Українська література - статті та реферати

Стиль української літератури середньовіччя

Всі публікації щодо:
Давня українська література

Враховуючи образно-стильові домінанти словесної творчості Середньовіччя, варто вести мову про символічно-алегоричний стиль давньої української літератури (від її виникнення в ХІ ст. — до доби Бароко (кінець ХVI ст.). Цьому стилю притаманні такі властивості: - світовідчуття зорієнтоване на сприйняття світу, створеного Богом, тому в ньому поєднуються реалістичні та ірреалістичні елементи; - світорозуміння зумовлене біблійною ідеологією в її християнському тлумаченні — зневажливість до «грішного» земного існування і прагнення до спасіння як основної мети людського життя; - тип творчості формується під впливом християнської ідеї осягнути світ як загальний символ божественного втілення людини (Ісус Христос), що накладає свій відбиток на всі земні справи і визначається спрямованістю до Царства Небесного; - домінування у середньовічній поетиці символіки та алегоризму як основних засобів зображення дійсності і кодування художніх смислів; - вживання у літературних творах типологічно зумовленої, формалізованої стилістики, яка завдяки своїй повторюваності у різних текстах перетворюється на символічно-сталий засіб словесного самовираження; - існування у творі подвійних пластів зображення: верхній (реалістичність, історичність, фактичність) і нижній — сокровенний, алегоричний образ, який і становить головну суть зображеного. Тлумачення символічно-алегоричного стилю середньовічної доби в Україні висновується із загальнотеоретичного розуміння стилю як формотворчого чинника літературної творчості: стиль (лат. stilus, від грец. στῦλος — паличка із загостреним кінцем для письма на воскових дощечках) — формотвірна образна система, принцип організації художнього світу, що має специфічну тропіку, риторику та мову. Відтак для будь-якого стилю (індивідуального, стильового різновиду, «стилю епохи») найхарактернішими є поетика і риторика, які верифікують образно-художні, стилістичні засоби і прийоми зображення у літературному творі. Мовний чинник стилю у середні віки був маловажливим, оскільки давньоукраїнські письменники користувалися запозиченою старослов’янською мовою, яка хоч і сприйняла з часом місцеві мовні елементи, проте була уніфікованою, стереотипною. На оформлення стилю впливали ідеї часу, особливості авторського світорозуміння і специфіка світовідчуття. Останнє у процесі творчості в середні віки помітно нівелювалося, бо творчу індивідуальність у ті часи не прийнято було, за незначними винятками, виділяти. Стиль українського Середньовіччя загалом був однорідним, хоч Д. Чижевський і розділив його на «монументальний» та «орнаментальний», а М.Гнатишак період Київської Русі наділяв «візантійським стилем», XIV — XV ст. приписував «пізньовізантійський переходовий стиль». Твердження, що «пізньому Середньовіччю» притаманний стиль «плетення словес» не впливає на магістральну сутність стилю української середньовічної літератури. Можна вести мову хіба що про стильові різновиди у розвитку цього письменства на різних історичних етапах, а в цілому він за своєю художньою природою був символічно-алегоричним.