Українська література - шкільні твори

Модифікації жанру та стилю у прозі Василя Барки

Всі публікації щодо:
Барка Василь

Присвячено важливій для літературознавства проблемі з’ясування адекватної жанрової ідентифікації, яку іноді порушують самі письменники. Василь Барка – не виняток. Він називав “Жовтого князя” то повістю, то романом. Така термінологічна довільність трактування смислової відповідності літературознавчих понять досить поширена у творчій практиці. Принаймні у визначенні жанрових особливостей допускалися “неточностей” О.Пушкін, М.Гоголь, Марко Вовчок, Ольга Кобилянська, Т.Осьмачка та ін.
Розгляд жанрових модифікацій дає можливість бачення еволюції творчості письменника, виявлення її глибинної авторської суті та її відповідності усталеним нормативам. Теоретичне обґрунтування єдиної жанрово-стильової системи зроблено в працях М.Бахтіна, О.Білецького, Г.Грабовича, О.Галича, А.Лосєва, М.Утєхіна та ін., на які в разі потреби посилається дисертант.
Жанрово-стильова система творів В.Барки досить різноманітна. Якщо проблема поетичних жанрів письменника активізувалася в сучасному літературознавстві (Ю.Барабаш, Т.Салига та ін.), то прозові жанри у творчості митця посутньо майже не досліджені.
При розгляді питання визначення жанру твору Василя Барки “Жовтий князь” спадає на думку кілька різнопланових спостережень. Найчастіше літературознавці (В. Дончик, М.Кудрявцев та ін.) називають “Жовтий князь” романом. Іншої думки дотримуються О.Забарний, О.Ковальчук, пойменовуючи твір “традиційною сімейною хронікою”. Можна інтерпретувати його і як роман-мартиролог, зважаючи на спробу письменника увічнити пам’ять про жертви голодомору, і як переосмислений досвід житійної літератури, тому що мовиться про мучеників радянського режиму.
Аналіз внутрішньої структури цього твору та інших дає підстави вважати його романом зі складною композиційною схемою, розгалуженим на три ідейно-тематичні та структурні площини – власне реалістичну, психологічну й метафізичну.
В.Барка – людина глибоко релігійна у своєму творі обстоює ідеї християнської віри. Кожен з родини Катранників залишає світ так само, як і приходить до нього для страждання й віднаходження шляху до Бога. Письменник не лише глибоко знав досвід агіографічної літератури, а й використав її традиційні набутки, тому слід розглядати долі Катранників як духовний подвиг сподвижників віри Христової.
Роман “Жовтий князь” В.Барки – синкретичний, тому не вкладається в канонічне визначення жанру, може сприйматися у вузькому значенні сімейної хроніки чи мартиролога, чи агіографії, чи “сну”, чи навіть метафори. Його складна внутрішня система зумовила також непросту стильову палітру, де поряд із реалістичним компонентами присутні символістські та необарокові. Вони досить яскраво проявляються під час мікроаналізу романного тексту.
В.Барка використовував досвід американських митців Е.По, О.Генрі, Е.Гемінґвея, запозичивши в них засоби актуалізації філософського підтексту в сюжетній тканині твору, де міметичні орієнтації зумовлені “результатом впливу прагматичного думання” автора.
Визначення стилю В.Барки – суперечливе питання. Для І.Костецького В.Барка – “найвища “корогва” з-посеред вербованих ним модерністів”. Для Ю.Шереха Барка був так само “корогвою”, які для Костецького, але “національно-органічного стилю”, завдяки якому, покликане утверджуватися українське письменство в Європі.
Насправді В.Барка не “вкладався” в певний стиль. Його творчість інтегрувала ознаки кількох стилів.
Розглядаючи проблеми індивідуального стилю письменника зі стильовим обарвленням його окремих художніх творів, треба згадати, що літературний твір часто характеризують не тільки як складну систему її компонентів, але як і систему систем, у якій, зокрема, потрібно означити сукупність інтонаційних засобів. Теми, ідеї, образи розкриваються в певному інтонаційному оточенні, у сфері того чи того емоційного відношення до об’єкта зображення.
У романі “Жовтий князь” переважають своєрідні містичні, іноді пророчі інтонації, які допомагають у самобутній символічній манері показати страшні картини голодомору 1932-1933 років.
Василь Барка був знайомий з ідеями І.Канта, А.Шопенгавера, Ф.Ніцше, В.Соловйова, до яких найчастіше зверталися теоретики символізму. Згодом, коли вже письменник-еміґрант В.Барка писатиме свою, мабуть, найосновнішу поему “Океан”, для якої естетика символізму дуже характерна, він користуватиметься й досвідом символізму англомовного, зокрема, Вільяма Байлера, Ейтса та Волеса Стівенса.
Водночас В.Петров відзначив у творчості В.Барки елементи сюрреалізму. Справді, Барчин “Рай” за стилем – сюрреалістичний, про це свідчать десятки прикладів із роману: герой розмовляє з портретом поета, за яким легко вгадується П.Тичина; з чортом, що по-джентельменськи підносить прибиральниці відро води; у шпигуна-підслухача “вухо відросло”, “відкопилилося до бесідницького гуртка” та ін. Так само в цілокупному доробку письменника виявляються ознаки необароко з характерною рисою концептивного поєднання непоєднуваного, “кларнетизму” (у поезії), реалізму тощо. Ю.Шерех, І.Костецький, Р.Мовчан відзначають, що Василь Барка - “поет елітний, модерний”. С.Павличко не визнає В.Барку за модерніста. Запідозрюючи “псевдомодернізм” В.Барки, дослідниця підкреслює немовби притаманне письменнику нерозуміння або наївне патетичне розуміння “Заходу” ХХ століття, ніби приблизне його уявлення про екзистенціалізм у літературознавчих працях, мислення, обмежене рамками російської культури. Врешті, її погляд – дискусійний.
В.Барка – письменник української еміграції, один з модерністів, який спирався на досвід нового типу художнього мислення, прикметного для ХХ ст., на фольклорні джерела, барокову літературу, семантику Святого Письма, традиції Г.Сковороди, Т.Шевченка, І.Франка, М.Коцюбинського, В.Стефаника та ін.
Складність і неоднозначність літературного процесу початку ХХ ст. полягає в закономірному, історично мотивованому зв’язку двох культурологічних епох. Зміна їх спричиняє появу нового типу героя, який потребує синтетичного мистецького осмислення. Персонажі творів В.Барки виступають не пасивними спостерігачами подій, які відбуваються, а безпосередньо їх активними учасниками. Письменнику вдалося майстерно зобразити виразні психологічно переконливі типи людей (родина Катранників), які наділені властивістю загострено реагувати на об’єктивний світ, по-філософськи осмислювати події та явища життя. Кожен з його героїв має в собі щось небуденне й непересічне. У романі створено неповторні образи дітей (Оленки, Миколки, Андрійка). У рельєфно виведених дитячих образах передано найтонші порухи юної душі, дитяче жадібне вбирання вражень, перші зіткнення з недитячою антилюдською реальністю. Портретні характеристики персонажів, аналіз їхнього внутрішнього стану та взаємних оцінок, авторський коментар тощо – усі ці компоненти взаємопереплітаються й взаємодоповнюються.
Персонажі творів В.Барки (“Рай”, “Жовтий князь”) створені на історичній основі, позначені яскравим національним колоритом. У поєднанні описів зовнішності з певними замальовками письменник переходить від фізичної характеристики до психологічної, від передачі своєрідних рис зовнішнього вигляду героя до ретельного дослідження особливостей його внутрішнього життя – і навпаки.
У сім’ї Катранників панувала традиційно висока етика родинних стосунків. Письменник з’ясовує, якими засобами більшовицька влада руйнувала одвічні засади життя українців. Перший удар спрямувався на селянську хату, коли в ній під час обшуку все розкидалося й плюндрувалося. У світобаченні українського селянства хата завжди була надійним родинним гніздом, запорукою миру й достатку, оберегом усіх життєвих нещасть і небезпек. Другий удар зосереджувався на розхитуванні, ламанні віками усталеного українського сімейного ладу, обрубуванні родових коренів. Поступово один за одним помирають усі Катранники, крім Андрія. Герої твору В.Барки – статичні. Вони не втрачають подобу людини, не виходять за межі народної моралі. Митець любить своїх героїв і вірить у відродження душі українського народу. Недаремно ж найменший із сім’ї Андрійко залишається живим. Власне, він, пам’ятаючи про все пережите, бере на себе відповідальність за продовження роду. Діти – майбутнє українського народу. Андрійко мусить розповісти нащадкам про жахливі події того часу, він повинен передати їм усе найцінніше, що дала йому родина: любов, доброту, милосердя, віру, людяність. Церковна чаша символізує в романі світло, незнищенність душі людської, вічність життя. Символічність пронизує всю творчість В.Барки, виявляється у виборі тем, героїв твору, в обставинах життя, художніх деталях. У романному просторі образи-символи складають досить розгалужену систему, а більшість з них стає вузловими моментами, в яких сходяться смислові лінії всього твору. Такі символи виступають ідейно-художніми домінантами твору. Письменник формував індивідуальну систему слів-символів, використовував або традиційні символи, вносячи в них авторські штрихи, або озвучував слова з конкретним значенням. Проблемі символу присвячена досить велика за обсягом література (М.Жюльєн, А.Лосєв, О..Потебня, В.Топоров, З.Фройд та ін.). Переважна більшість науковців вважають символ однією із визначальних підвалин культури, розглядають літературу як терен реалізації його невичерпних можливостей. Атрибути символу, як і вся його структура, у В.Барки прикметні своєю етнічною маркованістю, тобто вони традиційні для українського народу.
Важливу роль у пізнанні концепції створеної письменником художньої моделі відіграють космологічні символи, архетипні символи протилежностей – світла і тіні, символічна кольористика. У романі домінує жовтий колір та його розмаїті відтінки. Семантика жовтого кольору у творі контрастна, на що звернула увагу Р.Мовчан. У міфологічних текстах жовтий колір уживається для характеристики потойбічного світу, що досліджено в працях В.Проппа, Б.Успенського та ін.. Автор користується великим спектром кольорів: жовтий, чорний, білий, сірий, червоний, зелений, синій. Кольористика – помітна риса індивідуального стилю В.Барки.
Переосмислюючи голодомор 1932-33 років через біблійне пророцтво, показуючи нищення людської віри в Бога, автор широко використовує церковну лексику (скінія, прихожани, саван, ризи, янгол, храм, свята книга Божа, хрестик, Євангеліє та ін.) для означення руйнованого більшовизмом християнського світоладу. Представлена в романі й побутова лексика. Лексеми цього типу фіксують в основному побут українського села. Слова цієї категорії зустрічаються майже в усіх розділах роману. Вивчаючи даний пласт лексики ми можемо дізнатись про селянську їжу (корж, паляниці), житло та будівлі (глинище, клуня, комора, покуття, призьба, світлиця), меблі (лава, скринька), посуд (глечик, блюдце, кухоль), одяг (картуз, жакетка, кожушка), знаряддя праці (борони, кайло, молоток, жниварка), характерні для життя українців початку 30-х років. В.Барка виявив себе як знавець українського побуту. Не менш цікава політична лексика, яку вживає автор для створення відчуття певної епохи, часу, місця дій у романі (активіст, каганівщина, куркуль, тисячники, незаможники) тощо.
Стилістичні функції фразеологізмів у романі надзвичайно багатоманітні; вони – носії художніх ознак, що використовуються для створення етнографічного колориту літературного твору, підкреслення відповідних рис героїв: “як зайці кукурікнуть”, “вовча вдача”, “п’яний, як туман” та ін.
У романі автор використовує різновиди художніх тропів, власне епітетів, метафори, порівняння, метонімії і т.д., наділених відмінною функцією, ніж у поезії. Не можуть не захоплювати засоби образотворення природи, що ніби співчуває людині, допомагає розкрити її внутрішній стан (образ снігу, хмар, місяця, хуртовини). Природа у В.Барки живе й діє так само, як живуть і діють люди.
Для прозових творів В.Барки характерний ускладнений синтаксис. Пунктуаційні знаки найчастіше оказіональні й грають смисловим потребам внутрішньої інтонації твору. У тканину роману вміщено багато мікротекстів. У представників народу вони стислі, лаконічні, побудовані з простих чи складних неускладненої конструкції ( з ускладнюючих засобів переважають уточнюючі слова й словосполучення). Це наближає мову персонажів до розмовної, передає відтінки їхніх переживань, почуттів. Типи внутрішніх монологів героїв у В.Барки виконують різні функції. Головні з них: 1) монологи, що передають переживання героїв у напружені моменти їх життя; 2) монологи, що виражають ставлення героя до навколишнього світу; 3) монологи, що показують, як герої реагують на ті чи інші явища життя, як осмислюють їх, з’ясовуючи для себе різні життєві питання. Щодо діалогів, то, створюючи гострий, динамічний діалог, автор розкриває політичну та ідеологічну основу взаємовідносин співбесідників, їх справжній погляд на дійсність відповідно до типових рис і особливостей персонажів.
Мікроаналіз тексту “Жовтого князя” потверджує полістильову спрямованість творчості В.Барки, у якій домінують символістські, необарокові ознаки поряд із реалістичними. А різнолінеарні сюжетні плани, що обертаються навкруг визначального композиційного стрижня трагедійної долі Катранників у добу безпрецедентного етноциду, засвідчують романний простір цього твору.



На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.