Українська література - статті та реферати

Літературознавство епохи Відродження

Всі публікації щодо:
Літературознавство

Частина європейських учених продовжувала дотримуватися античних поглядів і в добу Відродження. Цю добу французи назвали Ренесансом. Значні наукові відкриття в галузі науки і техніки пробудили віру в безмежні можливості людини, високо підняли її авторитет, звідси гуманістичний пафос мистецтва Відродження. Гуманістичні тенденції яскраво виявилися у творах Боккаччо, Рабле, Еразма Роттердамського, Сервантеса, Шекспіра. Письменники цього періоду продовжують традиції античного мистецтва, а теоретики літератури беруть за зразок праці Аристотеля і Горація.

Зокрема Марсіліо Фічіно (1433—1499 pp.) був переконаний, що «сутністю краси не може бути тіло, бо якби краса була тілесною, вона не мала б нічого спільного з благочинністю душі, яка безтілесна». Джордано Бруно (1548—1600 pp.) писав, що «краса, яка видима в тілах, є річ випадкова й тіньова... Розум же... сприймає справжню красу шляхом звернення до того, що створює красу тіла і прагнення зробити його красивим. Адже це душа зробила і утворила його таким». Душа, на думку Дж. Бруно, не є прекрасною сама по собі. «Отже, — зазначав він, — слід піднятися до того вищого інтелекту, який сам по собі є прекрасним».

Все це свідчить, що теоретико-літературна думка в середні віки та добу Відродження, розробляючи проблему специфіки мистецтва, особливо ролі прекрасного в мистецтві та житті, виходила переважно з тих позицій, які були характерними в добу античності для Платона.

Однак у цей же період було здійснено й значний крок уперед у розвитку теоретичних досліджень. Важливими віхами на цьому шляху стали праці Данте Аліґ'єрі (1265—1321 pp.) «Про народну мову» та Джованні Боккаччо (1313—1375 pp.) «Апологія поезії». У першій з них була теоретично обгрунтована необхідність писати художні твори рідною мовою, а не латинською, яка незрозуміла широким народним масам. Данте також порушив проблеми співвідношення віршової та прозової мови, розглянув теорію поетичних жанрів. Особливу увагу він приділив поетиці канцони, найпопулярнішого ліричного жанру італійського Відродження. Друга праця характеризувала гуманістичну роль мистецтва, відкидала догматичні уявлення про його природу та суспільне призначення. Лоренцо Балла (1407— 1457 pp.) у трактаті «Про насолоду» аргументовано довів, що прекрасне існує в самій природі, яка дає людям чимало благ, котрі вони повинні використовувати в ім'я свого фізичного й духовного благополуччя.

Епоха Відродження, поставивши в центр уваги людину, висунула на перший план думку про активну роль митця в процесі творчості, наділивши його правом відтворювати дійсність відповідно до власного бачення прекрасного. Паралельно розроблялися критерії художності, велася боротьба за майстерність відтворення життя. Один із видатних діячів доби Відродження Леонардо да Вінчі (1452—1519 pp.), людина енциклопедичних знань, у тритомній праці «Трактат про живопис» порушив питання про принципи відображення дійсності у творах мистецтва. Вчителем художника, на його думку, виступає сама природа — вчителька вчителів. «Живопис — вважав Леонардо да Вінчі, — це німа поезія, а поезія — це сліпий живопис». І хоча в його працях у дусі гуманістичних ідей Ренесансу йдеться про вищість людини над природою й перевагу людських творінь над природними, людина для нього все ще лишається тільки інструментом, хоча й найдосконалішим, у природі.

Таким чином, обстоюючи позиції специфічного антропологізму, що поряд з Богом звеличував людину як творця духовних надбань цивілізації, теоретики доби Відродження визнавали наявність у природі двоцентрової картини світу, що вносила певний схоластичний елемент у розробку теоретико-літературних понять.



На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.