Українська література - шкільні твори

Євангелічні та літературні ремінісценції у прозі В.Барки

Всі публікації щодо:
Барка Василь

З’ясовуються євангелічні та літературні ремінісценції, розглядається їхній зв’язок з творами Данте, П.Тичини, Ф.Достоєвського, О.Блока та ін. У контексті дослідження прози В.Барки питання аналізу євангелічних та літературних ремінісценцій є суттєвим і тому – необхідним.
У літературній практиці існує чимало способів переосмислення культурологічної традиції: парафраза, ремінісценція, образна аналогія, стилізація, травестія, пародіювання, запозичення, переробка, творчість за мотивами, наслідування, цитація, аплікація, трансплантація, колаж…
В.Барку критики (Ю.Барабаш, Ю. Ковалів, Д.Степовик) часто порівнюють із Г.Сковородою з погляду на схожість мандрівних доль та самітницького образу життя, у зіставленні функції такого спільного для обох символу, як “серце”. Спорідненість В.Барки і Г.Сковороди захована у глибинах текстів, взірцем для яких була Біблія.
Василь Барка – містик. Подібно до тернарних елементів у М.Гоголя, Данте, Г.Сковороди триєдність поетичних структур у прозаїка постає знаком містичного зв’язку його світовідчуття й світогляду. Пильний аналіз структурно-семантичної тканини його творів виявляє в них співприсутність, сполучення трьох світів. Барчине трисвіття своєю філософською природою асоціюється зі сковородинівською концепцією, не є механічною її копією, воно сформувалося в нашу добу й наповнилося її змістом. Принцип триєдності, метафізична ідея “Вседержительної триіпостасності” (“Судний степ”) залишаються незмінними. Для Барки – то категорії онтологічні, вони стають основою тритомної книги лірики “Океан”. Це грандіозна необарокова модель “трисвіття”.
В.Барка присвятив творчості П.Тичини дві статті: “Хліборобський Орфей, або Клярнетизм” (1961), “Відхід Тичини” (1967). Думки, сформульовані в першій статті, стисло викладалися в другій, яка з’явилася згодом у книзі есеїв “Земля садівничих” (1977). Дослідник намагався збагнути духовну катастрофу, добираючи об’єктивні пояснення тим чи тим фактам його біографії. Наснажений дивовижним “клярнетизмом” твору “Сковорода” П.Тичини, В.Барка полемізував із його автором у прозовому романі-хроніці “Жовтий князь”. Полеміка з Тичининим твором відчутна в багатьох місцях “Жовтого князя”, й особливо в символіці скрижанілого вбивчого млина відчувається відлуння, що забирає в людей не лише хліб, а й саме життя.
У романах “Рай”, “Жовтий князь” В.Барка, переосмислюючи символіку П.Тичини, розкрив особливості реальної влади Сталіна, що нагадує потойбіччя. Тут пекло не схоже на пекло української традиції, воно подібне до пекла Данте (34-й розділ “Божественної комедії”). Аналогічні алюзії на “Божественну комедію” спостерігаються, зокрема, у поемі “Свідок для сонця шестикрилих”. Автор застосовував три блоки мотивів, які метафорично перегукуються із 18, 19, 20, 21 та ін. частинами Дантової поеми, зобразив пекло більшовицько-сталінського режиму за допомогою прийомів (образ млина, прапора, земної щілини тощо). Вони формують підтекст роману й напружують увагу читача. Розглядається чистилище революції й тоталітаризму, котрі містять жорстоку руйнівну силу, цинізм, ницість, зневіру, богохульство; це пекло страждань, ходіння по муках героїв поеми; це рай духовного відродження на шляху до Бога, несмертність душі попри фізичну смерть.
Поема Данте переінтерпретовувалася різними авторами української літератури (“Попіл імперій” Ю.Клена, “Поет” Т.Осьмачки). Свій варіант її переосмислення запропонував В.Барка (“Свідок для сонця шестикрилих”, “Жовтий князь”), який продовжував традиції великого італійця в римуванні (використання Дантової тернарної віршованої сув’язі).
Близький за духом В.Барці і Ф.Достоєвський. Схожим у поетиці двох письменників було використання євангельських тем, фігур, семіотичних знаків (персоніфікований образ Христа – князь Мишкін з роману “Ідіот”, євангельські притчі про біснуватого). Однією з формул Ф.Достоєвського стала відома В.Барці формула про те, що “Диявол з Богом борються, а поле бою – серця людей”.
У романі “Жовтий князь” представники влади Рад – це “забісовані”, “безрогі”, “понурики” і т.п. За Євангелієм і твором Ф.Достоєвського “Біси” представники потойбіччя “одягають” людей в муку, нещастя, здираючи їх шкіру, зруйновують життя.
Метафора “бджоли снігові”, як деякі інші тропи Барчиного твору, вказують ще на одне джерело “Жовтого князя” – на Андерсенову казку “Снігова королева”, на царство крижаного зла, що жалить серце й викривляє зір людини, спотворюючи і душу, і навколишній світ. Із землею пов’язані інші стихії та їх вияви (сніг, вихор), які немов постають із блоківських “Дванадцяти”.
Василь Барка – “поет-апостол”, для якого релігійність важить дуже багато. Зверненням до Біблії перейнятий увесь текст. На початку твору перед нами постає біблійна оповідь із чіткою паралеллю із сучасністю про перший гріх на землі – братовбивство. Заголовок твору також видається алюзією на Святе Письмо: у Біблії зустрічається “дівчина з жовтим волоссям”, втілюючи в собі людські гріхи.
У художньому світі письменника переплелися, стали стрижневими сюжети й образи античності та християнства. Продовжуючи пошуки Т.Шевченка, І.Франка, М.Коцюбинського та ін., письменник у розв’язанні глобальних проблем людства переосмислював традиційний сюжетно-образний матеріал Данте, Г.Сковороди, Ф.Достоєвського, О.Блока та інтерпретував його відповідно до провідних тенденцій світової літератури ХХ століття.



На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.