Українська література - статті та реферати

Основні системи віршування

Відповідно до особливостей мов існували й існують різні системи віршування.

Значний інтерес для з’ясування природи віршування і розуміння сучасних його систем мають античні вірші та теоретичні основи їх складання. В античній літературі застосовується система віршування, яку називають метричною (гр. «міра»). У давньогрецькій і латинській мовах розрізняють довгі та короткі склади. На тій чи іншій закономірності в чергуванні довгих та коротких складів і базувався ритмічний лад вірша.

Системи віршування

Увійшли до нових систем віршування такі стопи:

Двоскладові стопи: хорей, ямб, пирріхій, спондей

Трискладові стопи: дактиль, амфібрахій, анапест, бакхій, антибакхій, амфімарх

Чотирискладові стопи: хоріямб, пеони

Силабічна система віршування.

Ритмічний лад у силабічній системі віршування спирається на однакову кількість складів у рядках. Закінчення рядків звичайно підкреслюється римою (співзвуччя). Римуються найчастіше сусідні рядки. Силабічна система віршування зберіглася у французькій, польській, чеській поезіях (особливості мови — наголос має постійне місце: у французькій — наголошений останній склад, у польській — передостанній, у чеській — перший склад). Силабічна система віршування зустрічається і у Т. Шевченка «Думи мої, думи…»:

Силаботонічна система віршування

Ця система віршування розвинулася у ХІХст. У мовах східнослов’янських народів: українців, росіян, білорусів — наголоси не прикріплені до певного складу слів і припадають на різні (за місцем у слові) склади. Окрім того можуть пересуватися при відмінюванні слів. У багатоскладових словах у наших мовах крім основного чути й побічні наголоси. Наголошені склади позначаються не тільки силою вимови, а й деяким подовженням і особливим мелодійним забарвленням. Усе це чинники інтонації.

У силаботонічній системі віршування поєднується принцип рівноскладовості рядків (силабізму) з принципом сумірності віршових рядків за наголошеністю складів (тонус (гр. «наголос»). Стопою в силоботонічній системі віршування називають сполучення наголошених з певною кількістю ненаголошених складів, яке повторюється у рядку.

Силаботонічні вірші здебільшого мають однакову кількість стоп у рядках, але ртапляються вірші, написані різностопним ямбом. Визначаючи розмір вірша розглядаємо не один рядок, а кілька.

Тонічна система віршування (ХХ ст.) грунтується на приблизно однаковому числі наголосів (найчастіше 3 — 4 у всіх рядках одного вірша), причому ненаголошених складів між ними може бути різна кількість. Найважливішу роль у тонічних віршах відіграє прикінцевий наголос, якийє в рядках особливо сильний. Унаслідок довільного розміщення наголосів, рядок на стопи не ділиться. Найменша частка тонічного вірша — це слово з ритмічним наголосом. Важлива ознака тонічного вірша — наявність рими і паузи. Цією основною якістю тонічний вірш близький до народної системи віршування (тонічної за своїм характером).

Розмір тонічного вірша визначається кількістю наголосів у рядку.

Закінчення рядків звучать підкреслено і тому автор ставить у закінчення те слово, на яке хотів би звернути увагу читача.

Закінчення віршового рядка, починаючи від останнього наголосу, називається клаузула (гр. «замкнення»)