Українська література - статті та реферати

Біографічний метод в літературознавстві

У ХІХ столітті інтенсивно розвивалися міжнаціональні зв'язки, поширювався культурний обмін, формувалися наукові школи, такі як: міфологічна школа, культурно-історична школа, також зароджувалися нові напрями для розвитку європейської теорії літератури: компаративізм, інтуїтивізм, фройдизм, структуралізм та екзистенціалізм. Ще одним способом вивчення літератури став біографічний метод.

Зародження цього методу пов’язане з діяльністю французького літературознавця Шарля-Оґюстена Сент-Бева (1804—1869 рр.), який твердив, що в кожному літературному творі обов’язково має віддзеркалюватися авторська особистість. Ця особистість є своєрідним епіцентром, крізь який переломлюються основні проблеми доби. Найвідомішою працею Сент-Бева є «Літературно-критичні портрети» (1836—1839 рр.), що репрезентують постаті майже всіх відомих французьких письменників за кілька століть. Літературознавець у цій праці надавав великого значення як постаті реальної історичної особи, так і фактам її інтимного життя, фізіологічній схильності характеру, вихованню, колу читацьких інтересів. Послідовниками Сент-Бева були Г. Брандес (Данія), Р. де Ґурмон (Франція), Ю. Айхенвальд (Росія). У вітчизняному літературознавстві біографічний метод використовували М. Чалий, О. Огоновський, М. Петров, І. Франко, С. Балей, І. Дорошенко, В. Смілянська. Значні заслуги в розробці біографічного методу належать А. Моруа, чия теоретична праця «Аспекти біографії» є однією з найвагоміших у XX столітті.

Іноді в сучасному літературознавстві біографічний метод ототожнюють з підходами до написання автобіографічних і біографічних творів, де життєвий і творчий шлях письменника є предметом автономного художнього дослідження («Зачарована Десна» О. Довженка, «Син волі» В. Шевчука, «Марія» О. Іваненко). Такі підходи є неправомірними, оскільки в останньому випадку йдеться про цілком самостійний напрям художньої літератури.