Українська література - статті та реферати

Структура літературно-художнього твору

Літературно-художній твір - розповідь про певну життєву подію (вигадану чи ні), що ведеться від особи реального або уявлюваного автора з розрахунком на естетичне враження й містить у собі його передумови.

Під структурою художнього твору будемо розуміти його загальну смислову побудову, тобто умовну розчленованість його органічно-цілісної образної організації на окремі смислозначущі елементи та їх внутрішній взаємозв 'язок, що посилює та підкреслює смислову суть і естетичну виразність художнього твору. Окремі елементи, на які розпадається твір, при найбільш загальному його смисловому поділі співвідносять з двома тісно взаємозумовленими сторонами, що визначають структуру будь-якого явища, а саме категоріями змісту та форми. Зміст звичайно визначають як внутрішню суть певного явища, його «ідею», форму — як спосіб її існування та зовнішнього вияву (вираження). У спрощеному вигляді протиставленість змісту і форми літературно-художнього твору уявляють через віднесення до змісту твору того, про що в ньому говориться, а до форми — того, як говориться. При цьому слід мати на увазі, що саме протиставлення різних елементів художнього твору за ознакою їхньої змістової чи формальної належності умовне. По-перше, тому, що, як зауважує О. Бушмін, «зміст та форма не існують відокремлено. Вони завжди разом, у нероздільній єдності, як дві взаємопроникнуті сторони єдності, два аспекти єдиного цілого. Межа між ними — поняття не просторове, а логічне. Відношення змісту та форми — це не відношення цілого і частин... зовнішнього і внутрішнього, кількості та якості; це відношення протилежностей, які переходять одна в іншу». По-друге, поділ елементів твору на змістові та формальні є умовним тому, що самі ці поняття мають властивість переходити одне в інше і, отже, їх протиставленість не є сталою, фактично даною величиною. Це положення філософськи обгрунтував Г. Гегель, який писав, що «зміст є не що інше, як перехід форми у зміст і форма є не що інше, як перехід змісту у форму». О. Потебня пояснював це положення такою схемою: «Форма і зміст - поняття відносні, - писав він. - В, яке було змістом щодо своєї форми А, може бути формою щодо нового змісту, яке ми назвемо С». Таким чином, виділення форми зі змісту або змісту із форми — умовна логічна операція, до якої ми вдаємося, аналізуючи твір. Протиставлення їх за принципом: «що сказано» (зміст) і «як сказано» (форма) — також великою мірою припущення, яке дозволяє наочно уявити структуру літературного твору. Найбільш поширений у літературознавчій практиці спосіб розглядання зв'язку форми та змісту — це, як вже було сказано, уявлення змісту твору як його ідейно-узагальненої духовної суті, а форми — як системи засобів її художнього вираження. Специфіку мистецтвознавського поняття форми Г. Поспелов пояснював так: «...для мистецтвознавства як історичної науки важливо розрізняти два значення терміна «форма", причому в обох своїх значеннях поняття форми по-різному співвідноситься з поняттям змісту. В першому, філософському значенні форма — це сам зміст у його історичному становленні. В другому, естетичному значенні форма — це система засобів вираження, створювана особливостями певного, історично розвинутого змісту». Під формою літературно-художнього твору здавна розуміли його мовленнєвий склад, тобто ритміко-звукову, словесну та синтаксичну організацію. Проте, як це ґрунтовно доводять пізніші теоретичні дослідження, форма літературно-художнього твору має більш складну будову. Оскільки зміст, тобто ідейно-узагальнена духовна суть літературно-художнього твору, виражається у формі зображення, по-перше, одиничних предметів (чуттєвий образ), у свою чергу і, по-друге, відтворюваних засобами мови, мовного зображення («словесний», «звуковий», «ритмічний» образи) і, по-третє, розміщених у певному смисловому порядку стосовно одне до іншого, остільки найдоцільніше розглядати форму художнього твору як таку цілісну систему засобів змістового вираження, яка утворює єдність трьох її сторін або, за сучасною науковою термінологією, рівнів. Мовний рівень форми літературно-художнього твору - зовнішня форма, рівень предметної зображувальності — внутрішня форма, упорядкованість зв'язків між рівнями зовнішньої і внутрішньої форми та їх окремими елементами — композиція, узагальнена ідейна суть твору — зміст.