Українська література - статті та реферати

Українське літературознавство ХІХ ст. і Михайло Драгоманов

В останні десятиліття XIX ст. центром літературного життя стає Галичина. Валуєвський циркуляр (1863 р.), Емський указ (1876), заборона національних театрів (1884 р.) створили нестерпні умови для розвитку національного мистецтва на східноукраїнських землях. Письменники і літературознавці із Наддніпрянської України друкують свої твори у Львівських виданнях.

Література є мірою духовного, морального і розумового стану суспільства. Самобутню літературу може породити самобутнє суспільство. Для визначення самобутності літератури М. Дашкевич рекомендував використовувати порівняльний метод.

Важливе місце в історії українського літературознавства займають праці М. Драгоманова. Він вважав, що в наукових дослідженнях потрібно використовувати історичний (соціологічний) і порівняльний методи. М. Драгоманов вимагав від художніх творів правдивості, створення "живих типів" як відображення типового й індивідуально характерного. Він вважав, що всі художні засоби повинні робити твір переконливим, забезпечувати йому пізнавально-виховну функцію. М. Драгоманов розробив концепцію народності літератури, вважав цю концепцію історичною, такою, що постійно розвивається, оновляючи зміст і форму.

М. Драгоманов одним із перших у вітчизняному літературознавстві розкрив особливості романтизму з його увагою до народної творчості, етнографії і міфології.

У другій половині XIX ст. в Україні заявляє про себе психологічна школа, її утвердження в українському літературознавстві пов'язане з діяльністю професора Харківського університету Олександра Опанасовича Потебні (1835—1891 рр.) і його послідовників — Д. Овсянико-Куликовського, Б. Лезіна, В. Харцієва, Т. Райнова. Психологічна школа розвивала ідеї біографічного методу і культурно-історичної школи.