Українська література - статті та реферати

Романтизм. Основні особливості та історична доля

Всі публікації щодо:
Теорія літератури

Романти́зм (фр. romantisme) — ідейний рух у літературі й мистецтві, що виник наприкінці 18 століття у Німеччині, Великій Британії й Франції, поширився на початку 19 століття в Російській імперії, Польщі й Австрії, а з середини 19 століття охопив інші країни Європи та Північної і Південної Америки.

Характерними ознаками романтизму є заперечення раціоналізму, відмова від суворої нормативності в художній творчості, культ почуттів людини; увага до особистості, її індивідуальних рис; неприйняття буденності й звеличення «життя духу»; наявність провідних мотивів самостійності, світової скорботи (національної туги) та романтичного бунту, нескореності; історизму та захоплення фольклором.

У соціально-історичному плані романтизм був відповіддю людського духу на прискорений рух історії, на ломку старих, феодальних устоїв (Французька революція 1789-1794 pp., наполеонівські війни, національно-визвольна боротьба пригноблених народів) і відзначався прагненням по-своєму зрозуміти характер світового розвитку, що виявився непідвладним розумові. Романтизм став новим типом ідеології і художньої свідомості, що охопив різні ділянки людської діяльності: історію, філософію, психологію, право, політичну економію. Успадкувавши культурологічні ідеї Віко і Руссо, руссоїстську антропологію з її культом природи, «природної людини» й почуття, романтизм відкрив самобутній «дух народу» (Фіхте), своєрідність, призначення й місце кожного народу у розвитку світової історії (Гердер, Шеллінг, Гегель).

Виходячи з єдності макрокосму і мікрокосму (людини), романтизм поставив людину у центр перетину світових сил і законів, у нерозривний зв'язок із природою, всесвітом, суспільством, долею та Богом як вічною животворною силою. Оскільки людина є частиною всеосяжної природи і, таким чином, містить у собі космічні сили, вона постає індивідуально самоцінною та неповторною з автономним душевним світом. Свідомість її не вичерпується сферою розуму, як це твердили просвітителі; внутрішня сутність людини виходить за сферу практичного мислення в царину почуття, інтуїції, уяви, фантазії, за допомогою яких тільки й можна осягнути все багатство буття, його найвищу гармонію. Звідси, на противагу просвітительському реалізму, у романтизмі — підпорядкування виражального начала зображальному, логічної ідеї образові, домінуюча роль художньої фантазії. Звідси й апологія мистецтва (Шеллінг), яке поєднує в собі художнє і філософське пізнання і є суттю та найвищою цінністю світу.

Для романтиків неперевершеним художнім зразком «органічної» поезії, вищим за літературу освічених класів є фольклор, що уособлює народний дух, національні особливості як прояв багатства універсуму. В цьому вони слідували Гердерові, як авторові «органічної» теорії творчості, який замінив універсальність античного мистецтва універсальністю національної народної поезії. Виходячи з концепції універсальності буття, в центрі якого перебуває природа, романтики (зокрема А. В. Шлегель) ізоморфним її вираженням вважали міф. Універсальне буття проявляє себе в конкретному за допомогою символів і символіки, що є не простим відображенням речі чи явища, а чуттєвим вираженням наявної в них ідеї, присутності в кінцевому безконечного, в одиничному загального. Звідси — символізація як основний принцип художнього узагальнення в романтизмі. Образи-символи не вичерпуються певним конкретним змістом, а відбивають загальні закономірності буття (звідси у романтиків єдність міфа й історії). Таким чином, утвердження романтичного типу творчості означало цілий переворот в художньому освоєнні дійсності.

За ідейно-естетичної єдності основних художніх рис, що було великою мірою зумовлене спільністю тенденцій розвитку європейської художньої свідомості у XVI—XVIII ст., світовий романтизм має свої особливі соціально-історичні функції та специфічні типи в різних країнах, що в кінцевому підсумку залежить від характеру суспільних умов, рівня розвитку буржуазних відносин, історичних традицій кожної культури, характеру художньої системи літератури (зональні групи літератур).

Як суспільно-історичне явище український романтизм, проявляючи тенденції, спільні для розвитку європейського романтизму, великою мірою був зумовлений своєрідними умовами суспільно-політичного і культурного життя України кінця XVIII — початку XIX ст. Надіям ліберально-дворянських кіл України на вік Просвітництва, покликаного утвердити царство розуму і справедливості, їх сподіванням законодавчо врегулювати станові інтереси та досягти хоч якоїсь автономії в національному питанні не судилося збутися. Український романтизм є складовою частиною слов'янського національно-культурного відродження, однак у зв'язку з тим, що наприкінці XVIII — на початку XIX ст. слов'янські народи перебували на різних ступенях державного, політичного, суспільно-економічного і національно-культурного розвитку, він не збігається ні з романтизмом літератур з «класичним» типом ідейно-художнього комплексу, ні з романтизмом літератур «некласичного» типу. Коли в літературах Західної Європи романтичний герой, перебуваючи в атмосфері зруйнованої єдності природи і культури, виявляв душевну роздвоєність, індивідуалізм і «світову скорботу», ліричний герой в українському романтизмі перебуває в гармонії з природою і природним життям та починає усвідомлювати свою самоцінність на більш пізньому етапі розвитку суспільства.

Оскільки романтична естетика формується як загальна теорія мистецтва, вона переосмислює і вбирає в себе всі історичні прояви романтичного типу мислення.

Найактивнішим періодом у розвитку романтизму в українській літературі були 30-ті—40-ві роки (О. Шпигоцький, Л. боровиковський, А. Метлинський, М. Костомаров, Т. Шевченко, М. Шашкевич, І. Вагилевич, Я. Головацький, М. Устиянович, О. Афанасьєв-Чужбинський, В. Забіла, М. Петренко, О. Корсун, М. Маркевич, Т. Падура та ін.). Саме в цей час у літературу приходить третє покоління харківських романтиків (О. Корсун, М. Петренко, Я. Щоголев), які від епічних форм переходять до особистішої лірики (романс, елегія, медитація). Інтимна лірика чи не найвиразніше представлена в цей час у рукописній збірці «Poezie D. J. Wagiiewicza» (1835—1841). Продуктивність романтизму в українській літературі і в 50—60-ті роки засвідчують вихід у світ у 1862 р. збірок «Досвітки» П. Куліша, «Поезії Іосифа Федьковича», «Українських оповідань» (1863) О. Стороженка, романтичної прози Марка Вовчка. Отже, можна говорити про синхронність українського романтизму з романтизмом французьким (сформувався у 1810—1830 рр.) та Центральної і Східної Європи.

Твори романтичного характеру в українській літературі з'являються й у 70—80-ті роки (збірка «Ворскло» Я. Щоголева, ліро-епічні поеми і «Драмована трилогія» П. Куліша, драматичні твори Ю. Федьковича та ін.). У 50—70-ті роки романтичні твори з'являються і в Італії, Франції та Англії, хоча це вже був інший етап розвитку романтизму. Документом «молодечого романтизму» назвав І. Франко свою повість «Петрії і Довбощуки» (1875), що з погляду форми являла собою белетризацію і трансформацію фольклорних легенд, переказів і оповідань. У 70—90-ті роки виходять у світ перші систематизовані збірки романтичних творів Т. Падури, М. Шашкевича, А. Могильницького, В. Забіли, які почали свою творчість ще у 30-ті роки.

Романтичний тип світобачення і художньої творчості в українській літературі в кінці XIX — на початку XX ст. фактично змикається з неоромантизмом (Леся Українка, А. Кримський, О. Олесь, Б. Лепкий, М. Вороний, Уляна Кравченко та ін.

Отже, творчість українських романтиків дала поштовх розвитку художньої фантазії, утвердила протиставлення і контраст як провідний художній принцип (високе — низьке, вічне — скороминуще, минуле — сучасність, реальне — ідеальне). Розглядаючи дійсність як боротьбу суперечностей, рух, романтики зруйнували класицистичну ієрархію жанрів та поєднали в цілісні художні структури лірику, епос і драму (поява ліро-епічних та ліро-епіко-драматичних жанрів). Вони утвердили в літературі жанри побутової й історичної балади, історичної поеми, драми і трагедії, ліро-епічної поеми, любовної і громадянської лірики, «думи», медитації та ін. Художні відкриття і досягнення романтиків органічно ввійшли в критичний реалізм.



На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.