Українська література - статті та реферати

Теорія тексту М. Бахтіна

На думку М.М.Бахтіна, текст (письмовий і усний) — це первинна даність всіх гуманітарних дисциплін і всього гуманітарно-філологічного мислення. Текст є тією безпосередньою дійсністю, з якої лише і можуть виходити ці дисципліни і це мислення. Де немає текста, там немає об’єкта для дослідження і мислення. Гуманітарна думка народжується як думка про чужі думки, волевиявлення, вирази, знаки і т. д.

М. М. Бахтін наголошує: Гуманітарне мислення є завжди двохплановим і двохсуб’єктним. Текст — це висловлювання, включене у мовленнєве спілкування (текстовий ланцюг); це своєрідна монада, що відображає в собі всі тексти даної смислової сфери.

Можна рухатися до двох полюсів:

1) до мови (лінгвістика), а також до потенційної мови мов (структуралізм);

2) до неповторного «спів-буття» тексту.

Між цими двома полюсами знаходяться всі можливі гуманітарні дисципліни, які виходять із первинної данності тексту. Обидва полюси тексту є безумовними.

«Людський вчинок є потенційний текст і може бути зрозумілим (як людський вчинок, а не фізична дія) лише в діалогічному контексті свого часу (як репліка, смислова позиція і т.д.). Не можна ототожнювати мову (як систему знаків) і мовленнєве спілкування (як діалогічний обмін висловлюваннями). Жодне речення як висловлювання ніколи не може повторитися: це завжди нове висловлювання (навіть якщо це цитата)». Висловлювання оформлюється позалінгвістичним моментами, воно пов’язане з іншими висловлюваннями; ці позалінгвістичні (діалогічні) моменти пронизують висловлювання з середини.

Таке розуміння тексту виходить за межі розуміння лінгвістики і філології; цей другий момент (полюс) притаманний самому тексту, але розкривається лише в ситуації і в ланцюзі текстів. Цей полюс пов’язаний не з елементами (повторюваними) системи мови (знаків), а з іншими текстами (неповторними), особливими діалогічними зв’язками. Цей інший полюс пов’язаний з моментом авторства і нічого не має спільного з природною випадковою одиничністю; він повністю здійснюється засобами знакової системи мови, чистим контекстом. У світлі другого полюсу — проблема смислового (діалектичного) і діалогічного взаємозв’язку текстів у межах певної сфери.

М. М. Бахтін веде мову про можливість відтворення тексту: так, він говорить про природну одиничність (наприклад, відбиток пальця) і значущу (знакову) неповторність тексту. Тобто відтворення відбитка пальця можливе лише механічним способом, так само, як і механічне відтворення тексту (його передрукування). Але якщо текст відтворює суб’єкт (перечитує, цитує), то це вже буде новим, неповторним «спів-буттям» в житті тексту.

Ведучи мову про діалог у творчості Ф. М. Достоєвського, М. М. Бахтін зазначає, що у Ф. М. Достоєвського — незавершена суперечка; в діалогічності Ф. М. Достоєвський переходить певну межу, а його діалогізм набуває нової, вищої якості. «Після Ф. М. Достоєвського поліфонія владно вривається в усю світову літературу». Отже, за Бахтіним, текст постає:

- як суб’єктивний образ об’єктивного світу;

- як вираження свідомості, яка щось відображує.

Якщо текст стає об’єктом нашого пізнання, ми можемо говорити про «відображення відображення» (рос.: «отражение отражения»). Розуміння тексту і є правильним відображенням відображення. Текст — це первинна данність (реальність) і вихідний пункт будь-якої гуманітарної дисципліни. Фізична дія людини має бути зрозуміла як вчинок, але не можна зрозуміти вчинку поза його можливим (відтворюваним нами) знаковим вираженням (мотиви, цілі, стимули). Отже, всюди нас оточує дійсний чи можливий текст і його розуміння.

Зазначимо, що М. М. Бахтін, аналізуючи поняття тексту, впритул підходить до проблематики інтертекстуальності. «Кожне слово (кожен знак) тексту виводить за його межі. Всяке розуміння є співвіднесенням даного тексту з іншими текстами … Текст живе, лише дотикаючись до іншого тексту (контексту). Лише в точці цього контакту текстів спалахує світло, що світить і назад, і вперед, залучаючи даний текст до діалогу». Стосовно співвідношення «текст-контекст» М. М. Бахтін зазначає таке: кожне слово тексту змінюється в новому контексті; позатекстовий інтонаційно-ціннісний контекст може бути лише частково реалізований при читанні даного тексту, але в своїх найбільш суттєвих і глибинних пластах залишається поза даним текстом як діалогізуючий фон його сприйняття. Контекст для М. М. Бахтіна — це «…нескінченний діалог, де немає ні першого, ні останнього слова».

Цікавим нам видається і визначення М. М. Бахтіним співвідношення твору і тексту: «Текст — друкований, написаний чи усний — не прирівнюється до всього твору в його цілому. В твір входить і необхідний позатекстовий контекст його. Твір ніби огорнутий музикою інтонаційно-ціннісного контексту, в якому він розуміється і оцінюється (звичайно, даний контекст змінюється по епохам сприйняття, що створює нове звучання твору)».

Отже, як підсумок, зазначимо подвійне ставлення М. М. Бахтіна до поняття тексту: текст як лінгвістична категорія і текст як діалогічне висловлювання. Предметом уваги і аналізу М. М. Бахтіна є «текст як висловлювання», який уможливлює не лише феномен розуміння, а й взагалі існування всіх без винятку гуманітарних дисциплін. Таким чином, текст, за М. М. Бахтіним, але водночас кожен текст (як висловлювання) є чимось індивідуальним, єдиним і неповторним; у цьому весь сенс його (його задум, те, заради чого він створений). Отже, другий полюс тексту має зв’язок з істиною, правдою, добром, красою, історією.