Українська література - статті та реферати

Особливості часу і простору в драматургії

Драматургія як рід літератури надзвичайно близька до реального життя - персонажі цих творів діють «самостійно» (звичайно ж, у художньому розумінні), кожен з них має власний світогляд, діючі особи об’єднуються в більші чи менші групи, утворюють досить повноцінне «суспільство». Багато дослідників драматургічних жанрів говорять про те, що автор у таких творах ніби «усувається» з твору, дозволяючи персонажам самим вирішувати свою (а то й чужу) долю; при цьому протягом усього розвитку подій неодмінно відчувається авторський вплив.

Драматургічний час - це система співвідношень між подіями, процесами та вчинками персонажів у драматургічному творі, подібних до часових співвідношень у реальному світі; до неї також входять номени, прийняті у творі на позначення часових елементів. Драматургічний простір - це система співвідношень між подіями, процесами, персонажами (як фізичними тілами й духовними одиницями), подібних до просторових співвідношень реального світу, а також система локативних номенів. Драматургічний хронотоп - це художня структура, що охоплює всі часові та просторові елементи драматургічного твору, створюючи таким чином сприятливі умови для розуміння змісту твору та його інтерпретації. У такому поєднанні часові та просторові елементи набувають нового змісту, завдяки чому акценти з конструктивного плану зміщуються у змістовий. Подібно до часу та простору реального світу художній хронотоп має найнижчу структуру - базовий час і простір, які співвідносяться з такими ж об’єктивними формами реального світу. У драматургічному творі базовий час і простір настільки тісно пов’язані, що має сенс говорити переважно про базовий хронотоп, не виокремлюючи в більшості випадків часові та просторові елементи.

Наступним рівнем, визначальним для загальної «конструкції» драматургічного твору, є реальний час і простір, співвідносні з їхніми відповідниками у фізичному світі. У драматургічному творі реальний хронотоп переважно має меншу змістовну вагу, ніж його складники, однак у деяких елементах прив’язуючого часу й простору (окремий випадок реального часу й простору, про який ідеться далі) він домінує. Формально у драматургічному творі реальний час і простір виражаються через систему часових та просторових (останніх, як правило, більше) назв, що використовуються на позначення різних об’єктів, які мають часову чи просторову локалізацію; іноді до цього рівня вводяться елементи існуючих метричних систем. На відміну від фізичного світу, компоненти реального часу й простору світу драматургічного твору окрім суто номінативних функцій виконують й художні, тобто мають певне експресивне, емоційне чи художнє навантаження. Окремим випадком реального рівня є прив’язуючий час і простір - система елементів першого, які викликають у свідомості читача асоціації з певними елементами, відомими йому з життя, актуалізуючи знання реципієнта про останні й розширюючи таким чином власну семантику. При цьому визначальними є важливість таких асоціацій і розширення значення для розуміння змісту твору і, головне, передбачення їх у авторському задумі. Аналіз таких асоціацій в українській драматургії показав наближеність їх до художнього засобу метонімії, а звідси й домінування саме прив’язуючого хронотопу.