Українська література - статті та реферати

Період «Розстріляного Відродження» та українське літературознавство

Термін «розстріляне відродження» увійшов у науковий обіг українських дослідників на позначення творчості митців 20-30-х рр. XX ст. Першою віхою відродження, спричиненого бурхливими революційними подіями та відродженням віри у можливість здобуття Україною незалежності, у літературі стала збірка П. Тичини «Сонячні кларнети», надрукована 1917 р.

Важливим етапом у розвитку літератури цього періоду стало утворення в 1925 р. «Вільної академії пролетарської літератури» (ВАПЛІТЕ), до якої увійшли М. Хвильовий, П. Тичина, М. Бажан, В. Сосюра, Ю. Яновський, О. Довженко, П. Панч. Очолював її М. Хвильовий, він же започаткував літературну дискусію, у якій виступив із гаслом «Геть із Росії!». Письменник заперечував однобоку орієнтацію української літератури на російську культуру, радив повернутися обличчям до Європи.

Українській літературі було завдано жахливого удару: 89 письменників було знищено, 212 примусили замовкнути, 64 заслано, а 83 емігрували. Жертвами терору стали В. Підмогильний, В. Поліщук, М. Вороний, М. Куліш, М. Хвильовий, М. Семенко, Є. Плужник, М. Зеров та ін. Незважаючи на те, що більшість з цих письменників було реабілітовано пізніше, їхній мистецький чи науковий доробок заборонявсь у СРСР й надалі.

Частині переслідуваних представників інтелігенції вдалось уникнути найвищої міри покарання і вижити в тюрмах і концтаборах (наприклад, І. Багряний, Остап Вишня, Б. Антоненко-Давидович та ін.).