантастичним світом, надаючи творові готичного забарвлення. Крім того, вірші Андієвської багаті на знаки та символи, запозичені з українського фольклору. Якщо у першому катрені домінують елементи пейзажної лірики, то в терцетах цього сонету використовуються романтичні образи і кліше, відомі з українських казок, переказів і легенд: «Мерці, котрі - у цей світ - як таран» [1, 152].

Невід’ємною атрибутикою українського фольклору є кольори. Традиційними є три кольори: білий, червоний і чорний. Їх переважно Е. Андієвська використовує для малювання своїх картин, уміло переплітаючи у віршах. Так у її збірці-альбомі «Сегменти сну» найчастіше зустрічається червоний колір, що зазвичай позначає страх, біль. «Червоний - колір крові та одягу, що є ознакою приналежності до вищого суспільного стану; символ влади, сили краси, революції та сильних почуттів, пристрасті» [12, 15]. У сонеті «На честь барви» поетеса досить колоритно подає своє ставлення до червоного:

Червона - серце, біль, атол, окріп [3, 36].

Значення білого кольору для Андієвської є більш нейтральним, його вона переважно застосовує у своїх поезіях, у яких передає радість. Білий колір у давній українській символіці є атрибутом святості й добра. У своїх малюнках вона майже не застосовує його, хіба що як фон картин.

Чорний колір прийнято асоціювати з горем, втратою, жалобою і загибеллю. У християнській символіці, на противагу білому, є атрибутом темних сил, зла, горя. Його авторка підсвідомо вживає у своїх віршах-снах, та віршах-мареннях і малює картини, що символізують перехід у інший світ («морок», «тінь», «ніч», «сутінки», «чорніє» тощо).

Поезія Емми Андієвської засвідчує розвиток письменниці в межах сюрреалістичного письма. Здебільшого відійшовши за межі дійсності, її стиль будується на основі витворення паралельної реальності, що проступає за вигадливим метафоричним, українським міфологічним плетивом художнього світу. Поетичні твори Емми Андієвської розкривають незвіданий світ людської уяви і фантазії, розширюють межі та можливості нашого асоціативного мислення. Обшири її духовно-мистецьких інтересів - неосяжні. Домінантою світоглядної концепції Е. Андієвської стає синтез традиційних моделей народного світосприйняття і релігійно-моральних підвалин.

Список використаних джерел

1. Андієвська Е. Хід конем. Сонети / Емма Андієвська. - К.: Всесвіт, 2004. - 168 с.

2. Андієвська Е. Рожеві казани. Сонети / Емма Андієвська. - К.: Всесвіт, 2007. - 220 с.

3. Андієвська Е. Фульгурити. Сонети / Емма Андієвська. - К.: Всесвіт, 2008. - 232 с.

4. Андієвська Е. Мутанти. Сонети / Емма Андієвська. - К.: Всесвіт, 2010. - 248 с.

5. Андієвська Емма. Знаки. Тарок / Емма Андієвська. - К.: Дніпро, 1995. - С. 115.

6. Жодані І.М. Емма Андієвська і Віра Вовк: тексти в контексті інтерсеміотики / Ірина Михайлівна Жодані. - К.: ВДК «Університет «Україна», 2007. - 116 с.

7. Зборовська Н. Піднявшись над усім тліном... / Ніла Зборовська // Кур’єр Кривбасу. - 1997. -№ 79-80. - С. 143.

8. Мова в поезії Нью-Йоркської групи / М. Нікула // Слово і час. - 1995. - № 2. - С. 42-48.

9. Сорока П. Емма Андієвська: Літературний портрет / Петро Сорока. - Тернопіль: Стар Софт. -1998. - 240 с.

10. Тарнашинська Л. Емма Андієвська / Людмила Тарнашинська // Літ. Укр. - 24 березня. -1994.

11. Шаф О.В. Сонет Емми Андієвської в західноєвропейському контексті: [монографія] / Ольга Вольтівна Шаф. - Дніпропетровськ: Овсяніков Ю.С., 2008. - 138 с.

12. Шулінова Л.В. Еволюція оцінної колоративної номінації в контексті проблем дослідження ідіостилю / Л. В. Шулінова // Актуальні проблеми української лінгвістики: теорія і практика. - К.: ВПЦ «Київський університет », 2000. - Випуск 1. - С. 11-20.

Анотація. Стаття присвячена трактуванню національного міфосвіту в поезії Емми Андієвської, зміст якої зорієнтований на ідеї єдності українського фольклору із сьогоденням, що продовжує розвиток експериментально-інтелектуального напряму, властивого ліриці поетів нью-йоркської групи. Авторка завдяки своїй неординарній фантазії створює власний міфопое-тичний світ із символами, кодами.

Ключові слова: міфопоетика, міфосвіт, фольклор, фольклорна магія, народна символіка, світобачення.



На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.